Прийомний син царя

Жив колись цар, у якого не було дітей. І ось послав він своїх назир-візирів знайти розумного хлопчика, щоб усиновити й зробити спадкоємцем.

Назир-візирі обійшли країну, побачили багато різних хлопчиків, але жоден їм не сподобався. Залишилося їм побувати лише в маленькому селі на краю царства. Прийшли вони туди й на порозі бідної хатини побачили хлопчика.

Запитали назир-візирі хлопчика, де його батько.

— Життя сіє, — відповідає він.

— Як це «життя сіє»? — здивовано питають візири.

— Хліб сіє в полі. Збере врожай, буде чим жити!

Тоді запитали назир-візирі хлопчика, де його мати.

— Сльози в борг віддає, — відповідає він.

— Як це «сльози в борг віддає»? — знову дивуються візири.

— А ось так: сусід у нас помер, мати пішла його оплакувати. А коли вона помре, сусіди її оплачуть.

Попросили візири хлопчика винести їм поїсти й вина налити трохи, а він каже:

— Спочатку коней до лоз прив’яжіть, тоді налию вина.

Візири обійшли все навколо — ніде немає виноградника. Повернулися вони до хлопчика й кажуть:

— Ніде немає ні виноградника, ні лози!

— То звідки ж у нас взятися вину?

Сподобався візирям кмітливий, розумний хлопчик, сподобались його мудрі слова.

— Такий розумний хлопчик гідний бути спадкоємцем, — сказали вони і забрали його до царя.

↑ Догори

Прийомний син царя

Інші казки