Про одного царя та його сина
Жив один великий цар. Як постарів цар і настав час йому вмирати, покликав він єдиного свого сина і спадкоємця та й каже:— Сину мій, сам бачиш — одною ногою я вже в могилі, не сьогодні-завтра помру, і ти сам залишишся один, і все царство буде в твоїх руках. Іди, постав собі скрізь, де знайдеш потрібним, надійний дім, щоб у горі чи потребі міг ти сховатися там і знайти собі притулок.
Послухався син батька й одразу ж вирушив виконувати його наказ.
Узяв із собою багато грошей, ходить по всьому царству і, де тільки сподобається йому місце — гора чи долина, село чи дикий ліс — будує собі прекрасні палаци. Поставив він так багато палаців і, задоволений, повернувся додому. Покликав його батько і питає:
— Ну що, сину, поставив собі домів за моїм словом, чи буде тобі де сховатися у важку хвилину?
— Так, батьку! — каже син. — Скрізь, де тільки сподобалося мені місце — у горах чи долині — поставив я прекрасні палаци.
— Горе твоєму ворогові, сину мій, — каже батько, — ти не ті домівки будував, про які я тобі говорив: порожні палаци, сину, не допоможуть у горі й не сховають від лиха. Я тебе вчив — по всьому царству знайди чесних і вірних людей, полюби їх, подружись із ними, і вони-то й дадуть тобі вірний і надійний притулок у важку хвилину. Знай, якщо є в людини вірний і чесний друг, там і дім, і дах для неї знайдуться.
Інші казки
