Казка про Цхетага і Девтага
Жили мати з сином. Вони були такі бідні, що не мали навіть дому, де жити. Так і блукали з місця на місце. Цхетаг полював і тим годував свою матір. Ось одного разу мати з сином натрапили на руїни. Увійшли всередину, прибрали, покрили дахом і поселилися. Прибирала якось мати підлогу і знайшла веретено. Підняла його, у молоці мила, у ваті зберігала — виросло веретено в діва, і став дів чоловіком матері. Завагітніла мати і народила сина — Девтага. Мати боялася Цхетага і зарила маленького Девтага в гарячий попіл. Прийшов Цхетаг з полювання і каже:— Мамо, що це зарите в попелі?
— Нічого, сину, я завжди після твого полювання кістки в попіл зариваю.
— Ну-ну, відкрий.
Не хоче мати. Цхетаг сам відкрив і знайшов Девтага.
— Не знав я, мамо, що в мене є брат, а ти хотіла його спалити.
Росте Девтаг — за день на одну долоню, за ніч — на п’ять, виріс великий, і полюбила його мати більше за Цхетага. Вирішила мати вбити Цхетага. Поставила вона чоловіка-діва в дверях і наказала йому, як повернеться Цхетаг з полювання, ударити його дверним засувом по голові і вбити.
Побіг Девтаг назустріч братові, повис у нього на спині, обійняв за шию — пожалів дів сина, не зміг опустити засув, і врятувався Цхетаг.
— Що робити? — каже дів.
— Лізь на дах і скинь жорно на голову Цхетагу, — відповідає мати. Побіг Девтаг до брата і просить:
— Посади мене на плечі.
— Тоді не просився на плечі, коли був от таким маленьким, а тепер просишся? — каже Цхетаг.
Ні, не відстає Девтаг, візьми та візьми на плечі. Взяв його Цхетаг, посадив на плечі і так увійшов у дім. Дів знову не скинув жорно, побоявся вбити сина — знову врятувався Цхетаг.
Сказала мати Цхетагу:
— Заклинаю тебе іменем матері, скажи, чи не спиш ти десь, окрім дому?
— Так, — сказав Цхетаг, — якщо не висплюсь далеко в полі, не можу полювати. Вирішив дів — як засне Цхетаг у полі, накинутися на нього і вбити. Почув Девтаг і попросив брата: візьми та візьми мене на полювання.
— Ти й вдома мене не слухаєшся, а на полювання просишся, — каже Цхетаг.
Не відстає Девтаг, взяв його з собою брат. Прийшли в поле. Заснув Цхетаг. Зібралися над ним хмари. Тільки хоче дів упасти на Цхетага, взяв Девтаг лук, прицілився, пустив стрілу і влучив прямо в діва.
Прокинувся Цхетаг і каже Девтагу:
— Ти йди на білу гору, там гарне місце і звір дрібний. Я піду на червону гору, там і звір великий, і місце зле. Хто живий залишиться, вранці піде до струмка і підставить воді жменю; якщо живий інший, наповниться жменя водою, якщо помер — кров’ю.
Вранці Девтаг прийшов до струмка, підставив жменю, а вона вся кров’ю наповнилася. Полилися з очей сльози, спалили щоку. Пішов шукати брата на червону гору.
Багато полював Девтаг, наловив, кістки замість стовпів вкопав, шкірою перекрив, зробив намет. З’явився раптом величезний дів.
— Заходь у намет, — каже діву Девтаг.
— Твоєї зброї боюся.
— Що ж мені з нею робити? — Зв’яжи моїм волоссям.
— Давай волосся.
Дів дав волосся, кинув його Девтаг у вогонь, спалив і каже:
— Заходь.
— Твоїх собак боюся.
— Що ж мені з ними робити?
— До мого жорна прив’яжи.
— Давай жорно.
Дів дав, а Девтаг закинув жорна за гору і каже:
— Заходь у дім.
Увійшов дів і став пожирати попіл і вугілля.
— Що ти жреш? — каже Девтаг. — Справді ти дів такий, стільки м’яса, а ти на попіл накинувся.
А дів каже:
— Поїм попіл і вугілля, потім м’ясо, а потім тебе. З’їв дів попіл і вугілля, з’їв м’ясо і пішов на Девтага. А той як кликне своїх собак:
— Ну, мої гончі, сюди!
Кинулися гончі, оточили діва і загризли його. Відрубав Девтаг голову діву, розрізав черево, і стільки людей, сонць і місяців звідти вийшло, що місця всім не вистачило. І Цхетаг вийшов. Пішли брати додому. Дорогою посварилися. Девтаг каже:
— Я більше постарався. Цхетаг каже:
— Ні, я більше.
— Ну, так станемо один проти одного і вистрілимо; хто більше постарався, в того не влучить, хто менше — влучить.
Вистрілили, влучило Цхетагу в мізинець і вбило. Тоді Девтаг з горя вдарив себе мечем і помер. Зашуміли гончі, завили, занепокоїли небо. Послали боги на землю ворону дізнатися, що там за шум. Спустилася ворона, виколола братам очі, з’їла і піднялася. Запитали боги:
— Ну, що там?
— Чоловіки та жінки бігають, шумлять.
А гончі все шумлять, виють. Послали вниз голуба.
— Ну, голубку, тільки ти один говориш правду, іди дізнайся, що там сталося на землі?
Злетів голуб, вимазав лапки в крові і піднявся.
Запитали боги:
— У чому ж справа?
— Девтаг і Цхетаг посварилися і вбили один одного.
Послали знову голуба, дали нитку-яхонт: «Продень у очниці, обмий срібною водою, осуши золотим рушником — оживуть». Зробив усе голуб.
Ожили Девтаг і Цхетаг і пішли додому. Прийшли. Спекла мати хліба — для себе і Девтага з борошна, для Цхетага — з товчених дівочих кісток. Девтаг сказав:
— Мамо, принеси мені часнику, живіт болить.
Пішла мати за часником. Взяв Девтаг і перемінив хліб — той, що для Цхетага був, поклав матері, а материн — поклав Цхетагу.
З’їли Цхетаг і Девтаг хліб. З’їла мати і скам’яніла, тому що хліб був з дівочих кісток.
Зажили брати щасливо. А з матерями-зрадницями з усіма так буде, як з цією.
Цю казку розповів Арсен Онiанi, а він чув її від матері.
Інші казки
