Жабка-наречена

Жив на світі цар. У нього було три сини. Настав час одружити їх. Цар сказав:
— Пустіть стріли, сини мої, куди вони залетять, звідти й беріть собі дружин.
Так і зробили.

Пустив старший син стрілу, і впала вона на подвір’ї одного царя. Одружився старший син на доньці того царя.

Пустив стрілу середній син, впала вона на подвір’ї царського радника. Одружився середній на доньці радника.

Пустив стрілу молодший син, і впала вона в болото. Пішов молодший син, ледве знайшов свою стрілу, витягнув її з болота, і вискочила за стрілою жаба.

Розсердився царевич, відкинув жабу, а вона до нього. Жене її, лає, а вона все не відступає. Як не злився царевич, прискакала жаба разом із ним до палацу.

Не захотів відступати від слова цар, одружив сина на тій жабі. Сміються старші невістки, сміються, глузують з девера, радіють його ганьбі. Мовчить царевич, терпить, та й що йому робити?

Розділилися брати, залишився молодший син сам із своєю жабою. Взяв він на службу одну жінку: яка, мовляв, господиня жаба?

Але як тільки вийдуть із дому чоловік і та жінка, жаба знімає свою жабячу шкуру, перетворюється на прекрасну жінку; така вона красуня, така, що промені її краси освітлюють увесь дім. Завертиться вона по домі, підмеле, прибере все, вичистить, поставить варити обід, потім знову влізе в свою жабячу шкуру і прикорне біля вогнища.

Так минув рік. Покликав царевич робітницю, каже:
— Давай порахуємося, скільки я тобі винен за рік, хочу заплатити за твої труди.
А робітниця відповідає:
— Нічого ти мені не винен, нічого я не робила, цілий рік без діла ходила.
— Хто ж робив усю роботу, хто доглядав за моїм домом?
— А звідки я знаю?

Вирішив юнак підстерігти і дізнатися, хто працює у нього в домі, сховався.
Жаба подумала, що він пішов, зняла свою жабячу шкуру, відкинула її, стала такою красунею, що промені її краси освітили весь дім. Заметушилася вона, прибрала все, замісила тісто, поставила хліб і взялася розпалювати вогнище.

Тут вийшов із свого кута чоловік, схопив жабячу шкуру і кинув у вогонь.
— Не пали, — закричала вона, — пошкодуєш!
Але було пізно. Зажили чоловік із дружиною разом ладно та щасливо. Пішла чутка про ту красуню по всій землі. Дізналися і старші невістки, зляться-зляться, готові лопнути від злості.

Незабаром цар покликав синів із невістками до себе в гості.
Жаба-невістка послала до старших невісток людину:
— Паперу не вистачило на сукню, не пришлете чи шматочка?
Ті відповіли:
— Ми самі шиємо сукні з паперу, самим не вистачає.

Повірили вони жабі-невістці, пошили собі паперові сукні, щоб їхати в гості до царя.
Жаба-невістка знову послала до старших невісток людину:
— Не позичите чи коня, осла чи хоча б собаку — їхати до царя в гості?
— Нам самим потрібні і кінь, і осел, і собака.

Нарядилися вони в паперові сукні, сіли: старша невістка на кобилу, друга на осла. На собаку навантажили кладь і поїхали до свекра.
А жаба-невістка сказала чоловікові:
— Поїдь на мою батьківщину, скажи: «Прошу я прислати червоного коня, синього коня і білого коня!»

Чоловік усе виконав. На червоного коня сіла сама красуня, на синього посадила чоловіка, на білого навантажила кладь — і поїхали до свекра.
Коли залишилося півдороги, жаба-невістка викликала зливу. Старші невістки в своїх паперових сукнях промокли наскрізь, ледве живі доїхали, а як стали входити до царя і сідати за стіл, усі їхні сукні розмокли й порвалися.

Промоклі, присоромлені й злі старші невістки повернулися назад, а невістка-жаба з чоловіком залишилися в гостях у царя.
Дуже сподобалася свекру невістка. Побачив він її красу — зовсім з розуму зійшов. Ось і каже він синові:
— Поступися мені дружиною.

Син відмовився. Цар-батько розлютився і сказав:
— Якщо за один день зореш і засієш ось те поле — добре, а ні — заберу дружину.
Зажурився син. Те поле і за сто днів шістьма парами волів не зорати, як же йому одному за один день і зорати, і засіяти? Приходить до дружини.
— Чого ти зажурився? — питає дружина.

Розповів чоловік.
— Сказала ж я, не пали шкуру, пошкодуєш! Робити нічого — їдь на мою батьківщину і скажи: «Прошу я прислати чарівний плуг». Візьми із собою зерно. Плуг сам зоре і сам засіє.

Усе виконав царевич, але цар вимагав тепер викопати і принести назад усі зерна, що були посіяні. «А ні — заберу дружину», — сказав цар. Прийшов царевич знову сумний до дружини.
Та питає:
— Що ти зажурився, любий мій?

Так і так, розповідає чоловік. Дружина сказала:
— Іди на мою батьківщину, скажи: «Прошу я прислати чорний чарівний клубок». Кинеш його на засіяне поле, перетвориться він на мурах — і зберуть ті мурахи зерно.

Так і сталося. Зібрали мурахи всі зерна, принесли до царя, цар перерахував і каже:
— Одного зерна не вистачає.
— А ось і його несуть, — сказав царевич.
Подивилися — і справді, біжить мураха, кричить:
— Несу, несу!

Цар сказав:
— До світанку огороди увесь замок кам’яною огорожею, а ні — заберу дружину!
Пішов царевич знову сумний до дружини. Розповів їй усе.
Та сказала:
— Іди на мою батьківщину, скажи, щоб чарівне дзеркало мені прислали. Дадуть — наведи його на замок, і з’явиться навколо замку огорожа.

Так і зробили. На ранок усе було готово. Ходить царевич туди-сюди по огорожі, радіє.
Цар сказав:
— Якщо зумієш принести з мізинця твоєї матері те кільце, що забрала вона на той світ, — добре, а ні — заберу дружину!

Пішов царевич додому сумний. Дружина питає:
— Що з тобою, життя моє?
— Батько наказав принести з того світу кільце моєї матері, а ні — забере тебе.
— Іди на мою батьківщину, — сказала дружина, — скажи: «Прошу я прислати великий хустку». Перекинь хустку через дерево, і потрапиш на той світ.

Так і зробив царевич. Дали йому хустку, перекинув він її через високе дерево і потрапив на той світ. Бачить: розтопила баба тонэ так, що іскри сипляться, і схилилася над ним.

Здивувався царевич і питає:
— Чого ти стала над цим тонэ?
— Проходь, повернешся — розповім. Туди йде багато народу, а звідти ніхто.

Пішов юнак далі. Бачить: нагріла баба тонэ дочервонна, схилилася над ним і всією грудкою притискається до гарячих стінок тонэ.
— Що ти робиш, мати?
— Проходь, повернешся — розповім. Туда проходить багато народу, а звідти ніхто.

Пішов царевич далі, бачить: розстелили чоловік із дружиною коров’ячу шкуру, лягають на неї — ніяк не вляжуть.
— Що з вами, чому на такій величезній шкурі не вляжетесь? — запитав царевич.
— Проходь, повернешся — розповімо. Туда йде багато народу, а звідти ніхто.

Пішов юнак далі, бачить: на топорищі вляглися чоловік із дружиною, лежать — любо-дорого дивитися.
— Як ви вляглися на одному топорищі? — запитав царевич.
— Проходь, повернешся — розповімо. Туда проходить багато народу, а звідти ніхто.

Пішов юнак далі, бачить: лежить орач, дев’ять пар биків і волів ходять навколо нього, повертають, лижуть його, усе обслинили.
— Людино, встань, — сказав царевич, — навіщо даєш цим тваринам мучити себе?
— Проходь, повернешся — розповім, — сказав орач, — туда йде багато народу, а звідти ніхто.

Пішов царевич далі, дістався нарешті до матері.
— Сину мій, яке лихо спіткало тебе, що змусило тебе прийти сюди?
— Батько змусив піти до тебе. Якщо не принесу йому кільця з твого мізинця, забере в мене дружину.
— На, неси, — сказала мати, — і так скажи йому: «Нічого я не брала у тебе з усього твого багатства, крім одного цього кільця, а якщо ти й за нього плачеш, то на, візьми його та й вогонь разом із ним. Згорінь у ньому».

Узяв син кільце, повернувся. Проходить повз орача, якого лизали бики, той сказав:
— Був я старший орач, та неправий: коли треба було орати моє поле, запрягав я биків ні світ ні зоря, затемно, і розпрягав тільки вночі, а як для інших — так запрягав опівдні і до обіду вже відпускав. Тому й мучаюся так.

Проходить повз чоловіка і дружину, що лежали на топорищі, сказали йому ті:
— Ми й там так злагодно жили, і тут так живемо.
Проходить повз тих, що на коров’ячій шкурі не вміщалися, і сказали ті:
— І там ми ніяк не уживалися, і тут так само мучимося.

Проходить повз бабу, що обпікала себе в тонэ, і сказала вона:
— Коли пекла я хліб, нікому й шматочка не давала, — і ось за те мучаюся.
Проходить повз іншу бабу, що стояла над розжареним тонэ, і сказала та:
— Не любила я чоловіка свого, пестила інших — і ось що терплю за це.

Перекинув царевич знову хустку, і закрився той світ.
Прийшов до царя і сказав:
— Ось що наказала сказати тобі мати: «Нічого, крім цього кільця, не взяла я з усього твого багатства, так візьми ж його і вогонь разом із ним, згорінь у ньому».

Щойно він це сказав, з’явилося полум’я, і згорів злий цар.

↑ Догори

Жабка-наречена

Інші казки