Молодший брат

Жила одна вдова. У неї було два сини. Росли вони в бідності, без нагляду. Побачили раз діти на стіні лук і стріли.

На луку написано: «Не лягай з дружиною, поки не обмиє тобі обличчя своїми руками».

Минув час. Підросли брати.

Ось якось пішли вони на полювання. Молодший брат був дуже сильний. Ішли вони лісом і натрапили на великий палац. У палаці стоїть величезний казан. У тому казані можна зварити десять — дванадцять оленів.

Відпочили там брати і кажуть один одному:

— Чиє ж це?

Кажуть вони так, дивляться — прийшли три діви. Подивилися діви на братів і зраділи: «Ось не було їжі назавтра, а вона сама до дому прийшла!»

Принесли діви двох оленів і кинули їх у казан варити. Приготували вечерю. Дивляться брати, а діви ніби й не бачать їх.

Потім запитали:

— Ви кістку їсте чи м’ясо?

Старший брат злякався, а молодший сказав:

— І кістку з’їм, і м’ясо.

Дістали діви м’ясо і дали братам. Їсть молодший м’ясо, а кісткою запустив у дів. Злякалися діви, подивилися на нього, ще більше злякалися і сказали:

— Каджетський цар викрав у нас жінку-красу. Нам уже її не побачити, а ви могли б її відвоювати. Вона така красуня, немає нікого прекраснішого у матері-землі.

— У який бік повели жінку? — запитав молодший. Сказали діви:

— На захід повели, а якою дорогою — не знаємо.

— Я піду шукати ту жінку, — сказав молодший, — а мого брата у вас залишу. Дивіться ж — ходіть за ним, паном величайте. Повернуся через три місяці — добре, а не повернуся — так з’їжте його.

Пішов молодший брат. Прийшов він у західний край. Знайшов там одну старуху, пообіцяв їй багато подарунків, щоб вказала йому шлях до тієї викраденої красуні. А ця старуха була чаклунка.

Чаклунка сказала:

— Я навчу, де та красуня, тільки важко її вивезти — триста каджів стережуть її.

У чаклунки була одна кішка. Тільки ця кішка могла проповзти до тієї красуні. Послала чаклунка ту кішку і дала їй листа для красуні. Проповзла кішка, пронесла листа.

Зраділа красуня, хоч і не повірила, що можна визволити її від каджів.

Принесла кішка відповідь: «Я тут, але нехай ніхто не губить себе через мене. Звідси мене вивезти не вдасться».

Подякував молодший брат чаклунці і пішов.

Благословила його чаклунка:

— Дай Боже перемоги і тобі, і твоєму луку.

Пішов молодший брат. Підійшов до Каджетського царства. Увійшов він у це царство і почав воювати. Велика була війна, але все ж молодший брат переміг. Взяв він жінку і вивіз, а каджів порубав на шматки.

Минуло три місяці. Запізнюється молодший брат до дів на один день, боїться — з’їдять старшого брата. Запустив він стрілу, і встромилася вона в землю біля самого дому дів.

Кинулися всі три діви до стріли, ніяк із землі не витягнуть.

Злякалися діви:

— Знищить він усіх нас.

Кинули своє житло і втекли.

Прийшов молодший брат. Поцілував старшого, віддав йому красу в дружини і благословив.

Минув час. Дізнався цар про геройство молодшого брата і вирішив віддати йому в дружини свою дочку. Послав він до нього гінця з листом і просить у зяті.

Погодився молодший, поїхав. Подивився на наречену — така сама красуня, як і невістка, що він у каджів відібрав. І наречений сподобався нареченій.

Одружилися вони за згодою царя, і повіз молодший брат дружину додому, у дивове житло, де і брат його жив. Тільки не лягає він з дружиною, бо на руків’я його луку написано: «Не лягай з дружиною, поки не обмиє тобі обличчя своїми руками». Ні, і ні, не лягає чоловік з дружиною.

Засумувала дружина, пише батькові: «Живемо добре, тільки не спить чоловік зі мною, і не хочу я більше жити у нього».

Запросив цар дочку з зятем у гості до палацу. Поїхали. Їде дружина сумна, вся в чорному.

Цар вирішив убити зятя, а дочку віддати в дружини своєму генералу. Тільки приїхали вони, цар повів зятя гуляти — сади свої показувати.

У царя в саду одне місце обгороджене залізом, а за тією огорожею живе гвелешапі, який пожирає все, що йому не потрапить. Підвів цар зятя до огорожі; як зайшов туди зять, цар і захлопнув двері. А виходу звідти немає.

Повернувся цар до палацу і віддав дочку в дружини генералу. Незабаром зіграли і весілля.

А гвелешапі кинувся на людину, щоб з’їсти її. Довго боролися вони. Але людина встромила стрілу в гвелешапі, схопила руками і розірвала його навпіл. Гвелешапі тут же і здох, а молодший брат так втомився, що кинувся на траву весь у крові і заснув.

Відсвяткував генерал весілля і повів дружину до опочивальні. Раптом звідкись з’явилася там крихітна мишка і бігає туди-сюди.

А військова доблесть у того генерала була така ж велика, як і у наших нинішніх. Вихопив генерал шашку і давай ганятися за мишкою. Бився він з нею, бився цілих дві години. Загнав бідну мишку в кут, взяв її в полон і посадив у клітку.

Радіє генерал своїй перемозі. Побіг до тестя з цією кліткою, у якій полонена в бою мишка, — хвалитися, який він молодець. Сміються цар із генералом, обидва радіють, один одного вихваляють і знову за стіл сідають — келихи піднімають і перемогу святкують.

Генерал на радості і про своє весілля, і про свою наречену забув. За столом сидить, келих за келихом випиває, свою генеральську доблесть підігріває, з царем свої переможні плани обговорює.

Заплакала дочка.

— Мій чоловік усіх каджів і дів знищив, ніхто не дивувався, а цей одного мишеняти спіймав, і то всі дивуються — хоробрим його величають. Не буду я жити з таким чоловіком! — схопилася вона і побігла.

Взяла вона у свого п’яного царя-батька ключ від саду, відкрила двері і безстрашно пішла до клітки з гвелешапі.

Дивиться — лежить гвелешапі, могутніми руками її чоловіка розірваний. Шукає вона чоловіка і бачить — лежить він весь у крові без сил і не дихає.

Сіла вона біля чоловіка і плаче.

Усю ніч гірко проплакала, а до ранку всі сльози виплакала, опам’яталася, побігла, принесла води і обмила обличчя чоловіка своїми руками.

Прокинувся чоловік, побачив дружину, обійняв і поцілував. Заплакала вона ще більше.

Розповів тоді молодший брат:

— Не міг я стати тобі чоловіком, поки ти не обмила мені обличчя.

Зраділа дружина, і пішли вони разом до царя. Розповіли йому все і здивували царя.

Не став цар сердитися — не до лиця цареві сердитися на свою дурість!

Цар молодих ще раз благословив і знову влаштував бенкет на весь світ. Дуже той цар до бенкетів був охочий — за будь-якої нагоди свій царський бенкет оголошував.

Генералу на цьому бенкеті одразу три ордени дали на потіху. Він їх на себе повісив, радісно товстий живіт вперед виставив і до військ побіг, щоб при всіх орденах парад проводити. Про свою колишню наречену і не згадав.

Спійманого мишеняти відпустили — щоб генерал іншим разом його знову спіймати міг, свою генеральську доблесть проявити.

Незабаром, після одного з веселих бенкетів, старий цар помер, і молодший брат став царем.

Дуже добре зажили чоловік із дружиною після цього.

І всім простим людям при їхньому царюванні жилося вільготно і щасливо.

Сусідні царі могутнього і мудрого царя-багатиря міцно боялися, нападати на його царство не сміли.

Щоб не ображати генерала, цар і його дружина ніколи не забували давати йому по ордену за кожну спійману мишку.

Адже генерал теж дуже старався, і його паради ставали все барвистішими і веселішими — на безтурботну радість усьому народові, який уже не боявся нападу злих ворогів і тому щасливо жив у спокої та мирі, у достатку та задоволенні вирощував своїх діточок.

Хай і у вашому благословенному домі завжди буде мир і свято.

↑ Догори

Молодший брат

Інші казки