Лисиця-суддя
Була одна мавпочка — непосида, як усі мавпи. Скрізь вона лізла, всюди совала свій ніс.Одного разу побачила мавпочка купу каміння, і охопила її цікавість. "Треба дізнатися, що тут заховано!" Розкидала каміння, і відкрилася діра. Суннула невгамовна туди свою лапу — чи не попадеться щось смачненьке, — а з діри виповзла величезна змія!
Вибралася змія з похмурого ув’язнення і як зашипить, як кинеться на мавпочку.
"Дурна моя голова! — лає себе мавпочка. — Ну навіщо я лізла в цю діру? Невже думала знайти глечик масла?"
— Змилуйся надо мною, великий драконе! — почала вона благати змію. — Знала б, що тут ваші володіння, ніколи б не наважилася порушити ваш спокій!
Але чи може змія змилуватися? Яка ж вона тоді змія!
— Нема тобі прощення! — прошипіла вона. — Ти розбудила мене, і тільки смертю спокутуєш свою провину!
У цю саму пору повз них йшла лисиця. Мавпочка була наслухана про лисячі хитрість і зупинила її.
— Нехай мудра лисиця розсудить нашу суперечку, — каже мавпочка.
— Гаразд, скажи, лисице, своє слово, — погодилася змія.
— Свідків нема, а сама я нічого не бачила. Як же мені розсудити вас по справедливості? — каже лисиця. — Покажіть, як усе було від самого початку. Ти, змія, будь ласка, заповзи назад у нору, а ти, мавпочко, постарайся зібрати каміння в купу.
Змії сподобався розумний суддя.
— Я сиділа у своїй норі. Ось так, — сказала змія. — Вона сунула голову в діру і повільно зникла.
— Тепер діло за тобою, не гай часу! — шепнула лисиця мавпочці, хитромудро підморгуючи їй.
Мавпочка швидко завалила нору камінням. І тоді лисиця сказала:
— Слухай мій суд, невдячна зміє. Ти розгнівалася через те, що тебе випустили на волю, то сиди тепер у своїй темній норі й спи скільки забажаєш! Дурна мавпочка більше не турбуватиме твій сон.
І з тих пір мавпочка перестала совати ніс, куди не слід.
Інші казки
