Мисливець із Ліло

Жив на світі мисливець. Був він міткий, спритний і щасливий. Ніколи не повертався з полювання без здобичі. Але ось одного разу цілий день проблукав він лісом, і не потрапила йому жодна дичина. Стало темнішати, час додому, а мисливець не може вибратися з лісу — заблукав у гущавині. Блукав він, блукав і опинився на великій галявині. На галявині — висока вежа, без вікон, без дверей. Раптом стіна вежі розсунулася, вискочила на галявину маленька козуля і стала просто перед мисливцем. Пустив мисливець стрілу і вбив її.

Повісив він на дерево свій шкіряний мішок із хлібом і розвів багаття. Вистругав із гілки шампур, нанизав на нього шматки м'яса і почав смажити. Як зашипіло шашлик над вогнем, мисливець потягнувся до свого мішка, щоб дістати хліба, а коли обернувся, очам не повірив — шматки м'яса почали зростатися один з одним і раптом перетворилися на живісеньку козулю! Подивилася козуля на мисливця, ніби з докором, і зникла за деревами.

— Ото чудеса! — вигукнув здивований мисливець.

Тут стіна вежі знову розсунулася, і невідомий голос промовив:

— Хіба це чудеса? Справжні чудеса мисливець із Ліло побачив!

Повернувся мисливець додому і з того часу перестав ходити до лісу — все думав про те, що сталося. Нарешті вирішив він знайти мисливця з Ліло і розпитати, які чудеса той побачив.

Мати напекла мисливцю хліба, зібрала його в дорогу.

Довгий шлях пройшов мисливець, зносив каламані1 і не зустрів у дорозі жодної живої душі. Через багато земель вела його дорога і нарешті привела до високої вежі. У цій вежі і жив мисливець із Ліло.

Щиро зустрів господар прибульця, пригостив, як слід. Розповів йому наш мисливець, яке диво з ним сталося, розказав про козулю з вежі без вікон і дверей і про невідомий голос, що донісся звідти.

— Розкажи мені, які чудеса тобі довелося побачити, — попросив гість господаря.

— Добре, послухай, що зі мною трапилося, — відповів мисливець із Ліло. — Мені було років п'ятнадцять, — почав він, — коли померла моя мати. Батько одружився вдруге. Мачуха мене не полюбила. Що я не зроблю — все не так, вона всем невдоволена, лає і б'є мене. Я взяв і поскаржився батькові. Він пожурив мачуху. А коли наступного дня батько пішов на полювання, мачуха схопила батіг і як лясне мене, кажучи: «Обернись на собаку!» Я й слова не встиг сказати — перетворився на собаку. Повернувся батько з полювання, я до нього. Завив, трусився біля його колін. Тут підскочила мачуха і батька теж ударила батогом, обернула його на голуба. Став мій батько птахом. Чим міг допомогти мені голуб?

Жив я собакою у дворі. Мачуха мене штовхала, морила голодом — раз на три дні кине суху шкірку і дасть води. Зовсім ослаб я, ледве ноги волочив. Думаю, треба рятуватися. Вибрався вранці тихенько з двору і поплівся на базар. Там один добрий м'ясник кинув мені шматок печінки. Я схопив зубами печінку і поніс до вогню — поруч смажили шашлик. Поклав шматок печінки на гарячі вуглі і чекаю, поки засмажиться. М'ясник, звичайно, здивувався, що я зовсім по-людськи готую їжу, і взяв мене до себе в дім.

Я служив йому вірно, пильно охороняв і дім, і родину. Чутки про мене — про дивовижного пса — облетіли все місто. Люди звідусіль приходили подивитися на мене.

Прийшов одного разу до мого господаря багатий купець і сказав, що в його домі твориться щось недобре: хтось краде його дітей. Яких тільки сторожів не ставив, а діти все одно зникають.

«Дай мені на час твого пса, — попросив купець мого господаря, — може, він спіймає злодія».

Господар відпустив мене до купця.

Якраз того дня у дружини купця народився син. Всю ніч я був насторожі. На світанку дивлюся — звідки ні візьмися, стара горбунья крадеться до колиски! А мати і няня сплять, нічого не чують. Я кинувся на горбунью і повалив її, не дав викрасти дитину.

«Відпусти мене, сину мисливця, відплачу тобі добром», — прошепотіла стара.

Я здивувався, звідки горбунья знає, що я людина, і відпустив її.

Настав ранок. Побачив купець, що немовля не зникло, і з радості навантажив на мене повний хурджин2 золота.

«Іди, — каже, — неси своєму господареві».

Я пішов, але не до м'ясника, а додому, до мачухи. Думаю, може, змилується наді мною, коли побачить, скільки золота я їй приніс, і поверне мені людський вигляд.

Приніс я мачусі золото. Вона засміялася від радості, але залишила мене собакою, а на подяку дозволила лежати біля порога дому і пообіцяла добре годувати.

Зникла в мене надія на порятунок!

Одного разу повз наш дім проходило стадо — пастухи переганяли овець на гірські пасовища.

Сподобався мені один добрий на вигляд молодий пастух, і я пішов за ним. Не відігнав мене пастух, навіть погладив по голові.

До вечора ми вже були в горах. Пастухи зарізали на вечерю вівцю. Своїм собакам кинули серце і печінку, а мені одну кістку.

Вночі пішов злива. Озвіріли вовки і з усіх боків підступили до овець. Пастуські собаки наїлися до відвалу і спали мертвим сном, а я всю ніч бився з вовками. Багато їх зібралося до загону. П'ятьох задушив, решта розбіглися. Одним словом, врятував я ту ніч овець. Вранці схопив я молодого пастуха за полу чохи зубами і потягнув до місця нічного бою, показав мертвих вовків. З того дня пастухи всіляки піклувалися про мене — навіть вівцю для мене заколювали.

Одного разу в густий туман вівці розбрелися по далеких схилах. Пастухи забігали, почали збирати стадо. Я теж носився — допомагав їм. Пригнав я кілька десятків овець до нашого загону, а пастухів нема — встигли перекочувати на інше місце. Не довго думаючи, я повів овець додому, спробував ще раз задобрити мачуху.

Задоволена залишилася мачуха здобиччю, але все одно не змилувалася — дуже зла була. Ляснула мене батогом і сказала:

«Стань перепелом на їжу шулікам!»

Обернула вона мене на перепела.

Полетів я геть від рідного дому — що мені там було робити?

Йшла молотьба. Селяни тягали снопи на тік. Сів я біля дороги і почав виклюбувати зерна з упалих колосків. Раптом з'явився в небі шуліка. Я злетів і сів на плече йдучого повз хлопця. Він приніс мене до себе додому. Покликав свою бабусю і каже:

«Запечи перепела», — а сам пішов розвантажувати віз.

Взяла мене стара в руки і шепоче:

«Ось і потрапив ти до мене, сину мисливця!»

Я впізнав її. Це була та сама горбунья, що крала немовлят у купця.

«Тепер я відплачу тобі добром», — сказала стара і сховала мене під мискою.

А коли хлопець пішов з двору, випустила і сказала:

«Лети додому, але в кімнату влети через вікно. У правому кутку висить батіг твоєї мачухи, потрись об нього і обернешся на людину. Потім візьми батіг і лясни мачуху. Оберни її на ослицю, нехай попрацює на тебе».

Послухав я горбунью-старуху, зробив, як вона сказала.

Закінчив мисливець із Ліло свою розповідь і повів гостя у двір.

— Дивись, як я вимостив двір! Дивись, яка в мене висока вежа! Немає числа, скільки каміння і піску перетягла моя ослиця. Ось які чудеса мені довелося пережити!

Радість — тут, горе — там. Відруби — їм, борошно — нам.

---

1. Каламані — вид селянського взуття з сиром'яної шкіри.
2. Хурджин — мішок для вантажів.

↑ Догори

Мисливець із Ліло

Інші казки