Казка про царя Несміяна
Було те чи не було — жив цар Несміян. Ніхто ніколи не бачив, щоб він сміявся, тому й прозвали його Несміяном.У царя було три сини, їх усіх називали синами царя Несміяна. Сказали брати: — Підемо запитаємо батька, чому він Несміян, а ми сини Несміяна. Пішли.
Першим увійшов старший син. Дав йому батько келих вина і каже:
— Випий це вино, потім удару тебе; витримаєш мій удар — скажу...
Випив старший син. Розмахнувся батько і ударив. Так і завертівся син на місці.
— Іди, потім скажу,— сказав цар. Увійшов середній син.
— Ти хто такий? — питає цар.
— Я ваш син!
— Чого ти хочеш?
— Нас усіх називають синами царя Несміяна, чому ти Несміян?
— Випий вина, тоді скажу.
Випив середній син. Ударив і його батько, завертівся і той на місці.
— Іди, потім скажу! — каже цар. Пішов молодший син.
— Ти хто такий? — питає цар.
— Я молодший син царя Несміяна,— відповідає той.
— Навіщо прийшов?
— Нас усіх називають синами царя Несміяна. Чому ти Несміян?
Подав і йому цар вина і каже:
— Ну, випий, удару тебе, тоді дізнаєшся.
Взяв молодший син, випив.
Розмахнувся цар, ударив його, але й з місця не зрушив.
— Ще раз удари, але скажи! — каже син.
Ударив цар Несміян другий раз, і вдруге не зрушив його з місця.
— І в третій раз удари, але скажи,— каже син.
Ударив і в третій раз батько, і втретє не зрушив сина.
Потім сказав:
— Піди і дістань гранати величиною з мою голову. Навчив його потім, як знайти їх, і сказав:
— Принесеш — дізнаєшся все про мене. Пішов молодший син до братів, запитали ті:
— Що він тобі сказав?
— Сказав: принеси мені гранати величиною з мою голову — все про мене дізнаєшся.
Пішли всі три брати разом. Ходили, багато чи мало — прийшли в чисте поле. У полі — перехрестя, на перехресті камінь, на камені напис: туди підеш — повернешся, туди підеш — повернешся, а туди підеш — не повернешся.
Старший брат пішов туди, звідки повернешся. Середній пішов — звідки повернешся, молодший пішов — звідки не повернешся.
Багато ходив він, мало ходив, бачить — вдали чорне військо, всі на конях. «Ну, загину я,— подумав молодший брат,— помру, мабуть!» — і все ж пішов прямо на це чорне військо.
Підійшов, дивиться, а військо все скам'яніле. Пішов далі.
Дивиться — видніється вдали червоне військо, злякався, думає: «Тепер уже напевне загину»,— і пішов. Підійшов і бачить: і червоне військо все скам'яніле. Пішов далі.
Іде і бачить — стоїть біле військо, теж все скам'яніле. Пішов далі.
Багато ходив, мало ходив, бачить — вежа, верхівкою в небо впирається. Біля самого входу гранатове дерево, на дереві п'ять гранатів висять, усі з людську голову.
Підійшов син царя Несміяна, зірвав гранати: один з'їв, три взяв із собою, один на дереві залишив.
Виглянула з вежі жінка і крикнула:
— О сину, як ти схожий на мого сина. Що привело тебе сюди? Дивись, з'їсть тебе Мерзенний дів!
— Що б зі мною не сталося, піднімуся нагору,— сказав син царя Несміяна.
Заплела жінка своє волосся і спустила вниз коси.
Підстрибнув він, вхопився за коси і піднявся. Сховала його жінка: прийде дів, уб'є.
Попросив її син царя Несміяна дізнатися, де в діва душа знаходиться. Прийшов дів.
— Щось сином Адама пахне,— каже.
— Ні,— відповідає жінка,— де тут бути сину Адама?
Це, мабуть, ти з собою запах приніс.
Обняла вона Мерзенного діва, стала його пестити, а сама питає:
— Дуже я тебе люблю, жити без тебе не можу, скажи мені, де твоя душа?
— У вінику моя душа,— каже Мерзенний дів.
Пішов Мерзенний дів на полювання, а вона взяла віник, прикрасила його, обвила кольоровою парчею та хустками всякими, понесла і поклала на ліжко. * Повернувся Мерзенний дів, побачив віник, сміється:
— Обманув я тебе, зовсім і не у вінику моя душа, а ось у цьому стовпі.
Як пішов дів на полювання, встала вона, обмила, обчистила стовп, прикрасила його як тільки могла, потім обняла і стала пестити.
Прийшов дів.
— Що ти робиш? — питає.
— Душу твою пещу.
— Збожеволіла ти,— сміється дів,— хто тобі дасть мою душу?
Моя душа знаєш де? У такому-то і такому-то місці кабан живе, у того кабана в голові коробочка, а в тій коробочці три пташки: червона — моя сила, біла — розум, а чорна — моя душа.
— А хто може того кабана вбити? Є хто такий на світі?
— Ніхто і нічим того кабана не вб'є, хіба що поранять його моєю стрілою.
Щойно пішов Мерзенний дів на полювання, віддала жінка його стрілу сину царя Несміяна. Взяв той із собою два хліби і пішов до коваля. Зробив йому коваль лук із двадцяти пудів заліза, натягнув юнак цей лук і зігнув його. Зробив йому із сорока пудів, натягнув юнак, зігнув і цей. Зробив тоді коваль із шістдесяти пудів, натягнув юнак цей лук — витримав лук, не зігнувся.
Повісив його юнак за плече і пішов шукати кабана.
Ішов, ішов і дійшов до води, куди той кабан пити ходить. Дивиться юнак, сидить біля води дівчина, сльози ллє.
— Чого ти плачеш, ллєш сльози, псуєш прекрасні свої очі? — питає юнак.
— Іди геть, залиш мене. Ось-ось кабан прийде з'їсти мене...
Дізнався юнак, що цей кабан щодня з'їдає по дівчині.
— Не бійся,— каже він,— я ляжу, тобі на коліна голову покладу, трохи посплю, відпочину, а ти, як прийде кабан, дивись, розбуди мене.
Заснув син царя Несміяна.
Минуло трохи часу, показався і кабан.
Іде, зубами скрегоче, з рота піну випускає. Кличе дівчина юнака, будить його, ударила навіть,— ні, не прокидається він. Заплакала вона; плаче, плаче, убивається, вся земля жалістю до неї горить. Впала одна дівоча сльоза на щоку юнака, так і обпекла шкіру. Прокинувся він, схопився. Ухопив лук, вложив стрілу, натягнув тятиву і пустив. Попала стріла, кабану в бік, наскрізь його пробила. Впав кабан і дух випустив. Підійшов юнак, відрубав кабану голову, розрубав її навпіл, дістав коробочку. У коробочці три пташки; спочатку пташці сили відірвав голову, потім пташці розуму, пташку душі залишив живою і взяв із собою.
А Мерзенний дів на полюванні; відчув він, що з кабаном лихо сталося, хоче поспішити йому на допомогу, але встиг юнак і кабана вбити, і пташці сили голову відірвати. Як відірвав юнак голову білій пташці, втратив дів і розум, ледве дотягнувся до своєї вежі. Прийшов і повалився без сил.
Побачила його жінка, спустилася вниз, сіла поруч і питає:
— Що, життя моє, що з тобою сталося?
Підійшов тут і син царя Несміяна і як закричить на діва:
— Що ти валяєшся тут, собако? Говори зараз же, як ті війська, що ти скам'янив, оживити можна?
— Іди, піднімися нагору, там знайдеш три батоги: білий, червоний і чорний: чорним батогом чорне військо вдарь, червоним — червоне, а білим — біле. Оживуть вони всі і стануть вірними твоїми слугами.
— Скажи, як заклинати? — наказав юнак. Сказав дів і як заклинати.
— А де все твоє багатство? — питає юнак.
— Ось візьми цей ключ, відімкни крайню кімнату, там усе моє життя і все моє багатство,— сказав Мерзенний дів.
Пішов син царя Несміяна, відімкнув двері в крайню кімнату, дивиться, а там три змії.
— Ох, ось це непогана для нас справа,— заговорили змії, як побачили юнака.
Злякався юнак і каже:
— Почекайте мене трохи, я зараз прийду,— вийшов і замкнув їх.
Приходить до діва:
— Ти що мене до цих змій проклятих послав, щоб вони мене з'їли?
— Ні,— каже дів,— ти іди відкрий таку-то кімнату, там багато перлів і дорогоцінних каменів, а ті змії тобі нічого не зроблять, якщо побачать у тебе в руках червоний батіг. Поклади все на них і поганяй.
Встав юнак, відкрив ті кімнати, забрав багато-багато перлів, дорогоцінних каменів і вирушив шукати братів, і гранати ті взяв із собою.
Дійшов до того перехрестя, де камінь лежав, і сів відпочити. Прийшли і старші брати.
Дістав молодший брат гранати і роздав усім по одному.
Заздрили ті:
— Ми такі дрібні гранати дістали, а в нього які великі.
Вирішили вони його погубити. Ось ідуть брати. Захотілося їм дорогою пити. А там був один дивний колодязь, називали його Булах. Підійшли брати до Булаха, хочуть дістати воду. Спочатку опустили старшого брата в колодязь. Лише він спустився трохи, як закричав:
— Піднімайте мене, піднімайте, горю!
Підняли його.
Тепер опускають середнього брата. І він так само кричить, і його підняли.
Опускають молодшого брата, а він каже:
— Скільки б я не кричав: «Горю!», ви все нижче мене опускайте.
Спустився він, напився води, подав воду і братам, обв'язав потім себе мотузкою, щоб і самому піднятися. Стали його піднімати брати, а на півдорозі обрізали мотузки, і впав молодший брат на саме дно.
Пішли брати, принесли гранати батькові.
— А де третій брат? — питає батько.
— Не знаємо — і не бачили його! — кажуть брати.
— А що ж ви бачили? — питає батько.
— Ми нічого не бачили,— кажуть брати.
— Ти що бачив? — питає батько старшого брата.
— Я нічого не бачив,— каже старший брат.
— А ти що бачив?
— І я нічого не бачив,— каже середній.
Розгнівався цар Несміян. Наказав він своїм радникам негайно послати людей шукати молодшого брата.
Пішли ті, шукали, довго шукали і знайшли його мертвим у цьому Булаху. Дістали його і понесли додому.
Взяв цар Несміян божий рушник, провів ним по обличчю сина, ожив син.
Засміявся цар Несміян, так засміявся, що від його сміху земля здригнулася, а небо розкрилося і так і посипалося звідти золото і срібло.
Запитав цар Несміян сина:
— Де твої гранати?
— Я пам'ятаю,— каже син,— що взяв їх із собою.
— А що ти в дорозі бачив, сину? — питає цар. Усе розповів син, що бачив: «У дорозі чорне військо стояло, все скам'яніле, за ним червоне, а за ним біле, пройшов я повз, там побачив вежу, таку, що верхівкою в небо впиралася і три вікна в ній було, під тією вежею стояло гранатове дерево, з того-то дерева і зірвав я ці гранати».
— А жінку ти там бачив? — питає цар.
— Бачив,— каже син царя. Сказав тоді цар:
— Сину мій, тому й називають мене Несміяном, що та жінка моя дружина, її в мене той Мерзенний дів викрав. І ті війська: і чорне, і червоне, і біле — все мої, їх Мерзенний дів скам'янив. Як же сміятися тому, хто стільки втратив?
Встав негайно юнак, пішов до тієї вежі, вбив Мерзенного діва, взяв із собою матір, взяв усі три батоги, замахнувся одним — одне військо оживив, другим — друге, третім — третє і так щасливо повернувся додому.
Інші казки
