Пастух і змій

Було те чи не було — жили на світі чоловік із жінкою. Жили вони дуже бідно. Був у них один-єдиний син. Сказав син:
— Дорогі мої батьки, нічого в нас немає, навіть їсти нема чого, піду наймуся на роботу, хоч на їжу заробию.
— Дуже добре, — сказали батьки.

Пішов син; ішов, ішов, прийшов до одного багатого чоловіка і найнявся в пастухи — овець пасти. Чесно служив пастух, збільшилося стадо у господаря. Через рік сказав пастух господареві:
— Відпусти мене на час додому, піду провідаю своїх старих.

Відпустив господар наймита, дав йому овець, масла, м'яса, сиру і відправив до рідних. Їде пастух додому на коні, їде, бачить — витягнувся змій поперек дороги, та так — ось-ось кінь роздавить його. Зійшов пастух з коня, взяв змія, обережно переклав його на узбіччя дороги і сказав:

— Що ж ти лежиш на дорозі? Або хтось роздавить тебе, або так уб'є! Сів знову на коня і поїхав.
Приїхав додому, погостив трохи і поїхав назад до свого господаря. Їде він, їде, а змій знову поперек дороги лежить. Зіскочив пастух з коня, взяв його обережно, переклав на узбіччя дороги і каже:
— Не лягай ти на дорозі, нещасний, уб'ють тебе, чи не розумієш? Сів на коня і поїхав. Чує — кличе його змій:
— Гей, почекай!
Зупинився пастух, підповз до нього змій і каже:
— Не злякаєшся — дмухну тобі в рот?

Не злякався пастух. Дмухнув йому змій, і став той пастух ведуном — все стало йому зрозуміло: і шум листя, і гуркіт води, і спів птахів, і мова всіх тварин — і волів, і биків, і корів, і овець.
Повернувся пастух до господаря, відслужив ще рік і каже:
— Відпусти мене, господарю, віддай, що заробив у тебе, і відпусти. Час мені додому — за старими моїми подивитися.
— Іди, — сказав господар, — кинь у стадо пастуший посох, і все, що по цей бік залишиться, — твоє.
Кинув пастух посох, пішов відганяти стадо і чує — стара вівця кличе молодого барашка:
— Іди сюди, чого ти там застряг? А барашок відповідає:
— Ох, мамо, знав би наш пастух, який я, — не залишив би мене.
Почув це пастух — запам'ятав барашка. Поділили стадо, дістався той барашок господареві. Сказав пастух:
— Був у мене один ручний барашок, улюблений. Дістався він тобі, віддай його, візьми хоч все моє стадо.
— Бери свого барашка, мені не шкода, — сказав господар.

Взяв пастух барашка, попрощався з господарем, подякував йому, погнав своїх овець. Іде зі своїм стадом через одне село, бачить: засипали зерно для сушіння, навколо метушаться пташки, одні тут же клюють з підстилок, інші підбирають те, що по дорозі розсипано.
А поряд сидить дівчина-красуня, стереже зерно.

Підняла голову одна пташка, що зерно з підстилок клювала, і каже подружкам:
— Гей ви, дурні, що ви там клюєте з землі? Ідіть сюди, поки не забрали та нас не розігнали, а що там розсипано, і так наше і від нас не втече.

Почув пастух, засміявся.

Глянула дівчина на пастуха, сподобався він їй, та й вона йому сподобалася. Пішов пастух далі, прийшов додому, поставив собі новий дім і вирішив одружитися. Згадав ту дівчину, що стерегла зерно, знайшов її і взяв за дружину.

Зажили вони щасливо. Тільки скоро затьмарилося їхнє щастя. Пристала дружина до чоловіка: скажи та скажи, що тебе розсмішило тоді, коли ти овець через село гнав.
Не каже пастух, знає: проговориться — помре. Та не дає дружина спокою: скажи та скажи, хоч і знає, що тим чоловіка вб'є.

Забив пастух шість овець, випік хліба, приготував все на поминки по собі. Вирішив розповісти все — так його дружина змусила. Пішов напослідок загнати овець у хлів і чує, говорить той барашок:
— Слухайте, що я вам розповім.
— А що? — кажуть вівці.
— Наш господар готує на себе поминки — пристала дружина, просить сказати їй щось, що говорити не можна. Скаже він — помре до ранку. Я б із такою дружиною так розібрався: взяв би велику сучкувату палицю та й проучив би її, щоб і день свого народження забула...

Пішов пастух, зрізав добру сучкувату палицю, повернувся додому і став учити дружину. Тиждень лежала в ліжку дружина, стогнала: на восьмий день забрала вона і ваше, і наше горе.

↑ Догори

Пастух і змій

Інші казки