Щастя
Було те чи не було — жив у одній країні скотар. Був він чесний, працьовитий і тверезий, ніколи і нікого не ображав, і всі його стада й отари паслися в горах та на лугах без нагляду, і ні звір їх не чіпав, ні людина, бо не було в нього ворогів.У тій же країні жив один ледар і нероба. Нічого він не робить і рухатися йому лінь. Інші працюють, а він боки відлежує, так і живе в злиднях, тільки на долю скаржиться.
Ось зустрічає його одного разу цей скотар. Вітає бідолаху, питає:
— Як ти живеш, друже?
— Та що моє життя, — заскиглив той, — ледве дихаю від голоду.
— Ходімо до мене, — каже скотар, — попрацюй у мене рік, допоможи на току та при зборі винограду, дам тобі пару добрих биків — зореш, засієш собі поле, ситим будеш.
Подумав ледар:
«Ось ще, працювати на нього, надриватися за пару биків, краще піду та сам візьму собі з його стада, що захочу. Кажуть, так і пасуться вони без нагляду, хто мені завадить?»
Подумав і пішов.
Піднявся в гори, бачить — розсипалася худоба по пасовищу, а пастухів — жодного. Подивився він на це багатство — так і занило серце від заздрощів. Підійшов ближче, але тільки він наблизився до стад, як раптом задзвеніло щось, і помчалося все це безліч корів, биків та овець; біжать, ревуть, всі в одному місці зібралися.
Підійшов і цей ледар. Бачить — стоїть серед худоби крихітний чоловічок, а корови, вівці ласкаються до нього, хто в лице лизне, хто в руку, а він пестить їх, гладить по шерсті.
Здивувався ледар, питає:
— Хто ти, що за створіння, де ти був, звідки взявся?
— А я щастя господаря цього стада, — каже чоловічок, — тільки я й стережу всю його худобу, нікому чіпати не дозволю.
— А де ж моє щастя? — питає бідолаха.
— Твоє щастя знаходиться на такій-то горі, під таким-то кущем, — каже цей чоловічок.
— А знайду я своє щастя, якщо піду туди?
— Чому ж не знайти, знайдеш! — каже чоловічок.
Пішов ледар, бреде, бреде, дійшов таки до вказаної гори. Шукає, шукає своє щастя, ніяк не знаходить. Стомився, ліг із горя під деревом і задрімав.
Проспав він так чимало. Прокинувся, а сонце вже й заходить. Раптом чує — зітхає хтось.
Встав він, шукає — хто це так зітхає?
Бачить — лежить під кущем обголодженого терну чоловічок — шкіра та кістки, лежить, стогне, охає.
— Хто ти, що за створіння, чого валяєшся тут? — питає ледар.
— А я твоє щастя, — каже чоловічок.
— Ах ти, нероба! — розгнівався ледар. — Яке ж ти моє щастя, коли валяєшся тут та стогнеш? Я з голоду помираю, а ти собі лежиш і думати про мене не думаєш?
— Добрий ти чоловік, — каже це щастя, — ти лежиш та спиш, і я лежу та сплю. Ти сидиш без діла, а я тим паче. Встань, рухай рукою, попрацюй, порадься, і я тобі пораджу — тоді й достаток прийде.
Пішов цей бідолаха. Почав працювати. Трудиться, не шкодує сил. Позбувся злиднів, став на ноги, одружився, завів сім’ю і зажив собі безжурно.
Інші казки
