Обірванка

Було, та й не було нічого — жив один бідний селянин. У селянина були дружина та маленька донька. Такий це був бідняк, і так обірвано було плаття на його доньці, що прозвали її Обірванкою.

Померла у цього бідняка дружина. Зовсім не стало сили жити, подумав селянин, подумав і вирішив:
— Піду одружуся, приведу в дім жінку, хай за домом вона придивить та за донькою-сиротою подивиться.

Пішов і одружився, а у жінки своя донька. Прийшла мачуха, привела свою доньку. Та не полюбила вона пасербицю, тільки й думає, як би помучити її, а доньку свою побалувати.

Пошле мачуха пасербицю пасти корову, кине їй у спідницю шматок хліба й скаже: «І зустрічного нагодуй, і поперечного нагодуй, і сама поїж, і додому, як є, цілим принеси».

Одного разу сидить бідна дівчина в полі й гірко плаче. Послухала її корова, послухала й заговорила:
— Чого плачеш? Яке в тебе горе? Усе розповіла їй дівчина. Сказала корова:
— І в цьому-то все твоє горе? Не сумуй, подивись на мої роги: в одному в мене масло, а в іншому мед. Їж собі скільки забажаєш.

Їсть дівчина мед та масло. Поповнішала вона, похорошала. Помітила це мачуха, не знає, що й робити з досади. Стала вона давати пасербиці ще цілий кошик вовни:
— Усю цю вовну за день ссучи й до вечора на веретені принеси. Сама думає — втомиться пасербиця, перестане повнішати та хорошіти.

Одного разу погоняє Обірванка свою корову, а та й перебігла через дах одного дому. Побігла за нею Обірванка, щоб відвести її на дорогу, та й упустила в щілину веретено. Заглянула вниз, а там стара сидить; крикнула їй Обірванка:
— Бабусю, бабусю, ради всіх дітей і матерів, подай мені веретено. А стара каже:
— Хвора я щось, доню, йди сама візьми. Ця стара була мати дева.

Спустилася Обірванка, хоче взяти своє веретено, а стара й каже:
— Підійди-но, донечко, на хвилинку, пошукай, чи немає чогось у мене в голові, ніби щось кусає.
Підійшла дівчина, ніби грім її вдарив: які тільки є на світі черви й гади, все там вилися й повзали. Поскребла, почистила Обірванка, а старій сказала:
— Що тут шукати й чистити, бабусю, дуже чиста у тебе голова. Сподобалося це старій, і каже вона:
— Підеш звідси такою-то й такою-то дорогою, побачиш три ключі: білий, чорний і жовтий. Білий і чорний пропусти, а до жовтого підійди й голову підстав, і руки обмий.

Так і зробила Обірванка: пішла тією дорогою, знайшла три ключі, до чорного й білого не підійшла, а жовтому й голову підставила, і руки в ньому обмила.

Подивилася потім на себе — на голові золоті коси в'ються, і руки, як золото, сяють.
Прийшла додому Обірванка, побачила її мачуха, ледве з розуму не зійшла з досади.

Вирішила мачуха посилати свою доньку пасти корову, думає, може, і їй таке щастя випаде.
Донька мачухи корову пасе, а Обірванка вдома сидить. Перебігла знову корова через дах, побігла за нею й донька мачухи, та й упустила в щілину веретено. Подивилася вниз, побачила стару й кричить:
— Гей ти, відьмо, вставай швидше, подай мені веретено! А мати дева каже:
— Хвора я, доню, спустися, сама візьми. Увійшла в дім донька мачухи, а стара їй:
— Підійди, донечко, на хвилинку, подивись, що в мене в голові. Як підійшла та ближче, так і закричала:
— Фу, гидота яка, заживо згнила ти, собака така! Сказала стара:
— Дякую тобі, доню, підеш дорогою, побачиш три ключі: жовтий, білий і чорний. Жовтий пропусти, а чорному й білому голову підстав.

Так і зробила донька мачухи. До жовтого й не підійшла, білому й чорному голову підставила. Подивилася потім на себе, бачить — почорніла вона, як арап, а на голові виріс величезний білий ріг. Ріже вона цей ріг, ріже, а він усе росте й росте.

Прийшла додому, пожалілася матері. Розлютилася мачуха, та що вже робити! Вирішила вона, що в усьому та корова винна, і наказала зарізати її.

А корова ця була відьма, дізналася вона, що заріжуть її, прийшла й каже Обірванці:
— Уб'ють мене — збери мої кісточки й закопай їх у землю всі разом, а як прийде до тебе біда, підійди й крикни: «Виходьте, мій кінь і мій царський наряд».

Так і зробила Обірванка: зібрала кістки тієї корови й закопала їх у землю всі разом. Минув час.
Одного разу на свято розсипала мачуха по дворі цілий пуд зерна, дала Обірванці в руки корито й сказала:
— Збери все зерно так, щоб і одного зернятка не залишилося, і це корито всіма сльозами залий.

А сама вдяглася в усе нове, нарядила свою доньку й повела її до церкви. Пішли всі до церкви, а Обірванка сидить і плаче. Прийшла на її плач стара й питає:
— Чого плачеш, яке в тебе горе?

Розповіла їй усе Обірванка. Випустила стара, що було в домі, курей та курчат і змусила їх зібрати все зерно. Потім кинула в корито щіпку солі, залила водою й каже:
— А ось і твої сльози. Іди тепер і гуляй.
Згадала тут Обірванка свою корову. Підбігла до її могили й кричить:
— Ну, виходьте, мій кінь і мій царський наряд!
Тільки вона сказала, з'явилися й прекрасний кінь, і чудовий наряд.

Вдяглася Обірванка в своє нове плаття. Сіла на коня й помчала до церкви.
Тут увесь народ на неї дивиться, дивуються всі і її красі, і наряду.

Побачила її й донька мачухи й шепоче матері:
— Дивись, мамо, як вона схожа на нашу Обірванку. Засміялася мачуха:
— Хто їй дасть такий наряд, нашій Обірванці? Раніше за всіх повернулася додому Обірванка. Прийшла й знову в свої лахи вдяглася.

Додому вона так спішила, так спішила, що дорогою, коли кінь через річку стрибав, упустила з ноги золоту черевичок і не підняла його.

Одного разу поїли на цій річці царських коней. Помітили коні у воді блискучий черевичок, не п'ють воду.
Доповіли цареві:
— Щось блищить у воді, бояться коні, не п'ють.
Послав царь плавців дізнатися, у чому справа. Дістали плавці цей золотий черевичок і подали цареві. Як побачив цар черевичок, скликав усіх своїх слуг і каже:
— Ідіть, шукайте, кому цей черевичок буде впору, та й буде моєю дружиною. Шукають слуги, шукають, нікому цей черевичок не впору.

Дізналася про це мачуха, нарядила свою доньку, посадила її на тахту й послала сказати цареві:
— У мене є донька, якій цей черевичок буде впору.
А Обірванку схопила, кинула її в кут і з голови кошиком накрила. Приїхав цар. Доньці мачухи черевичок приміряють, а цар сидить на кошику й дивиться. Взяла Обірванка голку й як уколе царя! Схопився цар, кричить:
— Що це у вас у кошику? А мачуха каже:
— Нічого там немає, тільки індичка. Ще сильніше уколола Обірванка царя.

Схопився цар, кричить:
— Заберіть кошик, побачимо, що там за індичка! Закликала мачуха:
— Не губите мене, не відкривайте, втече моя індичка.
Не слухає її цар. Відкрили кошик, вийшла Обірванка й каже:
— Це мій черевичок, тільки мені він буде впору. Приміряли Обірванці черевичок — і справді, впору припав. Цар узяв собі за дружину Обірванку, а мачуха так ні з чим і залишилася.

↑ Догори

Обірванка

Інші казки