Пастух Бічіа

Жив один великий і могутній цар. У нього була дочка, прекрасна, небаченої під сонцем краси дівчина. Вирішив цар віддати свою дочку тому, хто розповість три найнеймовірніші казки. Багато бажали отримати в дружини ту красуню, але ніхто не міг догодити цареві. А невдах цар негайно обезголовлював, і голови їх вивішував на баштах свого замку.

У тому царстві жив один пастух Бічіа. Одного разу, пригнавши ввечері стадо до села, Бічіа сказав матері:
— Мамо, цар віддає свою дочку тому, хто зуміє розповісти йому три казки. Давай піду, що буде — те буде, спробую, може, виграю і ту царську дочку приведу тобі за невістку.
— Сину мій, що ти? Хто тобі віддасть царівну?
— А що, хіба я не людина? Хіба мені розуму не вистачає?
— Залиш, сину. Все одно не віддадуть тобі її.
— Чому ж?
— Знаєш же, сину, скільки прекрасних людей відрубав цар голови за те, що вони не зуміли догодити йому. Ну де тобі вигадати таку казку, яку ніхто з цих знатних і вчених людей вигадати не міг?
— Зможу чи ні — побачимо. Хіба ті, хто будуть мене запитувати, не такі самі люди, як і я? Пам’ятаєш, що казав батько: людина повинна все спробувати. Ось я і хочу спробувати свою долю — подивимося, хто переможе.

Мати довго відмовляла Бічіа, але він не послухався. Вирушив до царя, прийшов до палацу і став біля дверей. Оглянув вивішені на баштах висохлі людські голови, але не здригнулося у нього серце.
Вийшли царедворці і запитали:
— Хто ти і чого ти хочеш?
— Я селянин і пастух, хочу цареві казку розповісти.

Царедворці доложили цареві, і за його наказом запросили Бічіа до палацу, подали йому крісло, посадили.
Вийшов цар, викликав катів і каже:
— Розповідай свою казку.
— Повернувся я ввечері з пасовища додому. У матері нічого до вечері не виявилося. Я негайно вийшов із хати, перестрибнув у наш город, щоб зірвати давно мною намічену гарбузу. Прийшов, дивлюся — немає гарбузи. Пішов я по стеблу, щось далеко воно простягнулося — не видно кінця. Іду за ним, а воно до моря дотягнулося. Дивлюся, воно й по морю тягнеться. Став я на стебло, іду, вийшов на інший берег моря. Бачу — ось вона, моя гарбуза! Зірвав її, повернувся і знову по стеблу вийшов на цей берег моря. Приніс гарбузу додому, віддав матері. Приготувала вона вечерю, і повечеряли ми смачно.

Ця казка сподобалася як цареві, так і його царедворцям.
— Добре. Іди тепер додому, прийдеш завтра — розповіси другу казку.
Настав ранок. Бічіа вмився, надів шапку і вирушив до палацу. Запросили його до царя, а там уже і цар, і всі придворні, і кати зібралися. Подали пастухові крісло, посадили й наказали розповідати.
— Учора приготувала мати вечерю, — почав Бічіа, — але для приправи не виявилося у неї солі. Побіг я за сіллю до Гумбрів. Підійшов до соляної скелі і згадав, що ні тесака, ні кирки не взяв із собою. Що було робити? Став я битися головою об скелю. Відбив так один великий шматок солі, навантажив на спину і поніс додому. Приправили їжу і смачно повечеряли.

Ця казка теж сподобалася, і сказали пастухові:
— Іди тепер додому, а третю казку завтра розповіси.
Дуже задоволений Бічіа, а цар впав у задуму — не знає, до якої вдатися хитрість, як відправити проклятого пастуха на той світ? Скликав цар усіх своїх радників. Багато чи мало говорили, але вирішили — завтра, що б не розповів пастух, усім одноголосно кричати: «Правда, правда!»
Усі весело розійшлися, впевнені, що ніяка сила не врятує завтра пастуха від смерті. Але доля готувала інше.

Настав ранок. Бічіа-пастух знайшов десь величезний чан і допригнав його за допомогою кількох товаришів до царського палацу.
Як тільки побачили царедворці цей чан, негайно закричали пастухові:
— Що це таке, що ти приволік?
— А це ось що: два таких чани, повних дорогоцінних каменів і перлів, позичив батько нашого царя моєму батькові.
— Правда, правда! — закричали царедворці. Вийшов на цей шум цар, накинувся на радників:
— Що ви мене губите? Коли позичив мій батько його батькові стільки дорогоцінностей? І де в мене стільки майна?
— Брехня, брехня! — стали кричати царедворці.
— А брехня — так віддавайте царівну.

Довелося цареві вибирати: або віддати пастухові два чани дорогоцінностей, або видати за нього свою дочку. Оскільки царство було не дуже багате, то й вирішили віддати Бічіа прекрасну царівну. Обвінчали їх, справили весілля і віддали півцарства. Переміг пастух і взяв дружину додому до матері, де вони весело і щасливо зажили.

Там залишив я мор,
Тут застав бенкет.
Там просипав попіл,
Тут знайшов борошно.

↑ Догори

Пастух Бічіа

Інші казки