Переможець найсильніших

Жили три брати. Двоє були сильні та спритні, а третій — слабкий та хворий, ні до чого не придатний. Одружилися старші брати, тільки не зжилися разом невістки, і стали брати ділитися. Поділили все порівну, навпіл, а молодшого так ні з чим і залишили.

Просить і молодший брат виділити йому частку, а брати кажуть:
— Нащо тобі? Все одно ти ні до чого не придатний, будеш працювати у нас — то в одного, то в іншого, ми тебе й прогодуємо.

Що робити молодшому братові? Знає він, що силою в братів нічого не взяти; замовк, обернувся і пішов від них зовсім. Тільки й взяв із собою бідолаха, що шаблю батьківську.

Чи багато він ішов, чи мало — тільки знайшов одного багатія і найнявся до нього в батраки. Попрацював у нього три місяці, узяв зароблені гроші, замовив на ці гроші піхви для своєї шаблі, а на лезі наказав випалити: «Переможець найсильніших». Причепив цю шаблю до поясу і пішов, сам не знає, куди йде.
Ходить він так із місця на місце, з одного села в інше, тягне цю шаблю за собою. Дивляться на нього перехожі, сміються, а діти так і біжать за ним, дражнять його.
Набридло це бідоласі, звернув він із дороги, пішов лісом, стомився і ліг під деревом відпочити.
Вийшли із гущавини двоє людей, так і обвішані з ніг до голови рушницями та кинджалами, побачили його і пішли до нього. Прикинувся наш бідолаха сплячим.

Підійшли вони, подивилися на нього, сміються над ним; зняли вони зі сплячого його шаблю, дістали її з піхов, і що ж бачать — блищить, так і сяє шабля, а на ній випалено: «Переможець найсильніших».

Перестали вони сміятися, навіть злякалися. Не такий, думають, це чоловік, щоб із ним жартувати, вклали знову цю шаблю в піхви і кажуть:
— Цей Переможець, мабуть, дуже сильний і спритний хлопець, запитаємо його, чи не схоче він бути нам другом.
Поговорили вони і стали тихенько будити його.

Чує все це наш Переможець, набрався сміливості і вирішив прокинутися; подивився на них, протер очі, ніби міцно спав, встав і привітав їх.
— Будь здоровий! — кажуть і вони.

Розговорилися. Наговорив їм наш ні до чого не придатний Переможець всяких казок і каже:
— Набридло мені кров проливати, вирішив я йти до царя, проситися на службу. Дуже здивувалися його оповідкам ці хлопці, а потім почали і себе хвалити.
— Нас, — кажуть вони, — тут лише двоє, а в лісі у нас ще шість товаришів. Не розсердься, — просимо тебе — іди до нас, будь нам дев'ятим товаришем і другом.

Це виявилися розбійники, живуть вони далеко, десь у густому, непрохідному лісі. Взяли вони із собою нашого Переможця і повели його в цей ліс.

Прийшли і розповіли своїм товаришам усі вигадки нового друга, ще й у п'ять разів прикрасили.
Не вірить все ж отаман геройству цього Переможця, вирішив він випробувати його на ділі і каже:
— Сьогодні вночі підете на кабана і цього новачка з собою візьмете.
Почув це наш Переможець, ледве не помер зі страху, а все ж не показав виду і ніби радий дуже — в одну мить зібрався в дорогу. Сам думає — як би втекти від них у дорозі! Дають йому товариші рушницю, а він сміється:
— А нащо ж мені моя шабля?

Сам ніколи і в руках рушниці не тримав, не знає, як і стріляти з неї.
А кабани ходили в той ліс за жолудями.

Ось помітив наш Переможець сліди кабана на землі.
— О, — кажуть розбійники, — це, мабуть, той самий кабан, що з буйвола зростом. Шкіра у нього така товста, що й куля її не бере; цей кабан одним лише іклом цілі дерева з коренем із землі вириває.

Переможця там на місці залишили стерегти кабана, а самі пішли і за деревами сховалися.
Зовсім перелякався бідний Переможець. І не втекти нікуди з цього лісу, і нічого не придумати.
— Що ж, — вирішив він, — мабуть, мене для цього кабана світ породив, тут уже нічим не допоможеш.
Постояв він трохи, подумав. Так нічого й не придумав, ліз тільки на один дуб і сховався там у гілках.
— Якщо вже притягнеться сюди цей кабан, скину на нього зверху щось, може, злякається і втече. Хоч у боягузтві мене не запідозрять, і те добре.

Раптом чує Переможець, щось гримить; подивився — так і блищать внизу кабанячі очі.
Затріпотіло серце у нашого Переможця, задрижали у нього і руки, і ноги, зірвався бідолаха з дерева, полетів униз і грюкнувся прямо на спину цього страшного кабана.

Завертівся кабан на місці, а бідолаха вчепився зі страху, що було сили, у кабанячу щетину і лежить ні живий ні мертвий.

Побачили це його товариші, кинулися вперед, як леви, і давай бити кабана рушницями і всім, що під рукою було, по голові; звалили кабана і вбили.

Очутився наш Переможець — бачить: справа зроблена. Вирішив він і тут схитрувати і давай кричати на товаришів:
— Ах ви, такі-сякі, я кабана спіймав, живим його взяти хотів, а ви у мене в руках його вбили.
Пожаліли товариші, та що вже робити?

Потягли вони цього кабана до отамана. Дізналися всі про геройство нового товариша, дивуються, радіють.

Відрізали кабану голову, послали цареві і сказали:
— Завівся у нас новий товариш, та такий — от цього кабана однією рукою спіймав. Кидайте ловити нас, інакше пошкодуєте.
Дізналися всі про нашого Переможця, тільки й говорять всюди про нього. Одні кажуть:
— Ця людина — дідько. Інші:
— Він і кулі на льоту ловить.

У всіх на язиці його ім'я. А цар і все його військо перелякалися, забули й думати, як тих розбійників ловити.
Минув час. Ось кличе інший цар цього царя на війну. І такий у них уговір:
Повинні царі по одному воїну на поєдинок послати, чий воїн переможе — тому царю переможений і віддасть стільки-то сіл з усіма людьми і з усім їхнім майном.

Почалася ця війна. Тільки кожного разу той, інший цар все перемагає.
Ось уже п'ять років триває війна, зовсім зруйнувався цей переможений цар.
Такий у того царя завівся молодець, такий герой, що, хто тільки не наблизиться до нього, одразу ж він голову йому відірве. Хто порахує, скільки невинних так загубив цей проклятий.
До краю залякав царя ворог. Як не налякатися: що було людей міцніших та сильніших, усіх перебив противник, а що цар один без людей може? Нічого він не може!

Зібрав цар своїх радників і просить їх навчити його, як бути.
Довго думали ті й радилися.
Взяв потім слово старший радник і сказав:
— І в нас же є такий герой, ось той «Переможець найсильніших», що кабана однією рукою взяв. Попросимо його допомогти нам. Допоможе — добре, а ні — так і кінець нашому царству.

Сподобалося всім це слово, умовили царя і вирішили послати людину до того Переможця, просити його допомогти. «А переможеш нашого ворога, дасть тобі цар у дружини єдину дочку і трон свій тобі заповідає, і всім твоїм товаришам-розбійникам все пробачить і ще багатими подарунками всіх наділить».
Пішли посланці цього царя, знайшли цього Переможця і його товаришів і розповіли їм все.
Зраділи розбійники.

Дійшла справа і до нашого ні до чого не придатного Переможця. Задумався він, задумався, а сам від страху ледве дихає. Що дихає? Ледве язик не втратив. Подумав він, подумав і вирішив.
— Що ж, погано чи добре прожив я свої дні, а тільки прийшов уже, мабуть, мій кінець. Як тут бути? Відмовитися — на все життя осоромитися. Ні, краще вже померти з честю від руки такого героя, ніж все життя боягузом прожити. Добре й те, що товаришів своїх від кари врятую.

Сказав він, нарешті, посланцям:
— Добре, згоден, вийду на поєдинок. Соромно тільки мені на одну людину йти, нехай вони хоч трьох, чи що, виставлять.

Як почули це, зраділи всі, закричали, забили в долоні і, веселі та щасливі, пішли провожати героя до царського палацу. Пішла ця вість по всьому світі. Одні кажуть:
— Не одного, трьох одразу викликає Переможець. Інші:
— Він без меча, голими руками йому голову хоче відірвати. Треті хваляться:
— Та що голими руками, він не людину, цілі дерева з коренем вивертає. І чого ще не розповідали про нашого ні до чого не придатного Переможця!
Дійшло все це і до противника.

У того, у бідолахи, серце ледве не розірвалося від страху: «Ось, — думає, — прийшов мій кінець, скінчилися мої дні».

Настав і день поєдинку. Не вміщує поле людей — стільки прийшло подивитися на цей поєдинок. Чекають нашого Переможця, чекають. Побачили нарешті його,
— Що це? Маленький такий чоловічок? Та, мабуть, спритний дуже, — кажуть.
Пішли один на одного цей наш ні до чого не придатний Переможець і той велетень. Бідний Переможець перед ним, що твій в'юрок, а все ж не здається. «Ну, помру і помру, — говорить собі, — більше того нічого не буде».

Подивився на нього цей велетень, усміхнувся: «Отакого чоловічка я одним ударом знищу», — думає. «Та ні, мабуть, він якісь чаклунські прийоми знає, почекаю, подивлюся, дізнаюся, що він таке буде робити, і тоді вже швидко з ним розберуся».
Затамували всі подих, чекають.

Дали противникам знак, і пішли вони один на одного.
Не витримало все ж серце нашого Переможця, ще б: бачить людина — йде смерть, так і насувається на нього. Забув він і шаблю свою з піхов витягнути. Заплющив очі, витягнув шию і йде вперед, сам думає — бив би уже швидше, скінчилася б ця мука.
Побачив велетень цього бідолагу з витягнутою шиєю, злякався.
«Це він щось недобре мені готує, прийом, мабуть, якийсь хитрий», — думає.
Витягнув і сам шию, заплющив очі, став на місці, як вкопанний стоїть.

А наш бідняк іде і щохвилини чекає:
"Ось зараз відрубає мені голову, ось зараз знищить".
Тільки не рубають йому голову. Розплющив наш Переможець тихесенько ліве око. Дивиться, що ж: стоїть його супротивник посеред поля, витягнув шию, що індик перед смертю, заплющив очі й чекає. Тут подумав Переможець, що настав його час: «Не бійся, бий, і все тут!» Вихопив він свою шаблю, замахнувся і тільки тоді схаменувся, як покотилася голова цього велетня в один бік, а все його величезне тіло — в інший.

Закричали тут усі, загомоніли. Схопили нашого героя і потягли до царя.
Зрадів цар, одразу повінчав Переможця зі своєю донькою і все своє царство їм передав.
Став наш бідняк царем.

Поставив він радниками всіх своїх товаришів та братів до себе викликав, і зажили всі разом щасливо.
Так склалася доля нашого ні до чого не придатного Переможця.

↑ Догори

Переможець найсильніших

Інші казки