Про двох братів, що мали невірних дружин

Було те чи не було — жили три брати. Усі три брати були мисливці. Щодня ходять вони на полювання, тим і живуть.

Настало час — одружилися вони всі троє і живуть собі. А тільки дві старші невістки завели собі дружків-дівів. Підуть брати на полювання, а дружини впустять до себе дівів і веселяться.

Тільки молодша невістка сидить сама в кутку, плаче.

Як повертаються брати з полювання, підуть діви, а невірні дружини зустрічають чоловіків, цілують, пестять. Одна тільки молодша невістка сидить невесела і не пестить чоловіка.

Дивився, дивився молодший брат на дружину і каже:

— Що це ти сидиш, наче сова надута, і слова ласкавого не скажеш! Дивись, як мої невістки люблять та пестять чоловіків. Чого ти така невесела, яка в тебе печаль?

Сказала дружина:

— Завтра, як підеш на полювання, придумай щось, відстань від братів і повернись додому, дізнаєшся, яка в мене печаль.

Наступного дня, як вирушили брати на полювання та пройшли з півдороги, відстав молодший брат, повернув і пішов додому.

Входить, сидять старші невістки, обіймаються з дівами, цілуються, а молодша сидить сама в кутку і плаче.

Не дай то ворогу, що сталося з молодшим братом. Наче з рушниці в нього вистрілили. Кинувся він геть і втік. Перелякалися невірні дружини, кричать, дряпають собі щоки.

— Ідіть, — кажуть дівам, — убіть його, інакше погубить він нас усіх.

Пішли діви.

А в тій країні жила одна стара чаклунка. Прийшли до неї діви і кажуть:

— Знай, бабо, не зробиш чого над таким-то мисливцем і не звільниш нас від нього — або ти помреш, або ми!

У тієї баби був один чан. Забереться вона в той чан, — куди не накаже, зараз понесе її.

Влізла чаклунка в свій чан, наказала:

— Ну, чан, неси мене до царя!

Цей цар уже сім місяців як хворий, тисячі лікарів та докторів його лікують. Усіх-то йому ліків надавали, ніяк його не вилікують.

Примчалася баба в своєму чані і каже:

— Введіть мене до царя, я знаю ліки, що його вилікують.

Доповіли цареві.

— Введіть її! — наказав цар.

Ввели бабу. Вклонилася вона цареві, стала.

Запитує цар:

— Говори, як ти мене вилікуєш, коли вже сім місяців мене всі лікарі лікують і вилікувати не можуть.

— Великий царю! — каже баба. — У нас у селі живе один мисливець. Заріж того мисливця, вилікує тебе його кров.

Подарували бабі цілу торбу золота і відпустили.

Наказав цар привести того мисливця і замкнути в стайні. Через три дні мають його вбити, а він і не знає, бідолаха, навіщо привели його сюди і що його чекає.

Ось на третю ніч спить він і чує, наче хтось кличе його: «Нещасний, що ти спиш, прокинься!»

Схопився мисливець, озирається, думає, хто це? А в стайні нікого, тільки коні стоять у стійлах.

Ліг він, а голос знову кличе:

— Встань, нещасний, не знаєш ти, яка біда над тобою.

Перелякався мисливець. Встав, запалив свічку, шукає, хто це говорить. Усі кути обшукав — нікого. Пішов шукати між ніг коней, думає: може, там хто сховався.

А серед коней стоїть на прив’язі один худий лоша і каже:

— Не бійся, це я кликав тебе.

— Навіщо ж ти кликав мене? — питає мисливець.

— А тому, що мають тебе сьогодні вбити. Диви ж, як введуть тебе до царя, скажи йому: «Не вбивайте мене, не допоможе вам моя кров. А я сам вас вилікую. Накажіть набрати в чан дев’ять котлів води, поставити на вогонь і кип’ятити, поки не залишиться не більше як один котел води. І дайте мені фунт вашого строкатого мила».

Як зроблять усе, охолоди цей окріп, посади туди царя, намиль його цим строкатим милом і обмий у цій воді, — одужає цар. Диви тільки, як буде виходити з чана, не зламав би тобі цар руку чи ногу, сили в нього набереться багато.

Ось привели вранці мисливця до царя. Він і каже:

— Великий царю, не допоможе тобі моя кров. Це вороги хочуть погубити мене, а дозволиш, так я сам тебе вилікую.

— Тільки вилікуй мене, — каже цар. — Півцарства тобі віддам.

Сказав мисливець:

— Накажіть набрати в чан дев’ять котлів води і кип’ятити, поки не залишиться води не більше одного котла.

Зробили все, як він наказав: налили в чан, викип’ятили вісім котлів води, зняли, охолодили.

Сказав мисливець цареві:

— Прошу тепер купатися. Накажіть тільки принести один фунт вашого строкатого мила.

Увійшов цар, вимився цим строкатим милом. Обмив його наостанок мисливець водою. Вискочив цар, як птах.

Там у дворі був великий камінь. Цар, коли був здоровий, завжди кидав його: свою силу міряв. Схопив цар цей камінь і кинув його з такою силою, що цілий кут будинку відбив.

Натішився киданням каменю цар, повернувся до мисливця, обійняв його, цілує, так міцно обхопив його, що зашкодив йому руку. Поморщився мисливець.

— Чи не зашкодив я тобі? — питає цар.

— Ні, це я так поморщився, — каже мисливець.

— Чим же тебе нагородити за те, що вилікував мене? — каже цар.

— Дайте мені того худого лоша, що в стайні у вас стоїть, і фунт вашого строкатого мила.

Здивувався цар, що таку дрібницю просить мисливець. Наказав зараз вивести йому того лоша.

Надягли на лоша сідло, а він на ногах ледь стоїть, так і валиться.

Сказав лоша мисливцю:

— Веди мене до річки і викупай у ній, тільки намиль добре тим строкатим милом і знай, як викупаєш, швидше взнуздай та сідай, а то втечу, не втримаєш.

Повів юнак лоша до річки, намилив добре тим строкатим милом, викупав. Не встиг він стягнути всі три підпруги, як злетів лоша конем і помчав юнака. Прилетіли вони додому.

Побачили невістки мисливця, заклопоталися, кажуть дівам:

— Не знищите його — загинемо всі.

Пішли діви до тієї чаклунки.

— Повернувся він цілий і неушкоджений, знищ його!

Влізла баба в свій чан, помчала до царя. Ввели її.

— Ось ти й одужав, великий царю, — каже чаклунка, — тепер одружитися б тобі на дочці царя каджів — щасливішої людини на світі не буде.

— Це було б добре, — каже цар, — та хто приведе її мені?

— А той і приведе, хто тебе вилікував, — каже баба.

Викликав цар мисливця.

— Приведи мені дочку царя каджів!

Пішов мисливець до свого коня.

— Цар наказує привести йому дочку царя каджів, як мені бути?

— Як бути? Піди візьми у царя грошей на дорогу, сідай, і поїдемо, — каже кінь.

Пішов мисливець, взяв у царя грошей на дорогу, сів на свого коня і поїхав.

Сказав йому кінь:

— Як під’їдемо до Каджетського царства, будуть там продавати биків та овець, ти дивись, купуй, та скільки запросять, удвічі більше давай, щоб шлях нам благословили. А як приїдемо до палацу каджів, там у воріт стоять на варті леви, тигри та вовки, ти биків кидай левам та тиграм, а овець — вовкам. Пропустять вони нас.

Проберешся до палацу, дочка царя буде спати, ти, дивись, не буди її, інакше загинеш, тільки відріж у неї локон і виходь, сама за тобою піде.

Їдуть вони, а дорога повз ту річку йде, де він коня свого купав. Зійшов юнак з коня, викупався, та з тим строкатим милом, такий став молодець: з каменю молоко вижме, не поморщиться.

Взнуздав коня, сів і поїхав.

Довго їхав чи ні, а тільки доїхав до одного будинку.
А це дівочий дім, і сидить там у заточенні дівчина.

Увійшов юнак у дім, кинулася йому дівчина назустріч, цілує його, обіймає з радощів, як рідного, сама й плаче, і сміється.

— Ось щастя, що довелося ще людину побачити, — каже. — Та лихо мені! Прийде діво, погубить тебе. Хай би ти й не приходив зовсім!

— Не бійся, — каже юнак, — нехай прибуде, подивимось, чим він у мене поживиться!

Ось іде діво, бурчить:

— Ти хто? Що за герой, що насмілився увійти в мій дім? Тут від страху і пташка вгорі не літає, і мурашка внизу не повзе, а ти хто такий, що так безтурботно розвалився?

— А ну, заглянь у книгу своєї долі, — крикнув йому юнак, — подивись, від чиєї руки тобі загинути суджено, дізнаєшся, хто я!

Подивився діво, і справді, у нього на роду написано, що загине він від руки мисливця.

Розлютився діво — пішов на юнака, зчепилися вони.

Замахнувся діво — всадив юнака в землю по щиколотки.

Замахнувся мисливець — всадив діва по коліна.

Замахнувся діво — всадив юнака по коліна.

Замахнувся юнак ще раз — всадив діва в землю по пояс.

Відрубав йому юнак голову. Радіє дівчина, руки йому цілує.

Сказав мисливець:

— Я йду за дочкою царя каджів, а ти будь тут, чекай, на зворотному шляху заберу й тебе.

Сказала дівчина:

— Знай, на твоєму шляху ще два дівочих доми, братів цього, убитого тобою. І у них також томиться по дівчині. Дивись, як би не згубили тебе ті діви.

— Будь спокійна, я їх слідом за братом відправлю, — сказав юнак.

Що довго розповідати, вбив він і тих дівів, звільнив їхніх полонянок, наказав і їм дожидати себе і поїхав далі.

Ось під’їжджає до Каджетського царства. Купив юнак биків та овець. Скільки просять, удвічі більше дає. Накупив, скільки треба, і поїхав далі.

Під’їхав він до палацу каджів. Висипали йому назустріч леви, але тільки розриває мисливець биків навпіл і кидає їм.

Пропустили його леви.

Висипали тигри — нагодував і їх юнак і проїхав.

Висипали вовки — кинув і їм овець і проїхав.

Увійшов у палац, спить дочка царя каджів. Підійшов він, відрізав у неї локон і вийшов.

Прокинулася дочка царя, бачить — відрізаний у неї локон. Розгнівалася, рве на собі волосся.

Кинулася до своїх левів, тигрів і вовків.

— Як насмілилися пропустити до мене цього чоловіка!

— Ех, — кажуть їй звірі, — ти нам і кісток не даш погризти, а він цілих биків та овець нам кидав, нагодував нас.

Летить вона навздогін за мисливцем.

Де ногою ступить, так і перетворює все на попіл.

А мисливець їде собі. Заїхав за всіма трьома дівчатами, яких він від дівів визволив, їде, везе їх.

Ось заїхали вони дорогою відпочити до одного млинаря. Зустрів їх млинар, запросив до хати. У того млинаря була коза. Як крикне він козі:

— А ну, моя козочка Ме-ека! Накрий-но мені стіл!

Пройшлася козочка — і з’явився стіл, повний усяких страв, та таких, що й цареві подати не соромно.

Сподобалася мисливцю ця коза.

А млинареві його дівчата подобаються. І каже він:

— Я сховаюся, а ти шукай. Знайдеш — твоя коза, а не знайдеш — мої дівчата.

— Дуже добре, — каже юнак.

Сказав кінь юнакові:

— Ти постав мене біля тієї кози, а сам іди. Знай, сховається млинар у пічній трубі. Крикни йому: «У печці ти, знайшов я тебе». Не відгукнеться він, ти йому ще раз крикни, не відгукнеться і цього разу, піднімися на дах і кинь у трубу камінь, впаде йому камінь на голову — відгукнеться.

Сховався млинар. А мисливець ходить, шукає його всюди, ніби не знає, де він.

Підійшов нарешті до печі і кричить:

— Тут ти, виходь!

Не відгукується млинар.

І вдруге крикнув мисливець:

— У печці ти, виходь!

Не відгукується млинар.

Піднявся мисливець на дах, взяв великий камінь і кинув його в трубу, млинареві прямо в голову потрапив.

— Тут я, тут! — кричить млинар.

Виліз із труби ледве живий, а не здається:

— Тепер ти ховайся, а я шукатиму, — каже.

— Добре, — відповідає юнак.

Пішов до коня, питає, як бути?

— А ось як, — каже кінь і укрив його собою.

Шукає млинар, шукає, ніяк не знайде мисливця.

А коза бачить, хоче крикнути господареві, де юнак сховався, але тільки розкриє рот, хапає її кінь зубами, мовчить вона.

Шукав, шукав млинар, не знайшов і каже:

— Не знайшов я, виходь, твоя взяла.

Виліз мисливець. Забрав і козу, і дівчат, залишив млинаря ні з чим і поїхав.

Догнала дочка царя каджів мисливця:

— Це ти в мене локон відрізав?

— Я, — каже юнак, — хочу віддати тебе заміж за царя.

Злиться вона, та що вже робити.

Привіз її мисливець до царя, а сам поїхав з дівчатами додому.

Зраділи брати, питають:

— Де це ти пропадав стільки часу?

Сказав молодший брат:

— Як поїдемо на полювання, ви повертайтеся з півдороги додому, — тоді й побачите, де я пропадав і що зі мною було.

Повернулися всі три брати опівдні. Що ж бачать — сидять дві старші невістки зі своїми дружками, веселяться, бенкетують, а третя сидить плаче.

— А ну, моя козочка, — каже молодший брат, — забери-но цих невірних дружин та їхніх дівів, нанижи собі на хвіст і покидай усіх у прірву.

Нанизала козочка на хвіст невірних дружин з їхніми дружками, понесла на скелю і покидала їх усіх у прірву.

Одружив молодший брат старших братів на двох старших дівчатах, третю, молодшу, теж віддав заміж за добру людину, і стали жити всі разом ладно та весело.

Мор там, бенкет тут,
Відсів там, борошно тут.

↑ Догори

Про двох братів, що мали невірних дружин

Інші казки