Про селянина і старосту

Жив один селянин. Була в нього гарна дружина. Дружина селянина зі старостою шашні завела. Знав про це селянин, але мовчав. Прийшов одного разу селянин додому і каже дружині: — Там на базарі мед з’явився, йди купи, тільки дивись — не купуй засліплюючого меду, тим медом людину засліпити можна.

«Еге, — подумала дружина, — тепер-то я знаю, що робити. Куплю цей мед і засліплю чоловіка».
Пішла вона до продавця:
— Чи немає засліплюючого меду?
— Є, — каже продавець, — скільки завгодно! Купила дружина повний горщик меду і принесла чоловікові.
— Не взяла засліплюючого? — питає чоловік.
— Ні, — каже дружина. Сів чоловік, взявся за мед.
— Горе мені! Сліпну, сліпну! — кричить. — Ах ти, проклята, що ж ти засліплюючий мед принесла?

Радіє дружина: тепер чоловік нічого бачити не буде.
— Все одно вже сліпну, то хоч доїм мед, щоб інший хто не засліп, — каже чоловік і один вилакав повний горщик меду.

Пішла дружина до старости, каже:
— Засліпила я чоловіка, тепер наш час, приходь, ніхто нам не завадить. Прийшов староста. Забили добрих, жирних курей. Не вистачило дружині води, вибігла з хати, а староста приліг і задрімав. Встав чоловік, взяв окріп, влив сплячому старості в горло — задушився староста.

Прийшла дружина, наварила курей, приготувала вечерю, підійшла до старости і будить його:
— Вставай вечеряти.
Мій ворог нехай прокидається, як він прокинувся! Перелякалася жінка, стала просити чоловіка:
— Що хочеш бери, тільки візьми цього старосту і викинь його куди-небудь у воду. Встав чоловік, навантажив мертвого старосту на спину і поніс його додому. Доніс, втягнув на балкон і кричить басом, наче сам староста:
— Гей, дружино, відчиняй двері!
— Ах ти, такий-сякий, напиваєшся — біжиш до іншої, а протверезишся — так додому плетешся? Сиди там біля дверей — і не відчиню, і рукою не ворухну,
— Відчиняй, бо впаду з балкона! — кричить селянин.
— І чудово, падай на здоров’я.

Кинув селянин старосту, загремів той зі сходів і вдарився об поріг, а селянин відійшов і сховався неподалік. Вибігла дружина, бачить — забився староста, і давай кричати:
— Горе мені! Я його вбила, що тепер буде, не втечу я за це. Вийшов селянин.
— Що ти кричиш, вбиваєшся? — ніби сам ні до чого.
— Так і так, — плаче дружина старости, — я винна в його смерті, допоможи, врятуй мене.
— Даси дві тисячі — заберу його, — каже селянин.

Що робити, дала йому дружина старости дві тисячі. Навантажив селянин старосту на спину і поволік до млина. Закрив воду, поставив старосту, як живого, на ноги, спер його руками об перекладини коліс, сам відійшов і сховався.

Став млин, вибіг мірошник, побачив старосту. «А, це ти закрив мені воду!» — схопив його дубинкою і з ніг звалив. Впав староста, не рухається, подивився мірошник — убитий чоловік, і давай кричати:
— Що це за лихо на мою голову! Вийшов селянин:
— А! Старосту вбив?! Ну, тепер побачиш, що з тобою буде. Заклякнув мірошник:
— Тільки не викривай мене, занеси куди-небудь мерця і викинь, дві тисячі дам.

Взяв селянин дві тисячі, навантажив старосту на спину і поніс його до церкви. Витягнув його на дзвіницю, всунув у руки йому мотузки, сам позвонить, позвонить у дзвін, відбіжить і сховається.
Терпів, терпів піп, розлютився, вихопив дубинку і хвать старосту дубинкою по голові. Дивиться піп: зовсім остиг чоловік, помер, — перелякався, хоче сховати його, але тут виходить селянин і каже:
— Не метушись даремно, отче, ти вбив цього чоловіка і будеш відповідати за це. Просить піп:
— Тільки не кажи нікому і позбав як-небудь від мерця — бери, що хочеш!
— Даси п’ятсот рублів і ще осла в додачу, щоб на ньому мерця відвезти. Ддав піп і осла, і грошей.

Посадив селянин старосту на осла і повіз. Дійшов до села, а там селяни вимолотили хліб, залишили зерно на току, а самі пішли відпочивати. Привів селянин осла, поставив його посеред току, сам сховався. Наївся осел зерна до сита.

Повернулися селяни, бачать — стоїть осел посеред току, зерном об’їдається, на ослі чоловік сидить і не відганяє його. Розлютилися селяни:
— Ах ти, негіднику, не бачиш — осел усе зерно поїв, не можеш відігнати його! — схопили палиці і давай бити мертвого старосту, поки не звалили його з осла. Тут вийшов селянин і каже:
— Це ви вбили чоловіка? Буде вам тепер за це! Перелякалися ті.
— Тільки не викривай нас і позбав від мерця — триста рублів дамо.

Потягнув селянин старосту, зарив його в землю, повернувся додому, вигнав дружину-зрадницю і зажив собі щасливо.

↑ Догори

Про селянина і старосту

Інші казки