Про шевця
У великому місті жив бідний шевчик. Що за день заробить, те й проїсть увечері. Так і жив він з дня на день. Ніколи не ходив він по шинках. Весь свій заробіток приносив додому і кожного вечора розважався разом із дружиною та дітьми.Одного разу захотів цар дізнатися, хто і як живе в його місті. Переодягнувся він, надів знаки ринкового устабаша і пішов вночі бродити містом.
Дивиться цар — усі сплять, тільки з одного дому чути голоси. Постукався цар і увійшов. Бачить — сидить шевчик і веселиться за вечерею зі своєю родиною.
Запросив господар гостя до столу, думає: «Він один із хазяїв ринку, знадобиться колись!»
— Вибач за питання, брате, але скажи, чим ти займаєшся, як ти можеш у такий звичайний день пити й веселитися, ніби це свято? — запитав цар.
— Я, брате мій, — шевчик, що за день заробить, те й проїдаю ввечері з моєю родиною.
— А що ти робитимеш, якщо закриють крамниці?
— О, ворогу не побажаю, що тоді зі мною буде, — залишуся голодним, — каже шевчик.
Пішов цар. Наранці наказав цар, щоб ніхто не працював і не торгував у цей день, — мовляв, сьогодні свято. Закрили крамницю і нашого шевчика. Ввечері знову переодягнувся цар і пішов провідати шевчика.
Дивиться, а той так само веселиться, як і вчора.
— А-а, здравствуй, друже, прошу, дорогий мій, до столу! — привітав його шевчик.
— Як же ти сьогодні веселишся, — питає цар, — коли наш цар сьогодні всі крамниці позакривав?
— А хай йому грець, нашому цареві, — каже шевчик, — закрили мені крамницю, не можу працювати. Що робити? Вийшов я на вулицю — кому воду приніс, кому дров порубав, кому по справах побігав — заробив таки трохи, приніс і ось проїдаю.
Пішов цар. Наранці наказав він привести шевчика до палацу, обвішав його зброєю і поставив коло дверей на варту. Цілий день простояв на варті бідний шевчик, увечері прийшов додому, сів і зажурився, що нічого за день не заробив.
— Чого ти так сумуєш, дорогий мій, — питає його дружина, — інші й тижнями не мають їжі. Чула я, що й по двадцять, і по сорок днів голодують, а ми одного дня не витримаємо?
Взяв шевчик, щоб розважитися, палицю і став її стругати. Стругав, стругав і бачить — загострилася одна сторона палиці, як меч. Побачивши це, він схопився, приніс велику гілку, обстругав її, загострив, як меч, вийняв свій меч із піхов, вклав туди дерев’яний, взяв цей сталевий меч, відніс на базар, продав, накупив їжі, напоїв, приніс додому і, як завжди, весело сів за вечерю.
А цар знову переодягнувся і пішов провідати свого шевчика. Знову запросив той царя до столу.
— Сьогодні мене наш цар-дурень на варту поставив, що мені було заробити? Прийшов я додому, сиджу голодний і журюся, що їсти немає, раптом подумав — адже ж не змусить же мене цар справді когось убити? Взяв я свій меч, продав його, а в піхи вклав дерев’яшку; ну де цареві дізнатися, що в мене в піхах? Дружино, дістань-но мою дерев’яшку, — каже шевчик, — покажемо нашому другові, який у мене меч.
Наранці привісив шевчик цей дерев’яний меч і пішов вартувати біля царських дверей.
Сміється цар у душі.
— Ну, тепер покажу я йому, — говорить собі.
Викликав цар одного слугу і став сердитися на нього, б’є його, кричить, ніби той справді провинився.
— Кличте зараз же мого вартового, нехай він відрубає голову цьому ледащові, цьому зраднику, брехуну! — кричить цар.
— Великий, милостивий государе, прости його, невіглас він, помилився, прости, — благає царя шевчик-вартовий.
— Не можна його простити, він так винен передо мною, що його варто повісити, рубай зараз же йому голову, а не то тобі самому зараз же голову зніму.
Що робити шевчикові? Встав він, підняв очі до неба і каже:
— Господи, якщо тільки цей нещасний правий і ні в чому не винен перед царем, нехай задерев’яніє цей меч!
Сказав і вихопив із піхви дерев’яний меч.
Сподобалася цареві його кмітливість. Нагородив він його золотом і сріблом і відпустив.
— Іди і живи, як жив, — сказав йому.
Мор там, бенкет тут,
Попіл там, борошно тут.