Про золотоволосого юнака та дівчину
Жив на світі один чоловік, було в нього три дочки. Матері у них не було, а була зла-презла мачуха. Що колючки в очах — то для мачухи чоловікові дочки.Прикинулася мачуха хворою, каже чоловікові:
— Позбудешся дочок — устану, ні — помру.
Задумався старий: як позбутися дочок? Подумав, подумав і вирішив:
— Ходімо, діти, назбираємо яблук, я знаю гарну яблуню.
Пішли, взяли з собою килим. Під яблунею була вирита велика яма. Постелив старий килим поверх тієї ями, прикрив зверху листям, заліз на яблуню і каже дочкам:
— Я буду збивати яблука, а ви візьміться за руки, підбіжіть усі разом і збирайте.
Струсив старий яблуню, взялися дочки за руки, побігли, ступили на килим, провалився килим, і всі три дівчата разом з яблуками впали в яму.
Зліз старий з дерева і поплентався додому.
А дівчата сидять у ямі й плачуть. Проголодувалися дівчата, і каже старша:
— З’їжте мене, сестри, не можу я більше мучитися!
— Ні, мене з’їжте, нема сил моїм мукам, — каже середня.
А молодша почала благати добрих духів:
— Нехай на час одна рука в мене стане заступом, інша — лопатою.
Стала одна рука дівчини заступом, інша — лопатою. Риє вона землю заступом, вигрібає лопатою; рила, рила і дорялася до царських стаєнь. Руки знову стали колишніми. А в стайнях коні стоять, їдять родзинки з мигдалем.
Підійшла дівчина, сама наїлася і для сестер взяла. Так лазила вона в царські стайні і тягала родзинки з мигдалем.
Схудли коні. Доповіли конюхи цареві:
— Годуємо коней родзинками з мигдалем, а вони все худнуть і худнуть.
Поставив царь сторожів, дивляться сторожа — прийшла дівчина і давай вигрібати в спідницю з годівниць родзинки й мигдаль. Схопили її, ведуть.
— Куди ведете? — запитала молодша сестра.
— До царя.
— То почекайте, приведу сестер, усіх разом поведете.
— Добре.
Повели всіх трьох сестер до царя, розповіли йому все.
Царь запитав старшу сестру:
— Що ти вмієш робити?
— Я такий килим зтчу, що все твоє царство сяде, і ще місце залишиться.
— А ти що вмієш? — запитав царь середню.
— Я такий обід зварю, що в яєчній шкаралупі поміститься, а весь твій народ тим обідом насититься.
— А ти? — запитав царь молодшу.
— Я можу народити золотокудрих дітей — хлопчика й дівчинку, — сказала молодша.
Царь одружився з молодшою, а старших віддав своїм радникам.
Минув час, народила цариця золотокудрих дітей. Завидно стало старшим. Викрали вони дітей, підкинули замість них щенят, золотокудрих дітей кинули в колеса млина, а цареві доповіли:
— Народила твоя жінка щенят, а не золотокудрих дітей.
Розгнівався царь:
— Візьміть її, прив’яжіть до воріт: нехай перехожі плюють їй в обличчя і грудь сажею мажуть.
Прив’язали бідну жінку до воріт, плюють їй в обличчя, мажуть грудь сажею.
А мірошник почув дитячий плач, вийшов. Бачить — застрягли в колесах діти — хлопчик і дівчинка.
— Не дав мені Бог своїх дітей, так хоч їх усиновлю, — сказав мірошник, взяв золотокудрих дітей, збудував їм дім і поселив їх там.
Минуло скількись часу, діти підросли.
Ось раз царь задумав бенкет. Скликав він на той бенкет усіх підданих — чоловіків і жінок.
Пішли й золотокудрі брат із сестрою. Хто ні проходить у ворота, всі плюють в обличчя тій жінці і мажуть їй грудь сажею. Підійшли золотокудрі брат із сестрою, обмили їй грудь і поцілували, а обличчя трояндою обласкали.
Зібралися гості до царя, сіли, розмовляють. Устав золотокудрий хлопчик і каже цареві:
— Та жінка, що до воріт прикована, — моя мати, а ти, царю, — мій батько.
Не повірив царь.
Взяв хлопчик зі столу суху виноградну гілку і сказав:
— Якщо все це правда, і вона — моя мати, нехай зазеленіє ця гілка і повиснуть на ній грона винограду.
Потім взяв смаженого фазана і сказав:
— Якщо це правда, і ти, царю, — мій батько, нехай оживе цей фазан, стрибне на цю гілку і крилами повіє.
Щойно він промовив — зазеленіла в його руках гілка, повисли на ній стиглі, соковиті ягоди винограду, а фазан ожив, злетів на гілку і струснув своїми гарними крилами.
Зрадів царь, обійняв своїх дітей і став цілувати.
Привели матір, одягли її в царські шати і віддали їй царські почесті. А злих сестер з царства далеко за високі гори прогнали, щоб вони ніколи зворотньої дороги не знайшли.
Мор там, бенкет тут,
Відсів там, борошно тут.
Сідло в Мцхета я забув,
Збрую — на Арагві,
Даруйте всім перемоги,
Хто добром живе.
Інші казки
- Не пропали твої гроші
- Кінь Лурджа
- Про те, як дівчина не пішла за царевича, поки він не навчився ремесла
- Про мисливця та його сина
- Казка про бідного шевця
