Три брати і голубка

Було те чи не було — жили три брати. Задумали два старші брати позбутися молодшого. Тільки вбивати не хочуть, ось і кажуть вони йому:

— Подивимося, хто з нас найсильніший: пустимо стріли, хто швидше принесе, той і буде молодцем.

Пустили вони стріли, та в таку далечінь, що й не видно їх. Пішли шукати. Іде молодший брат, шукає, немає ніде тих стріл.

Довго він йшов чи недовго, тільки приходить в одне царство. Бачить, живе стара. Прийшов до неї молодший брат і каже:

— Дай мені переночувати в тебе.

Дуже зраділа йому стара, прийняла, ввела в дім, питає:

— Що тебе привело сюди, сину?

Розповів їй усе молодший брат, а потім сказав: одружитися хочу.

Сказала стара:

— Тут недалеко є озеро, прилітають туди три голубиці, купаються. Піди до того озера, сховайся, викради крильце молодшої голубиці і не віддавай, поки не погодиться вона стати твоєю дружиною.

Пішов юнак, сховався біля озера.

Прилетіли голубиці, скинули пір'я, увійшли у воду, купаються, а він підкрався, схопив крильце молодшої і сховав.

Викупалися голубиці, вийшли. Дві старші одяглися в своє пір'я і полетіли, а молодша залишилася.

Гукнула вона:

— Хто ти, відгукнися!

Не відгукується юнак.

Ще раз гукнула голубиця:

— Відгукнися, сестрою тобі буду!

Не відгукується юнак.

— Чого ж ти хочеш? — питає голубиця.

— Дружиною мені будь, — відповідає юнак.

Погодилася голубиця, вийшов юнак, повів її до хати і зажив у ній з молодою дружиною.

Сам ходить до царя, працює, тим і живуть.

Ось і каже одного разу цей юнак цареві:

— Дайте мені одну кімнату.

— Ось, — каже цар, — дев'ять кімнат, вибирай будь-яку, живи.

Повів юнак свою дружину і поселився з нею разом у дев'ятій кімнаті. Побачили голубицю царські радники, дивуються її красі.

Прийшли до царя, кажуть:

— Що у вас за дружина? Ось дружина, так у цього хлопця — красуня!

— Як це, його дружина краща за мою? — розгнівався цар.

— Краща, — кажуть радники.

— Що ж з ним зробити? — питає цар.

Навчили царедворці.

— Он на горі ліс стоїть — звелі йому звалити всі дерева і знести до палацу за один день. Не зуміє він — забереш дружину.

Покликав цар юнака і каже:

— Піди звали всі дерева і знеси до палацу за один день, а не зумієш — заберу дружину!

Зажурився юнак, йде до дружини. Питає дружина:

— Про що ти журишся?

Розповів їй чоловік усе. Сказала дружина:

— Іди спи, покладися на мене.

Вийшла вона на двір, повернула на руці кільце, і з'явилися перед нею всі воїни її старших сестер.

Сказала голубиця:

— Підіть, зрубайте всі дерева в тому лісі за один день і все до двору царя звезіть.

Помчалися воїни, зрубали, звезли і склали всі дерева у дворі царя. А ввечері навантажив юнак на спину в'язку хмизу, пішов до царя, скинув її і каже:

— Дайте мені новий одяг — старий зносив.

— Винесіть йому, — каже цар.

Побігли, винесли йому одяг.

І вдруге прийшли радники до царя і кажуть:

— Що у вас за дружина? Ось дружина, так у цього хлопця — красуня. Вашій дружині у неї тільки в служницях бути да руки їй мити, і то багато честі.

Розлютився цар:

— Як це його дружина краща за мою!

Вирішили:

— Візьміть його на полювання, пустимо вперед і вб'ємо.

Сказали юнакові:

— Підеш з царем на полювання!

Прийшов він додому, каже дружині:

— Я на полювання з царем іду.

— О, горе мені! Пустять вони твого коня вперед і вб'ють тебе. Взнуздай коня дев'ятьма вуздечками з дев'ятьма повідками, повісь стремена по пуду кожне і їдь.

Дала ще дружина чоловікові кільце і сказала:

— Як наведуть на тебе стріли, кинь кільце вгору, стане воно золотим м'ячем, злови його, подай цареві і їдь поруч із ним.

Так все і зробив юнак.

Як навели на нього стріли — кинув кільце, стало воно золотим м'ячем, зловив він його в повітрі, підскочив до царя і подав. Подав і поїхав поруч із ним.

Що було робити цареві? Покликав цар юнака ще раз і каже:

— Бачиш, там поле, ореш його, зборониш, засієш, прополеш, збереш урожай, змолотиш зерно, перемелеш, привезеш борошно, складеш його у дворі у мене. Виконаєш усе за один день — добре, а не виконаєш — уб'ю тебе.

— Добре, — каже юнак, — на те ваша воля.

Прийшов додому.

— Чого зажурився? — питає дружина.

— Як не зажуритися? Звелів мені цар один орати он те поле, зборонити, засіяти, прополоти, зібрати урожай, змолотити зерно, перемеляти, привезти і скласти борошно на царському дворі. І все за один день. А не виконаю — уб'є.

Вийшла дружина за ворота, повернула своє кільце, злетілися всі воїни її сестер. Звеліла їм голубиця:

— Орете, збороніть, прополеть те поле, зберіть урожай, змолотіть, перемеліть це зерно і звезіть борошно на царський двір.

Виконали все воїни сестер голубиці, звезли борошно на царський двір. А юнак навантажив останній мішок на спину, пішов до двору царя і скинув мішок біля самих дверей.

Здивувався цар, не знає, що й робити. Прийшли знову радники і кажуть:

— Що у вас за дружина? Ось дружина, так у цього хлопця!

Розсердився цар, кричить:

— Як це його дружина краща за мою! Що ж з ним робити, як його згубити?

Сказали радники:

— Звелі йому принести «ні ти не знаєш, ні я не знаю», а не принесе — звелі його вбити!

Покликав цар юнака і каже:

— Принеси мені «ні ти не знаєш, ні я не знаю», а не принесеш — звелю тебе вбити!

Приходить юнак додому, журиться ще більше.

— Що з тобою, — питає голубиця, — про що зажурився, що тобі цар сказав?

— Та що, звелів принести, що ні ти не знаєш, ні я не знаю, а не то вб'ють мене. А що це таке, що ні ти не знаєш, ні я не знаю, і де його знайти?

Вийшла голубиця за ворота, повернула своє кільце. Злетілися всі воїни старших сестер.

Питає голубиця:

— Дізнайтеся мені, що це таке, що ні ти не знаєш, ні я не знаю, і де воно водиться? Не знає ніхто, що це таке і де водиться.

Раптом біжить одна кульгава жаба, відстала від своїх.

Простягнула їй голубиця руку, стрибнула жаба їй на руку. Запитала голубиця:

— Не скажеш хоч ти, жабочко, де шукати, що ні ти не знаєш, ні я не знаю.

Сказала жаба:

— Така-то стара знає — підіть до неї, навчить вона.

Пішов юнак до тієї старої, питає:

— Не скажеш, що це таке, що ні ти не знаєш, ні я не знаю, і де його шукати?

Дала йому стара колесо, вказала в лісі храм і сказала:

— Іди до того храму, зустрінеться тобі на шляху море, ти покоти по тому морю це колесо, ляже воно мостом, пройдеш по мосту, підійдеш до того храму, станеш на коліна і скажеш: «Довірся, сестро, довірся, сестро!», і відчиняться двері.

Пішов юнак, дійшов до моря, кинув колесо, простяглося воно мостом, пройшов він по мосту, став біля храму на коліна і гукнув:

— Довірся, сестро! Довірся, сестро!

Цілий місяць стояв так і кликав:

— Довірся, сестро! Довірся, сестро!

Нарешті відчинилися двері, вийшов старий і повів юнака всередину. Увійшов юнак у храм. Страшно йому.

Сказав старий:

— Не бійся, сину, — нагодував його, дав відпочити, потім дав йому в руки Тарумбала і сказав:

— Бережи Тарумбала, кинеш його — горе тобі!

А Тарумбала цей такий, що й не видно його, а все, що накажеш, — все виконає.

Іде юнак, несе Тарумбала, додому повертається.

Зустрічає на шляху одного купця, у купця — орган.

А це такий орган, що, як повернеш ручку, так з'являться війська.

— Давай сядемо, поснідаємо разом, — сказав купець юнакові.

Сіли. Гукнув юнак:

— Тарумбала, подай води!

З'явилася вода, ллється їм на руки, миє, а звідки вона взялася і хто її приніс — не видно.

— Тарумбала, подавай смажене!

Подається все готове, а звідки — і не видно. Здивувався цей купець і каже:

— Давай поміняємося: я тобі дам мій орган, а ти мені віддаси Тарумбала.

— А що в твоєму органі? — питає юнак.

— А ось що! — каже купець, повернув ручку органу, і посипалося з нього війська — видимо-невидимо.

— Поміняємося? — питає купець.

— Поміняємося! — каже юнак.

Взяв юнак орган і йде.

А купець думає, що цей Тарумбала вже у нього, йому і служитиме.

Іде він, йде, стомився, сів під дерево і каже:

— Тарумбала, давай води!

А води немає і немає.

Думає купець — що ж він мене не слухається?

А Тарумбала давно вже за юнаком пішов, йому і служить.

Захотілося юнакові в дорозі їсти:

— Тарумбала, подай варену курку!

З'явилася відразу варена курка. Поїв добре юнак, відпочив і пішов далі.

А цар уже забирає до себе голубицю, думає — не повернеться юнак, загине.

Привели голубицю, і тільки хоче цар вінчатися з нею, як увіходить у двір її чоловік. Побачив він, у чому справа, як гукне:

— А ну, Тарумбала, дощу, та посильніше!

Хлинуло раптом з неба. Пішов дощ, такий дощ — злива, так і змиває все.

Повернув юнак ручку органу — з'явилися війська, напустив він їх на царя і на його царедворців, всіх перебив.

І царство йому дісталося, і дружина його голубиця з ним залишилася.

↑ Догори

Три брати і голубка

Інші казки