Три брати і голубка
Було те чи не було — жили три брати. Задумали два старші брати позбутися молодшого. Тільки вбивати не хочуть, ось і кажуть вони йому:— Подивимося, хто з нас найсильніший: пустимо стріли, хто швидше принесе, той і буде молодцем.
Пустили вони стріли, та в таку далечінь, що й не видно їх. Пішли шукати. Іде молодший брат, шукає, немає ніде тих стріл.
Довго він йшов чи недовго, тільки приходить в одне царство. Бачить, живе стара. Прийшов до неї молодший брат і каже:
— Дай мені переночувати в тебе.
Дуже зраділа йому стара, прийняла, ввела в дім, питає:
— Що тебе привело сюди, сину?
Розповів їй усе молодший брат, а потім сказав: одружитися хочу.
Сказала стара:
— Тут недалеко є озеро, прилітають туди три голубиці, купаються. Піди до того озера, сховайся, викради крильце молодшої голубиці і не віддавай, поки не погодиться вона стати твоєю дружиною.
Пішов юнак, сховався біля озера.
Прилетіли голубиці, скинули пір'я, увійшли у воду, купаються, а він підкрався, схопив крильце молодшої і сховав.
Викупалися голубиці, вийшли. Дві старші одяглися в своє пір'я і полетіли, а молодша залишилася.
Гукнула вона:
— Хто ти, відгукнися!
Не відгукується юнак.
Ще раз гукнула голубиця:
— Відгукнися, сестрою тобі буду!
Не відгукується юнак.
— Чого ж ти хочеш? — питає голубиця.
— Дружиною мені будь, — відповідає юнак.
Погодилася голубиця, вийшов юнак, повів її до хати і зажив у ній з молодою дружиною.
Сам ходить до царя, працює, тим і живуть.
Ось і каже одного разу цей юнак цареві:
— Дайте мені одну кімнату.
— Ось, — каже цар, — дев'ять кімнат, вибирай будь-яку, живи.
Повів юнак свою дружину і поселився з нею разом у дев'ятій кімнаті. Побачили голубицю царські радники, дивуються її красі.
Прийшли до царя, кажуть:
— Що у вас за дружина? Ось дружина, так у цього хлопця — красуня!
— Як це, його дружина краща за мою? — розгнівався цар.
— Краща, — кажуть радники.
— Що ж з ним зробити? — питає цар.
Навчили царедворці.
— Он на горі ліс стоїть — звелі йому звалити всі дерева і знести до палацу за один день. Не зуміє він — забереш дружину.
Покликав цар юнака і каже:
— Піди звали всі дерева і знеси до палацу за один день, а не зумієш — заберу дружину!
Зажурився юнак, йде до дружини. Питає дружина:
— Про що ти журишся?
Розповів їй чоловік усе. Сказала дружина:
— Іди спи, покладися на мене.
Вийшла вона на двір, повернула на руці кільце, і з'явилися перед нею всі воїни її старших сестер.
Сказала голубиця:
— Підіть, зрубайте всі дерева в тому лісі за один день і все до двору царя звезіть.
Помчалися воїни, зрубали, звезли і склали всі дерева у дворі царя. А ввечері навантажив юнак на спину в'язку хмизу, пішов до царя, скинув її і каже:
— Дайте мені новий одяг — старий зносив.
— Винесіть йому, — каже цар.
Побігли, винесли йому одяг.
І вдруге прийшли радники до царя і кажуть:
— Що у вас за дружина? Ось дружина, так у цього хлопця — красуня. Вашій дружині у неї тільки в служницях бути да руки їй мити, і то багато честі.
Розлютився цар:
— Як це його дружина краща за мою!
Вирішили:
— Візьміть його на полювання, пустимо вперед і вб'ємо.
Сказали юнакові:
— Підеш з царем на полювання!
Прийшов він додому, каже дружині:
— Я на полювання з царем іду.
— О, горе мені! Пустять вони твого коня вперед і вб'ють тебе. Взнуздай коня дев'ятьма вуздечками з дев'ятьма повідками, повісь стремена по пуду кожне і їдь.
Дала ще дружина чоловікові кільце і сказала:
— Як наведуть на тебе стріли, кинь кільце вгору, стане воно золотим м'ячем, злови його, подай цареві і їдь поруч із ним.
Так все і зробив юнак.
Як навели на нього стріли — кинув кільце, стало воно золотим м'ячем, зловив він його в повітрі, підскочив до царя і подав. Подав і поїхав поруч із ним.
Що було робити цареві? Покликав цар юнака ще раз і каже:
— Бачиш, там поле, ореш його, зборониш, засієш, прополеш, збереш урожай, змолотиш зерно, перемелеш, привезеш борошно, складеш його у дворі у мене. Виконаєш усе за один день — добре, а не виконаєш — уб'ю тебе.
— Добре, — каже юнак, — на те ваша воля.
Прийшов додому.
— Чого зажурився? — питає дружина.
— Як не зажуритися? Звелів мені цар один орати он те поле, зборонити, засіяти, прополоти, зібрати урожай, змолотити зерно, перемеляти, привезти і скласти борошно на царському дворі. І все за один день. А не виконаю — уб'є.
Вийшла дружина за ворота, повернула своє кільце, злетілися всі воїни її сестер. Звеліла їм голубиця:
— Орете, збороніть, прополеть те поле, зберіть урожай, змолотіть, перемеліть це зерно і звезіть борошно на царський двір.
Виконали все воїни сестер голубиці, звезли борошно на царський двір. А юнак навантажив останній мішок на спину, пішов до двору царя і скинув мішок біля самих дверей.
Здивувався цар, не знає, що й робити. Прийшли знову радники і кажуть:
— Що у вас за дружина? Ось дружина, так у цього хлопця!
Розсердився цар, кричить:
— Як це його дружина краща за мою! Що ж з ним робити, як його згубити?
Сказали радники:
— Звелі йому принести «ні ти не знаєш, ні я не знаю», а не принесе — звелі його вбити!
Покликав цар юнака і каже:
— Принеси мені «ні ти не знаєш, ні я не знаю», а не принесеш — звелю тебе вбити!
Приходить юнак додому, журиться ще більше.
— Що з тобою, — питає голубиця, — про що зажурився, що тобі цар сказав?
— Та що, звелів принести, що ні ти не знаєш, ні я не знаю, а не то вб'ють мене. А що це таке, що ні ти не знаєш, ні я не знаю, і де його знайти?
Вийшла голубиця за ворота, повернула своє кільце. Злетілися всі воїни старших сестер.
Питає голубиця:
— Дізнайтеся мені, що це таке, що ні ти не знаєш, ні я не знаю, і де воно водиться? Не знає ніхто, що це таке і де водиться.
Раптом біжить одна кульгава жаба, відстала від своїх.
Простягнула їй голубиця руку, стрибнула жаба їй на руку. Запитала голубиця:
— Не скажеш хоч ти, жабочко, де шукати, що ні ти не знаєш, ні я не знаю.
Сказала жаба:
— Така-то стара знає — підіть до неї, навчить вона.
Пішов юнак до тієї старої, питає:
— Не скажеш, що це таке, що ні ти не знаєш, ні я не знаю, і де його шукати?
Дала йому стара колесо, вказала в лісі храм і сказала:
— Іди до того храму, зустрінеться тобі на шляху море, ти покоти по тому морю це колесо, ляже воно мостом, пройдеш по мосту, підійдеш до того храму, станеш на коліна і скажеш: «Довірся, сестро, довірся, сестро!», і відчиняться двері.
Пішов юнак, дійшов до моря, кинув колесо, простяглося воно мостом, пройшов він по мосту, став біля храму на коліна і гукнув:
— Довірся, сестро! Довірся, сестро!
Цілий місяць стояв так і кликав:
— Довірся, сестро! Довірся, сестро!
Нарешті відчинилися двері, вийшов старий і повів юнака всередину. Увійшов юнак у храм. Страшно йому.
Сказав старий:
— Не бійся, сину, — нагодував його, дав відпочити, потім дав йому в руки Тарумбала і сказав:
— Бережи Тарумбала, кинеш його — горе тобі!
А Тарумбала цей такий, що й не видно його, а все, що накажеш, — все виконає.
Іде юнак, несе Тарумбала, додому повертається.
Зустрічає на шляху одного купця, у купця — орган.
А це такий орган, що, як повернеш ручку, так з'являться війська.
— Давай сядемо, поснідаємо разом, — сказав купець юнакові.
Сіли. Гукнув юнак:
— Тарумбала, подай води!
З'явилася вода, ллється їм на руки, миє, а звідки вона взялася і хто її приніс — не видно.
— Тарумбала, подавай смажене!
Подається все готове, а звідки — і не видно. Здивувався цей купець і каже:
— Давай поміняємося: я тобі дам мій орган, а ти мені віддаси Тарумбала.
— А що в твоєму органі? — питає юнак.
— А ось що! — каже купець, повернув ручку органу, і посипалося з нього війська — видимо-невидимо.
— Поміняємося? — питає купець.
— Поміняємося! — каже юнак.
Взяв юнак орган і йде.
А купець думає, що цей Тарумбала вже у нього, йому і служитиме.
Іде він, йде, стомився, сів під дерево і каже:
— Тарумбала, давай води!
А води немає і немає.
Думає купець — що ж він мене не слухається?
А Тарумбала давно вже за юнаком пішов, йому і служить.
Захотілося юнакові в дорозі їсти:
— Тарумбала, подай варену курку!
З'явилася відразу варена курка. Поїв добре юнак, відпочив і пішов далі.
А цар уже забирає до себе голубицю, думає — не повернеться юнак, загине.
Привели голубицю, і тільки хоче цар вінчатися з нею, як увіходить у двір її чоловік. Побачив він, у чому справа, як гукне:
— А ну, Тарумбала, дощу, та посильніше!
Хлинуло раптом з неба. Пішов дощ, такий дощ — злива, так і змиває все.
Повернув юнак ручку органу — з'явилися війська, напустив він їх на царя і на його царедворців, всіх перебив.
І царство йому дісталося, і дружина його голубиця з ним залишилася.