Син царя і син тушинця
Було те чи не було — жив один цар.У царя був єдиний син. Дуже любив цар свого сина. Ось одного разу каже цар своєму раднику:
— Чи знайдеться на світі інша така дитина?
Сказав радник:
— Світ великий, напевно, знайдеться ще така.
Наказав цар:
— Що ж, приведеш дитину, подібну до моєї, отримаєш золота, скільки сам важиш, а не приведеш — відрублю тобі голову!
Попросив радник строку три місяці й пішов шукати.
Довго ходив чи недовго, а тільки минули ці три місяці, повернувся радник.
Доповіли цареві, що прийшов він ні з чим.
— Приведіть його до мене, — наказав цар.
Прийшов радник і каже:
— Великий царю, я обійшов лише три сторони твого царства, дай мені ще місяць строку, обійду й четверту, знайду — знайду, а ні — рубай голову.
— Добре! — сказав цар.
Попрощався радник і пішов.
Довго він ходив чи недовго, а тільки прийшов до гори. Бачить, у дворі одного тушинця грається дитина.
Подумав радник: ось ця дитина схожа на царську, більше шукати ніде. Сказав він тушинцеві, батькові дитини, навіщо прийшов. Взяли вони хлопчика й пішли до царя.
Доповіли цареві, що прибув радник із дитиною. Наказав цар привести їх до себе.
— Ні, — каже радник, — накажи пошити однакові сукні для обох хлопчиків, одягну їх і представлю обох. Не впізнаєш свого сина — виграв я, а впізнаєш — програв. Карай мене, як знаєш!
Пошили обом однакові сукні, одягнули, повели до царя.
Дивиться цар, не впізнає свого сина, то одного обійме, то іншого, ні, ніяк не розпізнає.
Сказав радникові:
— Виграв ти, отримуй золото.
— Ні, — каже радник, — нагороди спочатку батька дитини, потім мене.
Погодився цар і сказав тушинцеві:
— Даруємо тобі вільну, ні податків з тебе не візьмемо, ні платежів ніяких ні у синів, ні у внуків твоїх.
Подякував тушинець і пішов.
Дали потім радникові золота, а хлопчиків віддали до школи вчитися.
Вчаться вони разом тиждень, другий. Хлопчики міцно подружилися, інакше, як братами, себе не називають. У всьому один одному допомагають, один за одного гору тримають.
Ось одного разу приходить цар, а цариця сидить зла-презла.
Запитує цар:
— Що з вами, чим ви так незадоволені?
— Як чим, — каже цариця, — всі ми смертні, трапиться що, хто відрізнить спадкоємця від цього тушинця?
Сказав цар:
— Чи варто про це сумувати! Завтра ж накажу вшити однією ниткою більше в сукню спадкоємця.
І справді, вшили однією ниткою більше в сукню сина царя.
Ходять до школи хлопчики, то обоє були веселі, а тут засумував син тушинця.
Каже син царя:
— Чого ти засумував? Обидно тобі, що в моїй сукні однією ниткою більше? Бери, надягни мою, а я твою.
— Ні, — каже син тушинця, — там була ще така сукня, хотіли б, так дали б і мені. Мабуть, так треба.
Так день-два ходить сумний син тушинця, а потім і каже синові царя:
— Скажи цареві, нехай дасть нам пару добрих коней, поїдемо завтра кататися.
Дали їм коней, поїздили вони, покаталися по саду, і каже син тушинця:
— Прощай тепер! — і помчав на своєму коні.
Погнався за ним син царя.
— Залиш, брате, не їдь за мною, — каже син тушинця, — ти син царя, я — простого тушинця, не пара я тобі.
— Ні, — каже син царя, — де ти, там і я. І перемагати, і вмирати, так разом, не розстануся з тобою.
Поїхали разом.
Довго їхали чи недовго, приїхали в густий ліс. Увійшли в ліс, бачать — у далині дім, і валить з того дому дим. Син тушинця одразу зрозумів, що натрапили вони на діявів дім — добре знав він про звички злих діявів із казок своєї матері.
Вийшла до них діявова мати, зраділа гостям, пішла принести їм вина.
Тут син тушинця й каже синові царя:
— Знай, принесе вона нам семирічне вино, тільки не пий його, бо з'їдять вони нас. Диви ж, подасть вона тобі першому, я й запитаю — куди ця дорога веде? Подивиться вона на дорогу, а ти й плесни вино на землю, а мені подасть першому — ти запитай, і не будемо пити ні краплі, все виллємо.
Принесла стара вино, подає синові царя, а тушинець і питає:
— Куди ця дорога веде?
Озирнулася стара, а син царя й виплеснув вино.
Подала потім стара синові тушинця, а тепер син царя питає:
— А ось ця дорога куди веде?
Озирнулася стара, а тут син тушинця виплеснув це семирічне вино.
Пішла стара й розповіла все синам-діавам.
Вийшов старший діяв, став частувати гостей, напоїв-таки сина царя. Сп'янів він і впав. А тушинець не п'є, все під стіл непомітно виливає.
Як пішов діяв, вийшов тушинець, прив'язав коней, повернувся, став за дверима, слухає, сам гострим мечем напоготові тримає.
Увійшла стара до синів, каже:
— Готовий наш вечеря, ідіть, тягніть сплячих сюди.
Вийшов старший діяв, замахнувся тушинець, відрубав йому голову.
Вийшов другий, третій, четвертий — усіх вирубав син тушинця.
Подивилася стара, подумала: «Мабуть, не по зубах цей шматок», побігла, сховалася в яму.
Бачить син тушинця — немає більше діявів, розбудив сина царя. Дивиться той, дивується на вирубаних діявів!
А син тушинця питає:
— А що б ти сказав, коли вони нас сплячими вбивати приходили?
Перетягали вони всіх діявів у ту яму, прямо на стару накидали. Так її й задавили.
Дісталося їм усе багате діявове майно. Взяли вони з собою на витрати в дорозі малу частину, що було там золота, срібла, уклали в мішки й поїхали далі.
Довго їхали, недовго, а тільки приїхали в одне місто. Найняли там дім у однієї старої й живуть.
Ось пішли вони якось погуляти, бачать — сидить на терасі дівчина-красуня, щось шиє. Як глянув на неї син царя, так і забилося у нього серце.
Прийшли побратими додому, кажуть старій:
— Посватай нам ту дівчину-красуню — дамо тобі жменю золота.
Сказала стара:
— Як можна, дочка царя це, та й уже заручена вона.
— Це не твоя турбота, вона сама піде, ти лише скажи їй про нас.
Встала стара, пішла, розповіла все красуні.
Зраділа красуня, сама дві жмені золота дала старій, у листі написала братам, як бути й що робити. Віддала лист старій.
Прочитав син царя, тішиться.
Пішов він уночі, знайшов її спальню, увійшов, ліг.
Прийшла красуня, бачить — спить він. Не стала будити, написала йому записочку, вклала в руку й пішла.
Прокинувся син царя, бачить — ранок уже, а красуні немає, тільки записка в руці. Встав він, вийшов, приходить до сина тушинця.
Прочитали вони записку, а там сказано: «Що ж ви робите? Скоро заберуть мене, рятуйте, якщо можете».
Пішли на іншу ніч оба брати, і каже син тушинця красуні:
— Дай мені зразки всіх твоїх одягів.
Дала вона, а він замовив собі таку саму сукню, як у неї.
Приходить, дивиться дочка царя, дивується — нова наречена в домі, краща за неї саму.
Домовилися вони, як бути; залишився син тушинця вдома, а красуня пішла з сином царя.
Сказав тушинець:
— Їдьте, чекайте мене в домі тих діявів, що ми перебили, я незабаром приїду.
Залишився син тушинця в домі. Приїхали дружки нареченого, дивуються: ще красунішою стала наречена. Повезли тушинця. Їдуть, тішаться, веселяться.
Привезли, зустріла зовиця наречену, обіймає її, цілує, радіє.
Каже тушинець зовиці:
— Накажи зібрати коней, поїдемо з тобою покатаємося.
Сіли, поїхали.
Як від'їхали, каже син тушинця:
— Так і так, чоловік я, не жінка, а вашу наречену ввіз мій побратим, син царя. Не видавай, не ганьби себе. Будь моєю дружиною, поїдемо до них і будемо жити разом.
Що було робити, — погодилася вона. Поїхали в діявів дім, а син царя з дружиною чекають їх не дочекаються.
Приїхав син тушинця зі своєю дружиною. Зраділи вони, поцілувалися. Попирували.
Зібралися потім, забрали все велике діявове багатство, уклали на вози, найняли серед місцевих жителів на кожен віз по візнику, самі сіли на коней і поїхали додому в своє царство.
Доповіли цареві, що їдуть його зниклі сини. Та ще зі своїми красунями-дружинами й з величезним багатством.
Дуже зрадів цар, щедро нагородив вісників, радісно вийшов зустрічати щасливо повернувшихся.
Тоді всім біднякам із діявового багатства багато роздали, щоб вони більше ніколи не бідували, щоб у царстві всі діти завжди були ситі, добре одягнені, і щоб у кожній родині було, на що дітям купити всякі іграшки.
І влаштували в тому царстві веселий бенкет на весь світ.
Добуте братами багатство діявів було таке велике, що й після роздачі народу ще багато-багато добра й золота-срібла самому цареві та його двом синам — рідному й названому — залишилося.
І цар ніколи вже не робив різниці між своїм сином і сином тушинця.
Потім у родинах сина царя і сина тушинця було багато своїх дітей, і всі вони між собою вважалися рідними братами й сестрами і завжди міцно дружили. Бо тільки велика дружба й взаємодопомога допомагають людям жити радісно й щасливо.
Мор там, бенкет тут,
Відсів там, борошно тут.
Інші казки
