Старий тесляр і його невістка
Жив у давнину тесляр. Умінням і розумом прославився він на весь край. Збудував тесляр собі дім на високому стовпі. І не просто дім — з ранку до вечора обертався, сонцем з усіх боків освітлювався. Народився у тесляра син. Коли хлопчик підріс, майстер і його навчив свого ремесла. Минали роки. Постарів тесляр. Настала пора одружувати сина.— Слухай, сину, тобі потрібна дружина, а мені невістка, — каже старий тесляр. — Тільки треба нам знайти розумну дівчину.
Пішов батько шукати синові наречену. Як не важко було, зумів він знайти синові дворянську доньку. «Має бути добре вихована і всьому навчена», — думає старий.
Зібрався тесляр із сином у місто за подарунками для нареченої.
Ідуть вони додому повз ліс.
— Сину, щось ноги в мене розболілися, ледве йду, — каже батько. — Приведи мені помічника з лісу.
Нічого не відповів син, звернув із дороги в ліс. Походив там і повернувся ні з чим.
— З таким дріб’язком не впорався, — засміявся тесляр. — Іди запитай у нареченої, вона ж знає, який помічник мені потрібен.
Пішов хлопець, питає у нареченої. А дворянська донька лише рота роззявила від подиву, не розуміє, як це в лісі помічника шукати. Задумався старий і каже сумно:
— Ні, сину, не підходить нам така наречена, не буде від неї користі.
Після цього старий знайшов синові князівську доньку. Потім відправив його в місто і наказав:
— Іди в місто, продай те, що ми з тобою зробили. За дві копійки купиш коня й збрую для нього — зворотну дорогу легше буде подолати.
Образився хлопець:
— Не смійся з мене, батьку, за дві копійки не купиш коня й збрую.
— Іди запитай у нареченої, вона скаже, як купити коня за дві копійки. А князівська донька розсердилася, накричала на нареченого:
— Мій батько й дивитися не став би на такого кепського коня!
— Не підходить нам і ця наречена, гордовита і нерозумна, — сказав старий і втретє пішов шукати синові дівчину в дружини.
Довго він ходив, багато сил витратив і знайшов синові царську доньку. Вирішили зібрати врожай і тоді зіграти весілля.
Ось іде старий із сином збирати кукурудзу, а дорога все в гору піднімається.
— Сину, шлях у нас довгий, важкий, — каже старий, — давай допоможемо один одному. Спочатку ти мене понеси, потім я тебе.
Здивувався хлопець — не зрозумів батька й образився; думає, знову сміється з нього. Промовчав, нічого не сказав.
Дійшли вони до поля. Кукурудза виросла висока, качани великі, налиті.
— Ех, як же ми зиму проживемо? Адже й половини врожаю не привеземо додому, — журиться старий.
— Та що ти, батьку! Дивись, яка кукурудза, залюбки!
— Знову не зрозумів ти моїх слів. Іди запитай наречену, вона тобі пояснить.
Переказав хлопець наречені слова батька. Сильно розгнівалася царівна:
— Ти що мені загадки загадуєш? Царівні думати не слід — голова заболить!
Сумно стало хлопцеві: царівна вже сподобалася йому, а батько велить від неї відмовитися.
— Не потрібна нам така нерозумна та лінива, — каже старий.
— Гаразд, хай буде по-твоєму, — погодився син. — Але тепер я сам піду шукати, знайду наречену й одружуся на ній.
Але скільки не шукав хлопець, не зміг знайти дівчину по душі.
Одного разу йшов він пізно ввечері через якесь село. Навкруги темно, лише в одному маленькому будиночку світиться вогник. Підійшов він ближче, постукав у вікно і попросився переночувати.
Відчинила йому дівчина і сказала:
— Заходь, гостю ми завжди раді.
Нагодувала дівчина мандрівника і сіла за свою прялку. Зачарувався нею хлопець. «Ось, — думає, — гарна наречена, та батькові напевно й вона не сподобається. Він від царської доньки відмовився, то чи погодиться взяти в невістки селянську?» Сидить хлопець, не зводить очей з дівчини і важко зітхає.
— Чого ти зажурився, чого зітхаєш? — питає дівчина.
— Ех, не щастить мені, — відповідає він. — Ніяк не знайду собі наречену, щоб батькові до вподоби припала.
І розповів їй, як не сподобались його батькові три дівчини. Засміялася дівчина:
— Бачу, і ти не дуже розумний, і наречені траплялися нерозумні. А батькові твоєму вдовольнити було не так уже й важко. Ось послухай мене. Батько просив тебе принести йому помічника з лісу. Ти б зрізав кизилову гілку, зробив посох, ось і був би йому помічник! За дві копійки, звісно, коня й збрую не купиш. Купив би хліба й вина — на ситий шлунок куди коротший довгий шлях, швидше подолаєш, як на коні! А коли батько хотів, щоб ви один одного несли, так він пропонував по черзі казки розповідати — довгий шлях скоротати. І про кукурудзу зрозуміти не важко — адже половина врожаю йде на сплату боргів. Як же ти забув про це?
Кинувся хлопець на коліна перед дівчиною, благає піти за нього заміж.
— Ніхто мені, крім тебе, не потрібен. І гарна ти, і розумна. Погодилася дівчина, вийшла за нього заміж. Привіз син дружину до свого батька. Старику вона теж сподобалася.
Живуть вони ладно, ні бідно, ні багато.
Одного разу покликав цар до себе старого тесляра і його сина й наказав їм збудувати дім на високому стовпі — такий самий, як у самого майстра, тільки щоб був він і більший, і вищий.
Збудували вони дім на славу — з ранку до вечора обертається, з усіх боків сонцем освітлюється. Всі дивуються і хвалять. А цар і радіє, і боїться, як би тесляр із сином іншому не збудували такого ж дому. Вирішив він не відпускати їх від себе, а потім знайти привід і замкнути у в’язницю.
Відчув тесляр лихо і зробив так, що дім перестав обертатися.
— Ось коли нас виручить розумна невістка! — каже старий синові. А цареві він сказав так:
— Не полагодити мені поломки без стамески-відплати… Відпусти нас за інструментом додому.
— Ні, не відпущу я вас, — відповідає цар.
— Воля твоя! Пошли тоді за потрібною мені річчю твого сина, нікому іншому моя невістка її не довірить. І нехай скаже їй, що дім, який я збудував цареві, перестав обертатися через неправду, і тому не можемо ми повернутися додому.
Прийшов царевич до невістки тесляра і сказав, за якою річчю послав його майстер.
— Не обертається дім, що збудували цареві, і без стамески-відплати не полагодити неправди. Не допоможеш їм, не повернуться вони додому.
Відразу зрозуміла розумна невістка, що лихо загрожує старому майстру і його синові, що несправедливо обійшовся з ними неправедний цар. Запросила вона царевича до дому, замкнула його на дев’ять замків і послала людей передати цареві: «Зараз же відпусти мого свекра і заплати йому за роботу хурджин1 золота, інакше погано буде твоєму синові. Замкнула я царевича на дев’ять замків, і нікому тих замків не відімкнути».
Що лишалося робити цареві? Відпустив він майстра додому і дав йому хурджин золота.
Повернувся старий із сином додому і каже йому:
— Тепер ти зрозумів, сину, чого потрібна була мені розумна невістка? Правильно сказано мудрими людьми: «Розумна невістка дім на ноги поставить, а нерозумна — розвалить».
1 Хурджин (хурджини) — переметна сума з килимової тканини.
Інші казки
