Тредічино
Жила одна бідна жінка, і було в неї тринадцять дітей. Наймолодшого звали Тредічіно. Це тому, що він був тринадцятим із братів, а в Італії таких хлопчиків завжди називають Тредічіно. Бідній жінці було дуже важко прогодувати своїх дітей.Коли діти підросли, вона якось покликала їх до себе і сказала:
— Стара я стала, не можу більше вас годувати — доведеться вам самим про себе подбати.
Вирушили брати на пошуки удачі. Ішли вони, ішли, бачать — на узліссі стоїть дім. А в цьому домі літом жив король. Постукав Тредічіно в двері і попросив у короля шматок хліба для своїх голодних братів. Надувся король, як індик, і каже:
— Не можу я давати хліб усім голодним обірванцям! Ось якщо знайдеться серед вас хоробрець, який відбере у вовка моє ковдру, тоді я дам йому хліба і навіть грошей.
Збентежилися брати, не знають, що відповісти королю. Лише Тредічіно не злякався. Підійшов він до короля і каже:
— Дайте мені велику голку, і я принесу вам ковдру.
Дали Тредічіно голку, і пішов він прямо до дому, де жив вовк. Сховався Тредічіно за деревом і став чекати. Лише вийшов вовк із дому на полювання, Тредічіно тихенько вліз на дах, спустився по димарю і сховався під ліжком вовка. Повернувся вовк із полювання втомлений, витягнув із скрині ковдру, ліг на ліжко і відразу ж захрапів. Тоді Тредічіно підкрався до вовка і давай його колоти голкою то в бік, то в спину. Завертівся вовк — ковдра і зісковзнула з нього. Тут Тредічіно її підхопив, виліз через димар і побіг прямо до короля.
А треба вам сказати, що був у вовка вчений папуга. Що б у нього не запитали, він на все міг відповісти і час умів дізнаватися. Прокинувся вовк вранці і питає у папуги, котра година.
— Ще тільки п’ята година ранку, а хитрий хлопчисько Тредічіно вже вкрав у тебе ковдру! — відповідає папуга.
— Нехай тільки цей розбійник потрапить мені в лапи, я йому покажу! — заревів вовк, і так голосно, що всі зайці в лісі перелякалися.
А тим часом Тредічіно вже був у королівському домі і чекав обіцяної нагороди. Але король і не думав виконувати свою обіцянку.
— Це не моя ковдра, — сказав він Тредічіно. — Відбери у вовка мою ковдру, з дзвіночками. Тоді вже я обов’язково тебе нагороджу!
— Добре, — відповів Тредічіно. — Дайте мені вати і ниток, і я принесу вам вашу ковдру з дзвіночками.
Вночі прокрадався Тредічіно до дому вовка, а щоб дзвіночки не дзвеніли, хитрий хлопчисько загорнув їх у вату і обв’язав нитками. Потім він схопив ковдру і бігом до короля.
Прокинувся вовк вранці і питає папуги, котра година.
— Усього лише четверта година ранку, а Тредічіно встиг уже вкрасти у тебе ковдру з дзвіночками!
Ще більше розлютився вовк, зубами заскрипів, заревів:
— Спіймаю Тредічіно — розірву його на шматки.
А Тредічіно в цей час уже прибіг до королівського дому, віддав слугам ковдру і став чекати нагороди. Ви думаєте, король нагородив хлопчика? Ні!
Забажалося тепер королю вченого папуги здобути — нехай час йому каже, коли він прокинеться.
Зажурився Тредічіно: "Як папугу вкрасти? Лише до нього підійдеш, він так заверещить, що вовк відразу почує".
Та недарма Тредічіно був найрозумнішим із братів. Він все-таки придумав, як перехитрити папугу.
Попросив Тредічіно у королівських слуг різних солодощів, поклав їх у кошик і знову пішов у ліс.
Дочекався він, коли вовк пішов по воду, прокрався до нього в дім, поставив відкритий кошик на стіл, а сам під стіл сховався. Бачить папуга — кошик із солодощами і нікого нема. Ну хіба ж міг папуга встояти перед солодощами, якщо він їх любив найбільше на світі! Заліз він у кошик, набив повний рот, жує та від задоволення язиком цокає.
Тут підкрався Тредічіно, захлопнув кришку, схопив кошик і пустився з усіх сил до короля.
Бідний Тредічіно вирішив, що тепер уже всі його випробування закінчилися і він із братами повернеться додому. Та не тут-то було. Взяв король у Тредічіно папугу і сказав йому:
— Послухай, Тредічіно, даю тобі моє королівське слово, що нагороджу тебе, як обіцяв. Але спочатку ти маєш виконати моє останнє бажання: хочу, щоб ти спіймав самого вовка. А якщо не спіймаєш його, смерті тобі не уникнути. Зрозумів?
Усю ніч думав бідний Тредічіно, як йому спіймати вовка, і придумав. На ранок збив він велику скриню, поставив її на візок і вирушив у ліс.
Підійшов він до дому вовка і давай кричати що є сили:
— Король наказав спіймати неслухняного Тредічіно! Хто допоможе йому спіймати Тредічіно?
А вовк тут як тут:
— Це ти, хлопче, хочеш спіймати Тредічіно?
Я тобі допоможу. Тепер поганий хлопчисько не втече від нас!
— Я вже і скриню приготував, — каже вовку Тредічіно. — Ось тільки боюся, чи не мала вона.
Кажуть, Тредічіно одного зросту з тобою. Ляг, будь ласка, у скриню, я перевірю.
Дурний вовк покірно вліз у скриню. Не встиг він як слід влаштуватися, як Тредічіно схопив молоток і швидко почав забивати кришку скрині цвяхами.
— Що ти робиш, добрий хлопче, адже я так можу задихнутися! — закричав вовк.
— Нічого, нічого, куме вовче, дорога тут недалека. Можна й потерпіти, — відповів йому Тредічіно.
Ось так і спіймав Тредічіно злого вовка.
Довелося цього разу королю дати Тредічіно і його братам обіцяну нагороду.
Задоволені повернулися брати до матері. Збудували вони собі новий дім і зажили в ньому дружно й весело.
Інші казки
