Королівські в'язні
Давним-давно в Італії було так: що місто, то королівство, а що королівство, то й король.Ось в одному такому місті помер старий король, і його корону надів син. Перш за все молодий король вирішив оглянути свої володіння.
У супроводі першого міністра та головного радника він об'їхав на білому коні свою державу, на щастя, вона була невелика. Виїхав він опівдні, а повернувся до замку, коли сонце ще не зайшло.
Молодий король сів на трон і запитав:
– Чи все ми оглянули?
– Ні, не все, – відповіли перший міністр і головний радник. – У вашого королівського величності є ще королівська темниця, а в ній королівські в'язні.
– Я неодмінно маю зараз же оглянути її! – скрикнув король, зриваючись з трону.
– Але ж уже смеркло, – заперечив перший міністр.
– Дурниці, – відповів король, – якщо це справжня темниця, то в ній і вдень темно. Накажіть слугам запалити смолоскипи і ведіть мене.
Брязкаючи ланцюгами, обірвані, знесилені в'язні вишикувалися в ряд перед королем.
– За що ти засуджений? – запитав король у першого.
– О, ваше королівське величносте, я ні в чому не винен. Мене схопили на вулиці й кинули до темниці.
– Який злочин ти вчинив? – запитав король у другого.
– Жодного, – відповів в'язень, обливаючись сльозами. – Мене схопили, коли я мирно обідав у колі своєї родини, і кинули до темниці.
– Ну, а ти? – запитав король у третього.
– Небо бачить, що я ув'язнений даремно. Мене підняли серед ночі з ліжка і кинули до темниці.
Четвертого, п'ятого, десятого запитав король, і всі вони клялися, що не знають за собою жодної провини.
Нарешті король підійшов із тим самим запитанням до останнього в'язня.
– Ваше королівське величносте, – сказав той, – я вчинив багато злочинів. Я крадав, грабував і вбивав.
– Ах, негіднику! – скрикнув король. – Як ти смієш знаходитися серед добрих, чесних людей. Я не дозволю тобі псувати моїх королівських в'язнів. Геть із темниці!
І король наказав зняти з нього ланцюги і вигнати геть.
Інші казки
