Дрозди та шпаки
Сиділи якось двоє закоханих на березі озера. Раптом над ними дзвінко заспівали дві пташки. Юнак і дівчина прислухалися.– Який чудовий голос у цих пташок! – сказала дівчина.
– Твій голос ще ніжніший, – відповів юнак. – Жодні дрозди не зрівняються з тобою.
– Ти хотів сказати шпаки, – правда?
– Звичайно, шпаки, якщо тобі так більше подобається, – сказав юнак.
Хіба хтось на його місці відповів би інакше?
– Ні-ні, – швидко сказала дівчина. – Раз ти говориш, що це дрозди, нехай будуть дрозди.
Тут вони глянули один на одного і забули і про дроздів, і про шпаків, і про все на світі.
Незабаром закохані одружилися і зажили душа в душу.
Минув рівно рік з дня їхнього весілля. На честь такого свята дружина вирішила спекти пиріг. Поки пиріг пікся, чоловік пішов випити склянку-другу виноградного вина. Та ледь він дійшов до винного магазину, як назустріч йому попався старий, увесь обвішаний клітками, у яких на тоненьких жердинках стрибали різнокольорові пташки.
«Ось доречно, – подумав чоловік. – Зрадую дружину, куплю їй подарунок».
І він гукнув:
– Гей, пташиний господарю, скільки просиш за пару пташок у зеленій клітці?
Пташки коштували чотири сольди. Але продавець відповів:
– Шість сольди, синьйоре. На те він і був продавцем.
– Два сольди, – сказав чоловік.
На те він і був покупцем. Зійшлися, звичайно, на чотирьох.
– Беріть, синьйоре, ці пташки принесуть у ваш дім щастя, – сказав продавець, передаючи клітку чоловікові.
Чоловік узяв клітку, випив склянку вина і пішов додому.
Тим часом дружина чисто прибрала в домі і вдягла своє найкраще вбрання. Ось і пиріг доспів. Лише вона поставила його на стіл, як чоловік відчинив двері й гукнув з порога:
– Подивись, жінко, який я приніс тобі подарунок. Правда ж, чудові дрозди?
– Чудові, – відповіла зрадівша дружина. – Тільки це не дрозди, а шпаки.
– Ні, дрозди! – заперечив чоловік.
– Ні, шпаки! – заперечила дружина.
– Дрозди! – стояв на своєму чоловік.
– Шпаки! Шпаки! Шпаки!!! – затопала ногами дружина.
– Ах, раз шпаки, то піду продам моїх дроздів на базарі! – закричав виведений із терпіння чоловік.
Тут дружина вчепилася в клітку.
– Шпаки не твої, а мої! Ти мені їх подарував.
– Але я подарував тобі дроздів, – відповів чоловік і рвонув клітку до себе.
Клітка тріснула і розвалилася. Пташки випорхнули у вікно і полетіли. Дружина голосно заплакала від розпачу.
– Навіщо ти випустив моїх шпаків! – закричала вона.
– Якби не ти, дрозди не полетіли б! – закричав чоловік.
Помирилися вони лише ввечері, коли закінчився святковий день – річниця їхнього весілля.
Триста шістдесят чотири дні вони не могли натішитися один на одного.
Пролетів рік, настала друга річниця весілля.
Цього разу чоловік подарував дружині букет квітів. Дружина поставила квіти у воду, поцілувала чоловіка, а потім вони сіли за святковий стіл.
– А пам’ятаєш, – сказала, посміхаючись, дружина, – як рік тому ми посварилися через дрібничку – через пару шпаків?
– Жахливо дурна сварка, – відповів чоловік. – Але все ж таки, дорога жінко, то були не шпаки, а дрозди.
– Шпаки! – сказала дружина.
– Дрозди! – сказав чоловік.
– Ні, шпаки! – заперечила дружина.
– Ні, дрозди! – заперечив чоловік. І все почалося спочатку.
Так у них і повелося: увесь рік живуть у повній злагоді, а настане річниця весілля – обов’язково посварються.
Час у казці минає швидко. У дружини з’явилися зморшки навколо очей, у чоловіка засіріли скроні.
На двадцяту річницю весілля дружина сказала чоловікові:
– Сьогодні я не буду пекти пиріг. День такий гарний, підемо погуляємо.
Вони вийшли з дому й пішли куди очі дивляться. Ішли, ішли і дійшли до того самого озера, до того самого місця, де сиділи двадцять років тому.
– Відпочинемо? – запитав чоловік.
– Відпочинемо, – відповіла дружина.
І вони сіли під тим самим деревом. Раптом над їхніми головами заспівали дві пташки. Може, і не ті самі, але точно такі самі.
– А пам’ятаєш, – сказала дружина, – як перед нашим весіллям ми слухали тут з тобою шпаків?
– Хіба я можу забути таких чудових дроздів! – відповів чоловік.
Вони подивилися один на одного і засміялися. Виявилося, що не так уже й важко, щоб дружина поступилася чоловікові, а чоловік – дружині.
З того часу вони ніколи не сварилися, навіть у річницю весілля.
Інші казки
