Озеро Гандзіррі
Приїхав якось до Мессіни багатій. Він був настільки багатий, що й сам толком не знав, скільки в нього багатства. Пішов він прогулятися на берег озера Гандзіррі і залюбувався його красою. А в багатіїв така звичка – якщо їм щось сподобається, вони обов’язково захочуть купити. Став багатій розпитувати:– Чиє це озеро?
– Королівське, – відповідають йому. Багатій пішов до короля.
– Ваша величність, чи не продасте ви мені озеро?
– Чому ж не продати! – сказав король. – Якщо зійдемося в ціні, продам.
– Яка ж буде ціна?
– Та я візьму недорого. Устеліть дно Гандзіррі золотими монетами. А потім поділимося – монети мені, озеро вам.
– Іде! – вигукнув багатій.
Побачивши, як легко погодився покупець, король злякався, що продешевив. Тому він поспішно додав:
– Але я сказав ще не все. Монети мають стояти ребром.
– Ні, ваша королівська величність, це занадто дорого. Нехай монети лежать плашмя.
– Ребром! – заупрямився король.
– Плашмя! – заупрямився багатій.
Так того вечора вони й не зійшлися в ціні. Але вранці багатій побачив схід сонця над озером Гандзіррі і прямо-таки побіг до короля.
– Е, ваша королівська величність, нехай буде по-вашому.
А ще через день багатій почав возити монети. Караван із сотні мулів, кожен із двома переметними сумками на спині, приходив вранці й відходив увечері рівно двадцять днів. На березі озера виросли золоті гори. Потім монети стали укладати на дно.
Король сам стежив, щоб їх ставили ребром, щільно одна до одної. Золоті гори швидко танули, а дно озера Гандзіррі сяяло тепер, як луска золотої рибки.
І ось в останній день, в останню годину, в останню хвилину, коли багатій уже вважав озеро своїм, виявилося, що не вистачило однієї-єдиної монетки.
– Ну, та це неважливо, – сказав багатій. – Що там один золотий!
– Тобто як це неважливо! – вигукнув король. – Ви що ж, думаєте, що я віддам таке чудове озеро даром? Подавайте зараз же монету!
А правду кажучи, у багатія від його багатства рівним рахунком нічого не залишилося. Однак зізнаватися королю він не хотів.
– Не стану я ганяти цілий караван мулів через одну монету, – сказав він. – Якщо ви так наполягаєте, позичте мені цю недостатню монету.
Тепер уже доведеться відкрити всю правду до кінця. У короля теж не було жодної золотої монети. Бенкети, маскаради та багаті подарунки придворним дамам спустошили скарбницю. Королівська скарбниця була порожня, як великий барабан. Але король тим більше не міг у цьому зізнатися. І він сказав:
– Я король, а не якийсь брудний міняйло, щоб давати в борг. Коли немає грошей, не купують озеро Гандзіррі!
Богатій дуже розсердився.
– Ну, раз так, – крикнув він, – то мені й не потрібне ваше озеро Гандзіррі. За таку ціну я, мабуть, куплю собі невелике море.
І багатій наказав витягнути з дна монети й навантажити їх назад на мулів.
Так у них нічого й не вийшло.
Чи купив багатій собі море – невідомо. А ось король до самої смерті шкодував, що в його скарбниці не було однієї-єдиної золотої монети. Тільки подумайте, адже він міг стати багатим королем!
Інші казки
- Лялька біля криниці
- Чорна конячка
- Гарпаліон – володар левів
- Пастух із Кальтаніссетти
- Буйвол і барабан
