Як блазень Гонелла бився об заклад
Герцог Лоренцо Медічі, на прізвисько Великолепний, ніколи не сідав за стіл на самоті. – Тільки собака, – говорив він, – знайшовши кістку, ховається з нею в куток і бурчить на всіх. А людині має бути приємніше частувати друзів, ніж їсти самому. До того ж цікава розмова – найкраща приправа до будь-якої страви.Тому в палаці Лоренцо кожного вечора збиралися на вечерю вчені, поети, музиканти та знатні горожани. Деякі приходили послухати розумні промови, інші самі не прочь були поговорити. Нав’язувалися до нього в гості і просто любителі смачно поїсти.
Одного такого вечора за столом заговорили про те, що Флоренція багата не лише прекрасними будівлями, фонтанами та статуями, а й умілими майстрами.
– Найбільше в нашому славному місті сукнарів, – сказав літній суддя, який завжди одягався так пишно, що всі над ним сміялися.
– Дурниці, – відповів йому молодий дворянин, відомий забияка, який за найменшої нагоди пускав у хід свою шпагу, – у Флоренції найбільше зброярів.
– Ах, ні, – втрутилася в суперечку прекрасна пані, вся прикрашена коштовностями, – найбільше золотарів. Щоб дістати ось це кільце, я об’їхала сто двадцять вісім ювелірів.
– А ти що скажеш, Гонелла? – звернувся герцог Лоренцо до свого блазня, який сидів поруч із ним на маленькій лавці.
– У Флоренції найбільше лікарів, – відповів, не замислюючись, Гонелла.
Герцог дуже здивувався.
– Що ти! – сказав він. – У списках горожан Флоренції значиться лише три медики: мій придворний лікар Антоніо Амброджо та ще двоє для всіх інших.
– Ай-ай-ай! Як мало знають правителі про своїх підданих! Якщо мессер Амброджо день і ніч піклується про ваше здоров’я, яке й так не таке вже й погане, вам здається, що решта флорентійців здорові. А тим часом вони тільки й роблять, що хворіють і лікуються. А хто їх лікує? Кажу вам, Лоренцо, що у Флоренції кожен десятий – лікар!
Герцог, який охоче сміявся, коли Гонелла піджартовував не над ним, а над його гостями, нахмурився.
– Твої слова не варті багато. Я охоче заплатив би сто флоринів, якби ти підтвердив їх доказами.
– Йде! – відповів Гонелла. – Я доведу вам, що кожне моє слово варте набагато більше флорина. Не пізніше завтрашнього вечора я представлю вам список лікарів.
Герцог відстібнув від пояса гаманець, відлічив сто золотих монет і поклав їх у срібну вазу.
Гонелла став на своїй лавці у весь зріст і вклонився сидячим за столом.
– Чи не хочете й ви, панове гості, взяти участь у закладі? Ви так часто набиваєте собі черева за столом герцога, що вам не завадить хоча б раз заплатити за частування, якщо не самому господарю, то хоча б його блазню.
Гостям нічого не залишалося, як розв’язати гаманці. Срібна ваза до країв наповнилася монетами.
Наступного ранку Гонелла обв’язав щоку товстим вовняним хусткою і вийшов із палацу. Не пройшов він і ста кроків, як зустрів багатого купця, який торгував шовками.
– Що з тобою, Гонелла? – запитав купець.
– Ох, мої зуби! – застогнав Гонелла. – Перець, розплавлене олово, палаючий вогонь – ось що у мене в роті.
– Я тобі пораджу вірний спосіб, – сказав купець. – У ніч перед Новим роком ти повинен зловити на перехресті чотирьох вулиць чорного кота і вирвати у нього з хвоста три волоски. Ці волоски спали і понюхай попіл. Зубний біль як рукою зніме!
– Дякую вам, мессер Лючано! Шкода, що Новий рок ми відсвяткували дві тижні тому. Але якщо мої зуби протримаються до нового Нового року, я послідую вашій пораді. А поки дозвольте її записати, щоб я не забув.
Другим, кого зустрів блазень, був настоятель флорентійського монастиря.
– Ах, святий отче, – заговорив Гонелла, ледзь побачивши його, – гріх вимовляти вголос лайливі слова, але через ці прокляті зуби я всю ніч не спав.
– Добре, що ти зустрів мене, – сказав настоятель. – Я знаю вірний спосіб. Піди додому і нагрій червоного вина. Набери повний рот і читай про себе молитву. Закінчиш молитву, ковтни вино. Потім знову набери в рот вина і знову помолись...
– І багато треба ковтнути... я хотів сказати, прочитати молитов? – запитав Гонелла.
– Та чим більше, тим краще, – відповів настоятель.
– Ваша порада мені подобається, – сказав Гонелла. – Я дуже люблю червоне вино. Піду молитися.
Гонелла вніс ім’я настоятеля та його пораду до свого списку і пішов далі.
Поради так і сипалися на нього. Вчені, поети, музиканти, знатні горожани, ремісники та селяни – всі зупинялися, побачивши обв’язаного хусткою, стогнучого Гонеллу. Як би ці люди не поспішали за своїми справами, вони не шкодували часу, щоб пояснити блазню, яким способом позбутися зубного болю.
Гонелла всіх вислуховував і все записував. Незабаром у нього й справді мало не розболілися зуби.
Надвечір Гонелла, хитаючись від втоми, повернувся до палацу. На палацових сходах він зустрів самого герцога Лоренцо, який збирався покататися верхи перед вечерею.
– Мій бідний Гонелла! – вигукнув герцог. – У тебе болять зуби?
– Жахливо, ваша величність, – відповів блазень. – Я навіть хотів попросити у вас дозволу звернутися до вашого придворного лікаря мессера Антоніо Амброджо.
– Навіщо тобі Амброджо? Я розуміюся на таких справах краще, ніж він, і сам вилікую тебе. Візьми листя шавлії, завари його міцно і роби гарячі припарки. Добре б ще настояти ромашку і полоскати рот. Непогано допомагає нагрітий пісок у мішечку з парусини. Корисно також...
Герцог надав стільки порад, що у Гонелли, поки він їх вислуховував, почали підкошуватися ноги.
Вечером за столом герцога Лоренцо знову зібралися гості. Герцог сидів на чолі столу, а поруч примостився на своїй лавці Гонелла. Пов’язку він уже зняв.
– Ну, Гонелла, – сказав герцог, – чогось я не бачу обіцяного списку медиків. Вважатимемо, що ти програв суперечку, і заберемо назад наш заклад.
Тут герцог присунув до себе срібну вазу і побачив, що вона порожня.
– Не хвилюйтеся, ваша величність, – спокійно сказав Гонелла, – я обміняв золоті флорини на доказ своєї правоти. Ось вам список.
З цими словами він простягнув герцогу довгий сувій. Герцог Лоренцо розгорнув його і почав читати вголос:
– Мессер Лючано, флорентійський купець, найосвіченіший медик. Радить... Настоятель флорентійського монастиря, фра Бенедетто...
Стіни розкішного залу, здавалося, ось-ось обваляться, так голосно сміялися герцог і його гості. Не сміявся лише той, чиє ім’я вимовляв вголос герцог.
У списку помістилося триста імен і тисяча порад добровільних цілителів.
Гості вже знемоглися від сміху, коли Лоренцо згорнув сувій, сказавши:
– От і все.
– Як це все? – вигукнув Гонелла. – Ви дещо забули!
Він схопив сувій і прочитав:
– Хоч і останній у списку, але перший серед перших медиків нашого славного міста – його величність герцог Лоренцо Медічі – на прізвисько Великолепний. Недарма він носить прізвище Медічі (Прізвище Медічі справді походить від слова «медики». У гербі Медічі розміщено шість кружечків, дуже схожих на пігулки. Блазень Гонелла – історична особа, герой безлічі легенд і оповідань), – значить, у його роду були лікарі. Лоренцо і сам стверджує, що лікує краще, ніж придворний лікар Антоніо Амброджо. Та й як може бути інакше, адже у його гербі красується шість пігулок. При зубному болі герцог радить...
Тут задзвеніли навіть кришталеві підвіски на люстрах. Не втримався від сміху і сам герцог.
– Ну, Гонелла, ти виграв! – вигукнув він.
– А як же інакше! – відповів блазень. – Я не був би блазнем, якби не бачив людей наскрізь. Уж я-то знаю: єдине, що люди люблять давати безкоштовно, – це поради.
Інші казки
