Гарпаліон – володар левів
Жив на світі ослик. Його ніяк не звали, бо від народження йому було всього три дні, і господар ще не встиг придумати йому ім’я. Ослик був дуже веселий, дуже цікавий і постійно совав свій ніс туди, куди треба, і куди не треба.На четвертий день свого життя він гуляв подвір’ям і побачив маленьку ямку в піску. Це здалося ослику дуже дивним. Він розставив ширше копита, нахилився і понюхав, чим тут пахне. Раптом із піску вискочило страшне чудовисько — кругле черево, багато-багато лапок, і всі вони тягнуться до ослика! Це був жучок-паучок, мурашиний лев, що сидить у піщаній ямці, чекаючи на мурах. Ослик, звісно, не мураха, але все ж таки він перелякався і закричав на всю глотку.
На крик прибіг його господар. Побачив, у чому справа, і реготався.
— Ось так сміливець, жучка, мурашиного лева, злякався! Ну, тепер я знаю, як тебе назвати. Ти будеш зватися Гарпаліону — володар левів. Так ослик отримав ім’я.
Час минав, ослик ріс, ріс і виріс, нарешті, у великого осла. Одного разу він стояв у стайні і жував сіно. А поки жував, у його ослячій голові блукали різні думки.
«Мабуть, я все-таки незвичайний осел. Ось, наприклад, одного мого знайомого звуть Довговухий, іншого — Сірий. Але немає на всій землі такого осла, якого б звали Гарпаліону. Ослу з таким ім’ям не годиться тягати вантажі на спині та слухати накази».
І наш осел вирішив піти по світу шукати кращої долі.
Він штовхнув головою — обірвав недоуздок, лягнув копитами — розбив двері і вибіг на волю.
Біжить осел полями та рівнинами. Трава навколо висока, чортополоху хоч відбавляй! Зупинився він, замахав хвостом і заревів від радості так, що далеко навколо розкотилося луною.
Проходив повз лев, почув ослячий рев і захотів дізнатися, у кого це такий чудовий голос. Вискочив із кущів, побачив осла і здивувався. Ніколи він такого звіра не зустрічав. Голос майже левовий, хвіст з китицею, зовсім як у лева, а все ж таки не лев!
— Ти хто такий? Як тебе звати? — запитав він у осла.
— Гарпаліону, — відповів осел.
— Гарпаліону? — здивувався лев.
— Так, — з гідністю підтвердив осел. — Я ж сильніший за всіх на світі і розумніший за всіх на світі.
— Дуже радий з тобою познайомитися, якщо так. Давай будемо товаришами, — запропонував лев.
— Це мені підходить, — відповів осел. І вони пішли далі удвох.
Незабаром їм перегородила шлях річка.
— Зараз почнеться найнеприємніше, — сказав лев, здригнувшись. — Доведеться замочити шкуру!
— Дурниці! — фуркнув осел. — Тільки блохи бояться води.
Лев гаркнув від образу і кинувся в річку. Осел не поспішаючи теж увійшов у воду. Йому часто доводилося переносити вантажі вбрід через невеликі річечки. І цього разу все було добре, поки він відчував під собою тверде дно. Але ось холодна вода залоскотала йому черево, потім довелося підняти морду, а далі вже зовсім погано — дно зникло з-під ніг. Осел одразу занурився з головою і ледве не захлинувся. Забив копитами, виринув, знову занурився, знову виринув.
А лев тим часом давно вже вискочив із води, струсився і з подивом дивився на свого нового товариша, який все ще плив посеред річки.
Нарешті і осел вибрався на берег. Він сопів, хрипів, фурчав, кашляв і чхав.
— Що з тобою? — запитав лев. — Ти ж казав, що плавати — сущі дрібниці!
— Так і є, — сказав Гарпаліону. — Але бачиш, я помітив у воді рибу і підхопив її хвостом, щоб пригостити тебе обідом. Дурна риба не могла зрозуміти, яку їй роблять честь, і опиралася з усіх сил. Ось і довелося з нею повозитися.
— А де ж риба? — запитав лев.
— Та біля самого берега я розгледів, що це зовсім костлява щука, і кинув її.
Друзі трохи обсохли і рушили далі. Ішли, йшли і підійшли до високої стіни. Лев, недовго думаючи, перестрибнув її одним стрибком. А бідолаха осел спочатку підняв передні ноги, закинув їх на верх стіни, відштовхнувся задніми і повис на череві — передні копита з одного боку, задні — з іншого.
Лев дуже здивувався.
— Що ти там робиш? — закричав він.
— Хіба ти не бачиш, що я зважуюсь? — ледве вимовив осел.
Тут він відчайдушно штовхнув задніми ногами і впав на землю.
— Дивна річ, — сказав він своєму супутникові, — скільки разів не зважуюсь, завжди одне й те саме — переважує голова, і все. Втім, це й зрозуміло, у кого стільки розуму...
— Розумний ти розумний, — погодився лев, — але, ти не ображайся, силою ти, здається, похвалився даремно.
— Ну знаєш, — обурився осел, — сили в мені не менше, ніж розуму. Та навіщо далеко ходити, давай поміряємося силою на місці. Спробуй-но зруйнувати цю стіну.
Лев кивнув кучерявою головою, підняв лапу, розмахнувся і вдарив по кам’яній стіні. Стіна як стояла, так і залишилася стояти, а лев сильно розбив собі лапу.
За справу взявся осел. Спочатку він уважно оглянув кладку і помітив камінь внизу стіни, який тримався не дуже міцно. Потім повернувся задом, прицілився і лягнув стіну раз, другий. Камінь вилетів, і великий шматок стіни обвалився, зачепивши леву другу лапу. — Так, — сказав з повагою лев. — До цього часу я думав, що сильнішого за лева звіра немає. Виявляється, я помилявся. А що ти вмієш ще робити? — запитав він з повагою.
— А ще я вмію їсти колючки, — сказав осел, який до цього часу сильно проголодався.
— Ну, цьому просто неможливо повірити! — вигукнув лев.
Гарпаліону оглянувся навколо, вибрав найпишніший кущ чортополоху і з задоволенням почав жувати колючі листки та колючі квіти.
— Тепер я бачу, ти справді незвичайний звір і ім’я своє носиш не дарма, — сказав лев. — Ти народжений, щоб царювати над усіма звірами. Ходімо швидше, я познайомлю тебе з моїми родичами. Впевнений, що вони будуть щасливі назвати тебе своїм володарем.
— Це мені підходить, — погодився осел.
Лев пустився величезними стрибками вперед. Осел ледве встигав за ним.
Незабаром вони досягли пустельної місцевості, де серед жовтих пісків піднімалися скелясті схили. Лев збіг на найвищий і оглушливо заревів. У відповідь почулося таке ж грізне ричання, і з усіх боків почали збиратися кучеряві родичі.
Наш осел, признатися, злякався, побачивши лев’яче плем’я. Але потім згадав, що його звуть Гарпаліону, і підтягнувся — заляпав вухами і відставив хвіст убік.
Лев сказав:
— Брати, я привів до вас дивовижного звіра. Думаю, що кращого володаря нам ніде не знайти.
— А навіщо нам володар? — запитали леви.
— Але ви не знаєте, що він вміє робити. Він ловить рибу хвостом, він настільки розумний, що голова його завжди переважує зад, і настільки сильний, що від удару його могутніх ніг руйнуються кам’яні стіни. Але найголовніше — це те, що він може їсти колючки. До того ж його звуть Гарпаліону.
— Ну, якщо так, — сказали леви, — нехай буде нашим королем.
І осел Гарпаліону став володарем левів.
Інші казки
