Кмітлива дівчина
Жив-був бідний рибалка. Мав він дружину та двоє дітей – доньку й сина. Скільки разів не закидав він сіті, нічого, крім плотиці, в неї не потрапляло.Одного разу, коли в домі не було чого їсти, навіть кукурузяної юшки не лишилося, рибалка сказав дружині:
– Піду ще раз закину сіть. Може, впіймаю хоч трохи риби. Тоді вам не доведеться їсти одну кукурузяну юшку.
Пішов рибалка до річки, закинув сіть, сидить на березі, чекає.
Ось почав рибалка тягнути сіть, відчуває – важко йде.
«Схоже, велика риба потрапила», – подумав рибалка, потягнув що було сили, витягнув сіть.
Дивиться, потрапила в сіть не риба, а золота ступка. Зрадів рибалка, побіг швидше додому. Покликав він дружину, сина й доньку.
– Дивіться, що я впіймав!
А донька йому й каже:
– Що ж ти робитимеш із золотою ступкою? Від голоду риба куди краще допомагає.
– Нічого ти не розумієш! – розсердився рибалка. – Я подарю цю ступку королю, і він щедро нагородить мене.
– Іди, – відповідає донька, – але тільки король скаже тобі: «Що я робитиму зі ступкою, якщо немає пестика?»
Пішов рибалка до короля в палац, приніс йому в подарунок золоту ступку.
Розсердився король і каже рибакові:
– Дурню, що я робитиму з твоєю ступкою, якщо немає пестика?
Бідолаха не знає, що відповісти, стоїть у розгубленості посеред королівського двору, чухає за вухом і бурмоче:
– Мабуть, права була донька.
Почув король, як рибалка щось бурмоче собі під ніс, насупився й грізно так питає:
– Що ти там бурмочеш, невігласе?
– Я кажу, що права була моя донька, попереджала мене: «Даремно йдеш, батьку». Вона точно вгадала, як ви мені відповісте.
– Розумна, мабуть, у тебе донька, якщо так добре вгадує чужі думки. Скажи їй, щоб принесла мені завтра салат «Ой! Ой!». Якщо не виконає мого наказу, накажу стратити вас обох.
Нещасний рибалка поплентався до рідного села, низько опустивши голову й проклинаючи себе за необережність.
Дома він із сльозами на очах сказав доньці:
– Яким же я був дурнем, що не послухав тебе! Тепер нам із тобою не уникнути страти.
І він розповів доньці про примху короля.
По обличчю його одна за одною котилися великі сльози. Але дівчина не злякалася й спокійно сказала:
– Не бійся, батьку, все буде добре.
Вона пішла в город, нарвала багато салату, поклала його в кошик, а між салатним листям накидала голок.
Наступного дня дівчина вирушила з кошиком до короля. Прийшовши до королівської зали, дівчина простягнула королю закритий кошик і сказала йому:
– Ось вам салат «Ой! Ой!».
Король відкрив кошик, доторкнувся до салату й болюче уколовся об голку.
Відсмикнув король руку й мимоволі вигукнув: «Ой! Ой!»
Коли біль у руці втихла, король сказав дівчині:
– А ти й справді хитра. Це справжній салат «Ой! Ой!». Але так легко ти від мене не відчепишся. Завтра ти маєш з’явитися до мене ні одягнена, ні роздягнена, не торкаючись ні дороги, ні стежки, ні пішки, ні на коні, і зупинитися ні всередині мого палацу, ні зовні.
Повернулася дівчина додому й розповіла батькові про накази короля. Бідний батько ледь не збожеволів від горя. Він бігав по хаті й як божевільний кричав:
– Тепер моя донька загине, тепер моя донька загине!
– Не сумуй, батьку, – заспокоїла його донька. – Побачиш, як добре я виконаю всі накази короля.
Вона позичила у сусідів вівцю, роздягнулася, накинула на себе рибальську сіть і верхом на вівці поїхала до короля в палац.
Приїхавши до палацу, вона так зупинила вівцю, що та лише наполовину переступила поріг королівської зали. Коли король побачив дівчину, він здивовано запитав, що це все означає.
Дівчина йому у відповідь:
– А те, що я виконала всі ваші накази. Бачите, я не одягнена, і не скажете, що й роздягнена, я не торкалася ногою ні дороги, ні стежки, з’явилася сюди ні пішки, ні на коні, а моя вівця стоїть ні всередині, ні зовні вашої зали.
Ще більше здивувався король винахідливості дівчини. Але й цього разу він не здався. Наказав слугам покликати батька, матір і брата дівчини. Потім наказав подати йому смаженого півня. Розрізав король півня, голову віддав батькові дівчини, спинку – матері дівчини, ноги – братові дівчини, а їй самій дав крила.
– Тепер скажи мені, чому я так поділив півня? – з насмішливою посмішкою запитав король.
Дівчина анітрохи не збентежилася й сміливо відповіла королю:
– Голову ви віддали батькові, бо він – голова родини; спинку ви віддали матері, бо на її плечі лягають усі домашні клопоти; ноги віддали моєму молодшому братові, бо він повинен швидко виконувати доручення батьків, а крила віддали мені, бо я скоро маю вилетіти з дому.
Тоді король, захоплений відповідями дівчини, сказав:
– Визнаю, ти перемогла.
Так проста дівчина виявилася розумнішою й винахідливішою за могутнього короля.
Інші казки
