Яблуко та Шкірка
Жили-були чоловік і жінка, дуже важливі вельможі. Хотілося їм мати сина, але сина, на лихо, все не було і не було. Одного разу вельможа зустрів на вулиці чарівника:— Синьоре чарівнику, як нам бути? Так хочеться сина!
Чарівник простягнув йому яблуко і сказав:
— Дай це яблуко своїй дружині, і рівно через дев’ять місяців у неї народиться чудовий хлопчик.
Чоловік повернувся додому і віддав яблуко дружині.
— З’їж це яблуко, і в нас буде прекрасний хлопчик. Так сказав чарівник.
Дружина зраділа, одразу покликала служницю і наказала почистити яблуко. Та почистила, а шкірку взяла собі і потім з’їла сама.
В один і той же день у знатної пані і у служниці народилося по синові: у служниці — рум’яний, як яблучна шкірка, а у пані — білолиций, як очищене яблуко. Вельможа любив Яблуко і Шкірку, ніби обидва були його синами. Хлопці разом росли, разом ходили до школи і любили один одного, як рідні брати.
Час минав, і Яблуко з Шкіркою стали дорослими.
Якось вони почули, що в одного чарівника є дочка, прекрасна, як сонце, але побачити її неможливо: вона ніколи не виходить з дому і навіть не виглядає у вікно.
Яблуко і Шкірка наказали вилити з бронзи великого коня, порожнього всередині, і сховалися в ньому, захопивши трубу і скрипку.
У ногах коня були колесики. Юнаки почали крутити їх зсередини і поїхали до палацу чарівника. Наблизившись, вони заграли на трубі і на скрипці. Чарівник побачив у вікно музичного бронзового коня і впустив його до палацу, щоб потішити свою доньку. А їй чудовий кінь і справді дуже сподобався. Але ледве
дівчина залишилася сама, як з коня вискочили Яблуко і Шкірка. Вона спочатку злякалася юнаків, але Яблуко і Шкірка її заспокоїли:
— Не бійтеся. Ми прийшли помилуватися вашою красою! Якщо ви нам накажете, ми зараз же підемо. Але якщо наша музика вам до душі, ми залишимося і пограємо ще. Потім ми сховаємося в коня, і ніхто не дізнається, що тут хтось був.
Яблуко з Шкіркою довго розважали дочку чарівника, а вона не хотіла їх відпускати.
— Ходімо з нами! Станьте моєю дружиною! — вирвалося у Яблука.
Дівчина погодилася; усі троє сховалися в чудовому коні і — прощай, замок чарівника!
Старий чарівник покликав доньку, але вона не відгукнулася. Він став шукати її — ніде немає. І привратник нічого не знав... Тоді чарівник зрозумів, що його обманули, і страшно розлютився. Він вибіг на балкон і прокричав навздогін втікачці три прокляття:
— Нехай моїй доньці зустрінуться три коні: сивий, гнідий і вороній! Нехай їй сподобається сивий кінь, у цьому коні вона знайде свою загибель!
— Нехай їй зустрінуться три цуценята — біле, руде і чорне! Нехай їй сподобається чорне — вона візьме його на руки, і її спіткає смерть!
— Нехай вона помре в першу шлюбну ніч, коли до її спальні вповзе величезна змія!
В цей час під балконом проходили три старенькі, три феї, і все почули. Втомилися феї з дороги і вирішили зайти на постоялий двір. Увійшли вони туди,
і каже одна:
— Ось де донька чарівника! Знай вона про три прокляття, які кинув їй навздогін батько, не спала б
вона так солодко.
А донька чарівника, Яблуко і Шкірка тим часом спокійно спали тут же на лаві. Але тільки Шкірка спав не зовсім міцно: чи то сон не йшов до нього, чи то він знав, що в таких випадках краще спати лише одним оком. Так чи інакше, він почув, як одна фея сказала:
— Чарівник прокляв доньку і побажав їй зустрічі з трьома кіньми — сивим, гнідим і вороним. Вона сіде на сивого, і той погубить її.
— Але,— заперечила друга,— якщо хтось встигне відрубати цьому коню голову, нічого не станеться.
— А той, хто дізнається про передбачення чарівника і розповість іншій людині,— перетвориться на мармурову статую.
— Чарівник побажав їй зустрічі з трьома цуценятами — білим, рудим і чорним,— продовжила перша фея.— Чорне цуценя донька чарівника візьме на руки. І її спіткає смерть.
— Але,— заперечила друга,— якщо хтось встигне відрубати цуценяті голову — нічого не станеться.
— А той, хто дізнається про ці передбачення і розповість іншій людині,— перетвориться на мармурову статую.
— І ще він сказав, що в першу шлюбну ніч до спальні вповзе величезна змія, і донька чарівника помре.
— Але якщо хтось відрубає змії голову — нічого не станеться.
— А той, хто дізнається про це і розповість іншій людині,— перетвориться на мармурову статую.
Так Шкірка дізнався три страшні таємниці і нікому не міг розкрити їх, а то б перетворився на камінь.
Наступного дня юнаки і донька чарівника прибули на поштову станцію, а там уже чекали три коні — сивий, гнідий і вороній. Їх вислав батько Яблука.
Дівчина одразу сіла на сивого.
Але Шкірка вихопив меч і відрубав коню голову.
— Ти збожеволів! Навіщо ти це зробив?
— Вибачте, але мені не можна про це говорити.
— Яблуко, у Шкірки жорстоке серце. Я не поїду з ним далі.
Але Шкірка сказав, що й сам не знає, навіщо відрубав коню голову. Так, щось на нього знайшло. І донька чарівника пробачила його.
Мандрівники під’їхали до дому, і назустріч їм вибігли три цуценята: біле, руде і чорне. Дівчині
захотілося взяти на руки чорне, але Шкірка вихопив меч і відрубав йому голову.
— Негайно йди геть, жорстокий ти чоловіче! — вигукнула вона.
В цей час підійшли батьки Яблука і з великою радістю зустріли сина і його наречену. І коли вони дізналися про її сварку з Шкіркою, так гаряче стали просити за нього, що дівчина знову все пробачила і помирилася з ним. Під час бенкету всі веселилися — лише Шкірка сидів осторонь від святкового столу. Він був стурбований і задумливий. Але ніхто так і не дізнався, чому він сумує.
— Та ні! Нічого не сталося,— відповідав він усім, і раніше за всіх пішов спати. Але замість своєї кімнати він пішов до спальні молодих і сховався там під ліжком.
Незабаром молоді лягли в ліжко і заснули. Але Шкірка не спав і раптом чує, що розбилося скло. Бачить — через вікно вповзає величезна змія. Ударом меча Шкірка відсік їй голову. Шум розбудив наречену. Вона бачить Шкірку перед ліжком з оголеним мечем, а змія тим часом зникла.
— Убивця! Хапайте його! Шкірка хоче нас убити! Двічі я пробачала його, але цього разу він заплатить своїм життям.
Шкірку схопили і кинули до темниці, а через три дні повели на шибеницю.
— Нічого робити... Все одно помирати,— сказав Шкірка і попросив виконати його останнє бажання. Хотів він перед смертю сказати кілька слів дружині Яблука.
— Пам’ятайте,— почав Шкірка,— як ми зупинилися на постоялому дворі?
— Так, пам’ятаю,— відповіла дружина Яблука.
— Коли обидва ви спали, увійшли три феї. Від однієї я почув, що чарівник кинув навздогін своїй доньці три прокляття. Він передбачив вам зустріч з трьома кіньми, і сивий, якби ви на нього сіли, погубив би вас. Але друга фея сказала, що треба відрубати коню голову — тоді нічого не станеться. А третя фея
сказала, що якщо хтось дізнається про передбачення чарівника і передасть іншій людині — перетвориться на мармурову статую.
При цих словах у нещасного Шкірки закам’яніли ноги.
— Досить, досить,— закричала молода жінка. Вона все зрозуміла.— Нічого мені більше не розповідай!
— Все одно помирати! — заперечив Шкірка.— Так знайте ж усі. Три феї сказали, що ви зустрінете трьох цуценят.— І він розповів про друге передбачення чарівника і закам’янів до шиї.
— Я все зрозуміла! Бідний Шкірка, пробач мене! Не кажи більше ні слова,— благала молода жінка.
Але він слабнучим голосом, бо й шия в нього закам’яніла, і щелепи почали перетворюватися на мармур, розповів про останнє жахливе прокляття чарівника — про змію.
— Але... той, хто про це розповість... перетвориться на мармурову статую,— і замовк, закам’янівши з голови до ніг.
— Що я наробила,— в розпачі плакала дружина Яблука.— Тепер ця вірна душа приречена... Але, може бути?.. Так, тільки мій батько врятує його!
Взяла вона папір, перо і чорнило і написала листа, де благала батька навідати її.
Чарівник любив свою дитину більше за все на світі. Він одразу сів у карету і з усіх сил помчав до доньки.
— Батьку, дорогий,— сказала донька, обіймаючи чарівника.— Прошу тебе про милість! Бачиш цього бідного мармурового юнака? Він врятував мене від трьох твоїх проклять і перетворився на камінь. Оживи його!
— Заради моєї любові до доньки,— зітхнув чарівник,— я пробачаю його.— Вийняв він із кишені пляшечку бальзаму, окропив мармурову статую, і Шкірка ожив, став рум’яним і здоровим, як раніше, і його урочисто, з музикою і співом повели додому. І народ вітав його:
— Хай живе Шкірка! Хай живе Шкірка!
Інші казки
