Пряжки падре Боніфаччо
Чи чули ви коли-небудь про нашого священика – падре Боніфаччо? Невже не чули? Як же це може бути! У нас на Корсиці всі від малого до великого знають падре Боніфаччо, який він розумний, який учений, який ввічливий.А про його доброту можна розповідати з ранку до вечора. Варто тільки нашому падре дізнатися, що хтось потрапив у біду, він нічого не пожаліє, щоб допомогти нещасному. Грошима, звичайно, ні, падре Боніфаччо найбільше на світі не любить розв'язувати свій гаманець. Зате у нього для кожного є в запасі мудра порада, благочестиве настановлення. Повз жебрака падре Боніфаччо ніколи не пройде, не сказавши ласкавого слова. Якщо треба, встане серед ночі й у будь-яку погоду попрямує через гори, щоб напутствувати вмираючого і отримати за це пару флоринів.
Тільки один зовсім маленький недолік і був у нашого падре Боніфаччо. Він без пам’яті любив свої пряжки. Так, так, не дивуйтеся, дві прекрасні срібні пряжки, які він незмінно носив на черевиках. Коли черевики зношувалися, він перешивав свою дорогоцінність на нову пару. У кишені сутани у нього лежала невелика суконка, щоб протирати улюблені пряжки, як тільки їх припорошить пил або забризкає бруд. І тому пряжки у падре Боніфаччо завжди сяяли так, що очам приємно дивитися.
Через ці-то пряжки й сталася вся історія. Бачите, Скамбарону... Втім, якщо ви не чули про падре Боніфаччо, то про Скамбарону ви, звичайно, й поняття не маєте. Тим більше, що й звали його не Скамбарону. Доведеться й тут почати з початку.
Скамбарону – це просто старий черевик. А у нас на Корсиці так прозивають тих, у кого немає нічого, крім пошарпаних рваних черевиків. У Скамбарону, про якого йдеться, була, правда, дружина і купа дітей, ну та ж це не майно...
Ось цей самий Скамбарону й позарився на пряжки падре Боніфаччо, які той берег як зіницю ока. І як тільки в цього ледаря вистачило совісті! Адже наш падре зробив йому стільки добра. Наприклад, позаминулої зими у Скамбарону здох мул. З величезним терпінням падре Боніфаччо умовляв його не піддаватися нечестивому розпачу, бути покірним і не нарікати. І ви думаєте, це допомогло? Анітрохи. Послухали б ви, якими прокльонами сипав Скамбарону, тягаючи хмиз на своїй спині замість мула. А присідаючи відпочити, він міркував про те, що срібні пряжки шановного наставника коштують не менше, ніж добрий мул. Однак падре Боніфаччо не поспішав заради родини Скамбарону розлучатися зі своїми пряжками. І Скамбарону вирішив, що йому слід подбати про це самому.
Як же бути? Вкрасти пряжки? Але Скамбарону зовсім не збирався через якісь там пряжки до кінця своїх днів ходити з нечистою совістю. Треба заволодіти ними так, щоб ні одна людина, навіть сам падре, не могла назвати Скамбарону злодієм. Довго він ламав голову і, нарешті, придумав.
Одного разу, рано вранці, коли всі добрі люди ще солодко спали, Скамбарону почав стукати у двері дому падре Боніфаччо. На стук вибігла заспана служниця. Побачивши Скамбарону, вона його лаяла і хотіла захлопнути перед його носом двері, але куди там! Скамбарону підняв такий крик, що падре, спокійно почиваючи у своїй постелі, прокинувся і наказав його впустити.
– Падре Боніфаччо, – заговорив Скамбарону, ледь переступивши поріг спальні, – я б ніколи не наважився турбувати вас так рано, але мені приснився дивовижний сон, і я швидше побіг до вас.
– Не варто було поспішати, – похмуро зауважив падре, – свій сон ти встиг би розповісти й пізніше. Можу собі уявити, яку нечисть бачить по ночах такий грішник, як ти!
– Ах, святий отче, та ж я бачив вас. Ну просто зовсім як живого. Навколо вашої голови сяяло світло, а за плечима тріпотіли два крила, наче курячі, тільки більші. І так ви сумно на мене подивилися, що я заплакав, прокинувся і побіг до вас.
Скамбарону знав, що сказати. Кожному приємно почути про себе таке, і серце падре Боніфаччо розтануло, як віск від гарячого полум’я.
– Підійди ближче, сину мій, – сказав він зворушеним голосом. – Сон твій віщий і означає, що гріхи переповнили тебе, як тісто, про яке забула недбала господиня, переповнює квашню. Покайся, покайся, сину мій!
Скамбарону тільки цього й треба було. Він спритно став на коліна біля самої постелі падре Боніфаччо і, смиренно опустивши очі, щоб краще побачити пряжки, – черевики-то стояли під ліжком! – почав свою сповідь.
– Ех, святий отче, гріхів у мене так багато, що й не знаю, з чого почати.
– Починай з найбільших, – порадив падре.
– Ну, добре. Тиждень тому вивела у мене голубка пару голубенят. Не минуло й дня, як ваша кішка задушила одного голубеня. Тут я, великий грішник, замість того, щоб віддати їй другого голубеня, схопив цю гадину за хвіст і так відлупцював, що вона цілий рік на голубів і дивитися не захоче.
– Ах, сину мій, – докірливо сказав падре, – ти не тільки згрішив, образивши невинну істоту, але й грішиш зараз, бо твій язик промовив лайливі слова.
– Ось, ось, – підхопив Скамбарону, – я ще й не те кажу. Не далі як п’ять хвилин тому я назвав вашу шановну служницю старою перечницею.
– Ой, як недобре, сину мій, – застогнав падре і звів очі до стелі.
У цю саму мить Скамбарону одним ривком відірвав пряжки з черевиків падре Боніфаччо і поклав їх у кишеню.
– Ну, з великими гріхами, здається, покінчено, – полегшено зітхнув він. – Перейдемо до дрібних. Зовсім недавно я вкрав у одного доброго чоловіка пару срібних пряжок.
Падре навіть підскочив у постелі.
– Як, сину мій, і це ти називаєш дрібним гріхом! – закричав він у жаху, уявляючи, що було б з ним самим, якби пряжки вкрали у нього. – І вони не прожгли тобі кишеню, нечестивцю?!
– Поки що не прожгли, – відповів Скамбарону, – але печуть жахливо. Не візьмете їх у мене, святий отче?
– Що ти, що ти! Та я ніколи в житті не доторкнуся до них. Сьогодні ж віддай їх законному власнику.
– Не знаю, як і бути, падре Боніфаччо, – відповів Скамбарону, почухавши потилицю. – Я, бачите, вже намагався це зробити. Та господар їх не бере.
– Це інша справа, – міркував падре, – чому ти раніше не сказав? У такому разі можеш вважати, що пряжки ти не вкрав, а просто отримав у подарунок.
– Дякую вам, падре, – сказав, піднімаючись з колін Скамбарону. – Ви полегшили мені душу! Вона тепер вільна від гріхів і порожня, наче бурдюк, з якого випито все вино до краплі.
– Тоді йди з миром, сину мій, – благословив його падре Боніфаччо.
Скамбарону пішов дуже задоволений. А чи був задоволений наш падре, коли став одягатися, судіть самі.
Інші казки
