Казка про чарівне кільце
Жив-був на світі бідний юнак. Ось одного разу каже він своїй матері:– Піду я, мамо, мандрувати світом. У нашому селі за мене й сухого каштана не дадуть. Що з мене тут путнього вийде? Вирушу шукати своє щастя! Глядиш, і для тебе, мамо, настануть радісні дні.
Сказав – і вирушив у дорогу. Дійшов він до якогось міста і став блукати вулицями. Бачить, плентається вгору бабуся, несе на коромислі два великі відра з водою, а сама ледь дихає. Підійшов юнак до бабусі:
– Дайте, бабусю, я донесу воду, не годиться вам тягнути такий вантаж.
Підхопив він відра, доніс їх до бабусиного дому, піднявся сходами і поставив відра на кухні.
А на кухні було повно-повно собак і котів. Почали вони тертися біля ніг своєї господині, повизгують, муркочуть.
– Чим же тебе віддячити? – запитала бабуся.
– Дякую, – каже юнак. – Нічого мені не треба. Мені просто хотілося вам послужити.
– Зачекай на мене тут, сину, – сказала бабуся, вийшла з кухні і повернулася з каблучкою в руці. З виду воно не варте було й чотирьох сольдо. Бабуся наділа його юнакові на палець і каже: – Цьому каблучку нема ціни. Якщо ти побажаєш чогось, поверни його навколо пальця, і все збудеться. Тільки дивись не загуби його, а то буде лихо. А для вірності дам я тобі кота і собаку, вони йтимуть за тобою всюди. Це сильні тварини, і не сьогодні, так завтра вони тобі знадобляться.
Подякував юнак бабусі і пішов своєю дорогою. Але, правду кажучи, не повірив він жодному її слову, а тому й подарунки в гроші не ставив. "Базікає бабуся", – подумав він про себе. І навіть не подумав повернути каблучко, хоч би для проби.
Вийшов він із міста, а кіт і собака бігли слідом. Юнак дуже любив тварин і був радий, що в нього з'явилися кіт і песик. Він грав з ними, а вони бігали і скакали. Так вони й не помітили, як увійшли в ліс. Настала ніч, юнак ліг відпочити під деревом, а кіт і собака влаштувалися поруч. Але юнак ніяк не міг заснути, бо дуже зголоднів. Тут він згадав про каблучко: "Ну-мо спробую, спроба – не кара". Повернув він каблучко навколо пальця і сказав:
– Хочу їсти й пити!
Ледь вимовив він ці слова, як перед ним з'явився стіл і три стільці, а на столі повно-повно всяких страв і напоїв.
Юнак сів, пов'язав собі на шию серветку, посадив кота з собакою, їм теж пов'язав серветки, і всі троє давай уплітати їжу за обидві щоки. Тепер-то юнак повірив у своє каблучко!
Поїли вони, юнак розтягнувся на землі і почав мріяти про дива, які тепер може робити. Але найважче було вибрати: то він хотів побажати собі купи срібла й золота, то йому більше до душі були коні й карети, то замки й землі. Усі нові бажання приходили йому на думку.
"Та так і з глузду з'їхати недовго", – вирішив він нарешті, коли вже не міг нічого більше придумати. – "Скільки разів я чув, що люди втрачають голову, коли їм припаде багато грошей. Ну, а я хочу свою голову на плечах зберегти. На сьогодні досить, а завтра буде видно".
Тут він повернувся на бік і міцно заснув. Собака лігла в ногах, кіт – в головах, і так вони всю ніч стерегли господаря.
Прокинувся юнак, а сонечко вже сяє над зеленими деревами, віє свіжий вітерець, пташки співають, і втома його як рукою зняло. Задумав він був побажати швидкого коня, але так добре і привольно було в лісі, що юнак вирішив йти пішки; задумав побажати сніданок, але кругом росла така смачна суниця, що нічого іншого йому й не захотілося; побажав пити, але неподалік текла струмок з такою прозорою водою, що вирішив він напитися з жмені.
Так ішов він полями й лугами і нарешті дійшов до великого палацу. А там біля вікна сиділа красуня. Побачила вона юнака і ласкаво йому посміхнулася. Юнак підняв очі... Хоч каблучко-то він і зберіг, але серце втратив у ту ж мить.
"Ось і настав час попросити допомоги в каблучка", – подумав він. Повернув каблучко і побажав:
– Нехай навпроти цього палацу стане інший палац, ще кращий, і нехай у ньому буде все, що душі забажає.
Не встиг він і оком зморгнути, як палац виріс ніби з-під землі, а сам юнак опинився всередині, ніби вік там жив; собака сиділа у своїй будці, а кіт умивався біля вікна.
Підійшов юнак до вікна, розчинив його – а навпроти біля вікна сидить його красуня. Посміхнулися вони один одному, зітхнули, і юнак вирішив, що тепер саме час просити її руки. Дівчина була дуже рада, батьки теж, і через кілька днів зіграли весілля.
У перший же вечір молода дружина й питає:
– Скажи мені, як це твій палац одразу виріс із-під землі, ніби гриб?
Задумався молодий: сказати чи не сказати? А потім вирішив: "Адже вона моя дружина, а від дружини ховатися нічого". І розповів їй про чарівне каблучко. Потім обоє заснули.
А посеред ночі зла жінка тихенько зняла каблучко з пальця сплячого чоловіка, потім встала, покликала слуг і наказала:
– Швидше йдіть із цього палацу! Повернемося до дому моїх батьків!
Дома вона повернула каблучко і сказала:
– Нехай палац мого чоловіка злетить на високу скелясту вершину он тієї гори!
Палац тут же зник, ніби його й не було; подивилася молода на гору і побачила, що він злетів на саму вершину.
Прокинувся юнак вранці, а дружини нема як нема. Відчинив він вікно і побачив під собою прірву. Протер очі, дивиться – глибоко-глибоко, на самому дні, тріщини й горби, а кругом – снігові вершини. Хотів він повернути каблучко, а каблучка на руці нема як нема! Покликав слуг – ніхто не відгукнувся. На поклик прибігли лише кіт і собака; вони залишилися в палаці, бо юнак про каблучко дружині розповів, а про кота з собакою слова не вимовив.
Спочатку юнак нічого не розумів, але потім здогадався, що в усьому винна його дружина – підступна зрадниця. Тільки не дуже це його втішило. Став він дивитися, чи не можна якось спуститися з гори, але всі вікна й двері були над самою прірвою. Їжі в палаці залишилося всього на кілька днів, і юнак у страху подумав, що доведеться йому померти голодною смертю.
Побачили кіт і собака, як сумує юнак, підійшли ближче, собака і каже:
– Не журись, господарю, ми з котом знайдемо собі доріжку вниз серед скель, а спустимося – добудемо і каблучко.
– Дорогі ви мої звірятка, – сказав юнак, – на вас вся моя надія. Адже краще кинутися зі скелі, ніж померти з голоду.
Вирушили кіт із собакою у важкий шлях: чіплялися за каміння, ковзали вниз, стрибали з кручі на кручу, зі скелі на скелю і врешті спустилися до підніжжя гори. У долині текла річка, треба було через неї переправитися. Собака посадила кота на спину і перепливла на інший берег.
Прийшли вони до палацу підступної дружини вже пізньої ночі, коли всі спали міцним сном. Тихенько прокралися кіт із собакою через лаз у воріттях. Кіт і каже собакі:
– Ти залишся тут і вартуй. А я піду подивлюся, що робити далі.
Крадькома пробрався він сходами до кімнати, де спала ошуканка. Але двері були зачинені, і кіт ніяк не міг увійти. Поки він роздумував, що робити, повз пробігла миша. Кіт цап – і схопив її. Це була здорова товста миша. Стала вона просити кота пощадити її.
– Гаразд, – каже кіт. – Тільки прогризи дірку в цих дверях, щоб я міг увійти.
Миша зараз же взялася за роботу. Вона гризла-гризла, всі зуби сточила, а дірка вийшла маленька: не те що кіт – навіть сама миша пролізти в неї не могла.
– Є в тебе мишенята? – питає кіт. – А як же? – відповідає миша. – Не то сім, не то вісім, і один швидший за одного.
– Приведи мені одного якнайшвидше, – каже кіт. – Та не вздумай мене обдурити, все одно спіймаю тебе і з'їм.
Миша втекла і повернулася з мишеням.
– Слухай, малий, – каже йому кіт. – Якщо ти спритний, врятуй життя своєї матері. Проповзи в спальню, залізь на ліжко і зніми каблучко, що у жінки на пальці.
Мишеня проповзло в дірку, але повернулося ні з чим:
– Нема в неї на пальці жодного каблучка. Але кіт не розгубився:
– Значить, вона його для вірності в роті тримає! Живо йди та пощекочи хвостом їй у носі. Вона чхне і розкриє рот. Каблучко випаде, ти хапай його і біжи швидше сюди.
Як сказав кіт, так і сталося. Не встиг він і оком зморгнути, як мишеня повернулося з каблучком. Схопив його кіт і помчав униз сходами. Вискочили вони з собакою з воріт – і втечу!
Але в душі собака позаздрила коту: адже каблучко-то здобув він!
Прибігли вони до річки. Собака і каже:
– Віддай мені каблучко, а то не перевезу на той берег.
Але кіт віддавати каблучка не хотів. Стали вони сваритися, кіт випустив каблучко, воно впало в річку, а тут якраз пропливала риба – і проковтнула його. Схопила собака рибу зубами і заволоділа-таки каблучком. На радощах перевезла вона кота на той берег. Але вони все продовжували сваритися між собою, поки не дійшли до палацу і не прийшли до господаря.
– Принесли каблучко? – питає він у тривозі.
Собака виплюнула рибу, а риба виплюнула каблучко.
Але тут кіт каже:
– Це не собака здобула каблучко, а я! Собака в мене його відняла! А собака у відповідь:
– Не схопи я рибу, каблучко б пропало! Тоді юнак погладив обох і сказав:
– Дорогі мої, не сваріться, обидва ви мені милі й дорогі, обох вас я люблю.
І цілих півгодини він гладив і пестив однією рукою собаку, а другою кота, поки вони не помирилися і не стали друзями, як раніше. Потім він устав біля вікна, повернув обручку на пальці і сказав:
– Хочу, щоб мій палац знову опустився на колишнє місце, а дружина моя зі своїм палацом нехай летить за тридев'ять земель.
Обидва палаци знялися з місця. Палац юнака став посеред квітучої долини, а палац обманщиці злетів під хмари – голосно верещала вона зі страху.
Юнак привіз до палацу свою матір, і зажила вона щасливо на старості років, Собака і кіт теж залишилися в палаці, жили вони мирно, хоч траплялося, і сварилися. Юнак іноді користувався кільцем, але не часто, тому що справедливо думав: Не годиться людині легко отримувати все, чого він не забажає.
Інші казки
