Хліб, вино та сіль
У одного короля було три доньки: одна – чорноволоса, друга – руда, а третя – білява.Старша була некрасива, середня – не дуже вродлива, а молодша – добра та гарна собою. Тому старші сестри їй заздрили. У короля було три трони: один – білий, інший – червоний, а третій – чорний. Коли король був веселим, він сідав на білий трон, коли не дуже веселим – на червоний, а коли гнівався, то на чорний.
Одного разу розгнівався він на старших доньок і сів на чорний трон. Вони почали крутитися біля батька та ластитися до нього. Старша й каже:
– Сину отець, добре вам спалося? Чи не на мене ви гніваєтеся, коли сіли на чорний трон?
– Так, на тебе гніваюся.
– За що ж, сину отець?
– За те, що ти мене зовсім не любиш!
– Я? Та що ви, сину отець, адже я вас так сильно люблю!
– А як сильно?
– Як хліб!
Нахмурився король, але нічого не сказав, бо йому дуже сподобалася відповідь.
Підійшла друга донька й каже:
– Сину отець, добре вам спалося? Чому це ви на чорному троні? Чи не гніваєтеся на кого?
– Так, гніваюся. На тебе.
– За що ж, сину отець?
– За те, що ти мене зовсім не любиш!
– Я? Та я ж вас так сильно люблю...
– Ну як?
– Як вино.
Пробурчав король щось крізь зуби, але, мабуть, залишився задоволений.
А тут підходить і третя донька, весела та ласкава.
– Сину отець, добре вам спалося? Чому це ви на чорному троні? Може, на мене гніваєтеся?
– Так, на тебе, адже й ти мене не любиш!
– Що ви, я вас дуже люблю.
– Як же ти мене любиш?
– Як сіль.
Почув король таку відповідь, та як закричить:
– Що таке?! Як сіль?! Ах ти негіднице! Геть з моїх очей, щоб я тебе більше не бачив!
Наказав він відвести доньку в ліс і там убити.
Королева дуже любила молодшу доньку. Дізналася вона про королівський наказ і стала думати, як би її врятувати. У палаці був срібний свічник, такий великий, що Циццола – так звали молодшу принцесу – могла в ньому сховатися. Королева й наказала їй залізти в свічник.
– Продай цей свічник, – сказала вона своєму вірному слузі. – Як почнуть з тобою торгуватися, з бідняка візьми дорожче, а з знатного пана – дешевше, та й віддай свічник.
Обняла мати молодшу доньку, благословила її і поклала в свічник сушених фіг, шоколаду та печива.
Слуга виніс свічник на площу. Люди почали прицінюватися, але ніхто слузі не сподобався, і він зажадав неймовірну ціну. Тут підійшов принц із королівства Високих Веж, оглянув свічник і запитав, скільки він коштує. Слуга назвав смішну ціну, і принц наказав віднести свічник до свого палацу. Там його поставили в обідню залу, і всі придворні дивувалися його красі.
Ввечері принц пішов у гості. Він не любив, щоб у палаці його чекали, тому слуги приготували йому вечерю, залишили на столі й пішли спати. Бачить Циццола, що в залі нікого нема, вистрибнула зі свічника, з'їла вечерю і знову сховалася.
Принц повернувся, а на столі ані крихти! Задзвонив він у всі дзвіночки й почав лаяти слуг. Ті клянуться, що вечерю залишили, виходить – її з'їла кішка чи собака.
– Наступного разу всіх вижену, – погрозив принц, наказав принести іншу вечерю, з'їв її і пішов спати.
Наступного вечора зала була замкнена на всі замки, але сталося те саме. Розгнівався принц і так розкричався, що мало не обвалився дім. А потім затих і каже:
– Подивимося, що буде завтра.
А назавтра він зробив ось що. Скатерть до самого підлогу спускалася, ось він під неї й сховався. Прийшли слуги, поставили страви, вигнали з кімнати кішку з собакою і замкнули двері на ключ. Ледачі вони вийшли, як із свічника вистрибнула прекрасна Циццола. Підбігла вона до столу і давай їсти за обидві щоки. Вискочив тут принц і схопив її за руку. Стала вона вириватися, але він тримав міцно. Тоді Циццола кинулася перед принцем на коліна і розповіла йому про все.
Принц закохався в неї без пам'яті. Заспокоїв він дівчину і каже:
– Скоро ти будеш моєю дружиною. А поки сховайся знову в свічник.
Всю ніч принц не міг закрити очей, так сильно він закохався. А вранці наказав перенести свічник до своєї кімнати: він-де такий прекрасний, що шкода розлучатися з ним і вночі. Потім принц наказав подавати йому в кімнату багато їжі, бо в нього розігрався апетит. Принесли йому каву, потім сніданок, а там і обід, і все – на двох. Ледачі слуги вносили страви, як принц замикав двері на ключ, випускав із свічника прекрасну Циццолу, і вони весело бенкетували разом.
Королева-мати, якій тепер доводилося їсти самій, почала скаржитися:
– Чим я синові не сподобалася, чому він зі мною за стіл не сідає? Що я йому зробила?
Принц усе просив, щоб вона потерпіла, – у нього, мовляв, важлива справа. А одного прекрасного дня і каже матері:
– Хочу одружитися!
– А хто ж наречена? – питає королева, а сама рада-раденька.
Принц у відповідь:
– Хочу одружитися зі свічником!
– Та ти з розуму з'їхав, – ахнула королева і закрила обличчя руками.
Але принц стояв на своєму. Мати і так, і сяк його вмовляла, просила подумати, що люди скажуть. Але він не слухав і наказав, щоб через тиждень усе було готове до весілля.
У призначений день з воріт палацу виїхала велика кількість карет. У першій їхав принц, а поруч із ним стояв свічник. Приїхали до церкви. Принц наказав нести свічник до вівтаря. Відкрився свічник – і звідти вистрибнула Циццола, одягнена в шовк і оксамит, у коштовному намисті та блискучих сережках.
Вони повінчалися, повернулися до палацу і розповіли королеві про все.
Королева була розумною жінкою, вона й каже:
– Покладіться на мене, я вмію її батька навчити.
Влаштували вони весільний бенкет і послали запрошення всім сусіднім королям. Запросили й батька Циццоли. Для нього королева наказала приготувати особливий обід: усі страви без солі. Гостям королева сказала, що наречена нездорова і не може вийти до столу.
Гості почали їсти. А у короля, батька Циццоли, суп виявився зовсім несолений, він і давай бурчати собі під ніс:
– Ну й кухар, забув суп посолити! І не з'їв ані ложки.
Стали подавати йому інші страви, теж без солі. Король і виделку відклав.
– Чому ви не їсте, ваша величність? Вам не смакує?
– Ні, ні, що ви, усе дуже смачно!
– То чому ж ви не їсте?
– Та так, знаєте, мені щось не хочеться. Спробував він м'яса, жував-жував, але несолений шматок у горло не йшов. Тут-то згадав він слова своєї доньки, що вона любить його так сильно, як сіль. Покаявся він, заплакав і каже крізь сльози:
– Ах я нещасний, що я наробив!
Королева запитала, яка біда з ним сталася, і він розповів їй про Циццолу. Тоді королева встала з місця і наказала покликати наречену. Кинувся король обіймати доньку, плаче, питає, як вона сюди потрапила, яким дивом воскресла.
Послали за матір'ю Циццоли і знову почали святкувати весілля – що не день, то новий бенкет. Мабуть, вони й досі танцюють.
Інші казки
