Цегла і віск
Лежали поруч на кухонній полиці цегла і шматок воску. Цеглі так і належало тут бути — адже на ньому господиня точила ножі. І які ж гострі вони ставали після цього! А ось як воск потрапив на полицю, цього ніхто не знав. Давним-давно хтось поклав його там, та й забув.По ночах, коли на кухні нікого не було, воск і цегла вели між собою довгі розмови. Одного разу воск запитав у цегли:
— Скажи, сусіде, чому ти такий твердий?
Цегла відповіла:
— Я не завжди був таким. Я і мої брати зроблені з м'якої глини. Глину замісили водою, довго м'яли, наготовили цеглин, а потім сунули у вогонь. Там-то ми й стали дзвінкими та твердими.
— Ах, як би я хотів бути схожим на тебе! — зітхнув воск. — Коли ти берешся точити ніж, приємно дивитися. Вжиг-вжиг! Тільки в усі боки іскри летять. А спробуй я підставити ножу спину, він мене миттю поріже на шматки. Ні, ні, не переконуй мене, бути м'яким — дуже погано.
Вранці господиня розтопила піч. Полум'я так і танцювало по полінах.
Тут воск згадав, що цегла стала твердою, побувавши у вогні. Він посунувся до самого краю полиці і скотився вниз на залізний лист перед піччю. Ох, як жарко йому стало! Він увесь розм'як і почав підтавати. Напевно, він би розтаяв зовсім, якби в цю мить на кухню не увійшов господар. А треба сказати, що господар був лялькар. Він ходив по дворах і давав зі своїми ляльками з дерева та ганчір'я веселі вистави.
Господар нахилився, щоб запалити люльку вуглинкою з печі, і раптом побачив воск, який хотів стати твердим, як цегла, але замість цього ледь не розтаяв.
— Ось чудово, — вигукнув господар, — з цього воску я виліплю нову ляльку!
Так він і зробив — виліпив ляльку і назвав її Пульчинелло.
Лялька вийшла така смішна, що хто б не поглянув на її піднятий ніс, рот до вух і лукаві очі, неодмінно засміється.
Коли закінчувався виступ, господар виставляв з-за ширми Пульчинелло. Пульчинелло кланявся на всі боки, а господар говорив за нього тоненьким голосом:
— Шановні синьйори! Був час, коли я заздрив цеглі лише за те, що вона тверда. З цегли, загартованої у вогні, можна збудувати дім, але з неї не можна зробити Пульчинелло. З мене, звичайно, дім не збудуєш, та й від вогню мене слід тримати подалі. Але зате я сам веселий і веселю вас. Отже, ви бачите, старі, молоді і навіть маленькі синьйори, що кожен хороший на своєму місці.
Потім Пульчинелло ховався за ширму, і глядачі, задоволені, розходилися по домах.
А звідки ж господар Пульчинелло дізнався, про що розмовляли цегла і воск уночі на полиці? Дуже просто. Він сам вигадав цю казку і розповів нам. А ми розповіли вам.
Інші казки
