Генерал Фанта-Гіро
Розповідають і переповідають дивовижну історію, що трапилася в давні часи.Жив собі король, у якого не було жодного сина, зате було три дочки. Старшу звали Б'янка, середню — Ассунтіна, а про молодшу варто розповісти окремо. Щойно вона народилася на світ і відкрила чорні-пречорні очі, всі так і ахнули — така вона була красуня. І вирішили її назвати найкрасивішим ім'ям, якого ніхто ніколи на світі не чув, — Фанта-Джіро.
Окрім трьох дочок, у короля було три трони. Один блакитний, інший чорний, а третій пурпурний. На блакитному троні король сидів, коли був веселий, на чорному — коли був чимось незадоволений, а на пурпурному ніколи не сидів.
Одного разу вранці дочки прибігли привітатися з батьком і побачили, що він сидить на чорному троні й дивиться у вікно.
— Чим ви незадоволені, батьку? — запитали дочки і теж глянули у вікно.
Нічого нового вони не побачили. Перед палацом розстилався луг, трохи далі блищала річка, потім піднімався гай, за гаєм стояла гора. А за горою починалося сусіднє королівство, тільки його не було видно.
— Чим же ви незадоволені, ваша величність? — знову запитали дочки.
— Як мені бути задоволеним, якщо в сусідньому королівстві сонце сходить на цілих півгодини раніше. І все через прокляту гору! Я прожив сімдесят років і ніколи цього не помічав. Але сьогодні я це помітив і тепер ні за що не зійду з чорного трону.
Дочки засмутилися. Вони знали, що в палаці не буде балів, ні свят, поки батько не пересяде на блакитний трон.
Тому старша, трохи подумавши, сказала:
— Якщо перетягти палац на триста кроків праворуч, гора не буде загороджувати сонце.
Король мовчки похитав головою.
Тоді середня дочка сказала:
— Якщо ви не хочете перетягнути палац праворуч, можна перетягнути його ліворуч.
Тут король ледь не заплакав від розпачу.
— Ось і видно, що ви дівчатка! — сказав він. — Ваш брат, мій син, якого ніколи й не було, не став би давати такі дурні поради. Він би прекрасно знав, що королівський палац — це не собача будка, яку можна перетягати з місця на місце. Там, де жив мій пра-прадід, мій прадід, мій дід, мій батько, повинен жити і я.
— Є про що сумувати, дорогий батьку, — весело сказала Фанта-Джіро. — Якщо не можна перенести палац, накажіть зрівняти гору.
— Ах, дочко моя, — скрикнув зрадівший король, — ти майже така ж розумна, як твій брат... Якби він був.
Король одразу ж віддав наказ зрівняти гору.
Звісно, зрівняти гору нелегко, але можливо. Бо, як каже прислів'я, не можна зруйнувати лише той дім, який намальований на папері. Гора, правда, не дім, однак швидко чи не швидко, а справа була зроблена, і дочки прийшли привітати батька.
Що ж вони побачили! Батько сидів не на чорному троні, але й не на блакитному. Король сидів на пурпурному троні. Такого з королем ще ніколи не бувало.
— Що трапилося, синьйоре батьку? — запитали дочки.
— Мені загрожує війна, — відповів він. — Сусідній король незадоволений тим, що в нього зникло луна.
— А куди ж воно поділося, дорогий батьку, і до чого тут ви? — вигукнули дочки.
— Бачите, гора, яку я наказав зрівняти, стояла на нашій землі і належала нам. А луна, яке відбивалося від гори, було власністю сусіднього короля. Коли зрівняли гору, кудись зникло і луна. Сусідній король зібрав військо і вимагає, щоб йому повернули його королівське луна, інакше він оголосить війну. Ось я й сів на пурпурний трон — трон війни.
— І ви будете воювати? — запитали дочки.
— Не знаю, як і бути, — відповів, зітхнувши, король. — По-перше, я ніколи не воював і не знаю, як це робиться. По-друге, я старий і немічний. А по-третє, у мене немає генерала. Ось якби у вас був брат, він би і був генералом.
— Якщо ви дозволите, — сказала Б'янка, старша дочка, — генералом буду я. Невже я не зумію командувати солдатами!
— Не жіноча це справа, — буркнув король.
— А ви мене випробуйте, — наполягала Б'янка.
— Випробувати, мабуть, можна, — погодився король. — Але пам'ятай, якщо ти в поході почнеш балакати про різні жіночі дрібниці, — значить, ти не генерал, а просто королівська дочка. Тоді негайно повертайся додому разом з усім військом.
Так і постановили. Король наказав своєму вірному зброєносцю Тоніно не відходити від королівни ні на крок і слухати, що вона говорить.
Ось Б'янка і Тоніно поскакали на війну, а за ними все військо. Минули луг і під'їхали до річки, зарослої очеретом.
— Який чудовий очерет! — вигукнула Б'янка. — На зворотному шляху з війни обов'язково наріжемо його побільше і зробимо прялок.
— Можете різати очерет хоча б зараз, — сказав Тоніно, — бо ви вже повертаєтеся.
Він подав команду, і все військо зробило ліворуч кругом. Так і не вдалося Б'янці стати генералом.
— Тепер випробуйте мене, — сказала королю середня дочка, Ассунтіна.
Військо вирушило вдруге. Попереду скакали Ассунтіна і вірний зброєносець короля.
Проїхали очерет. Ассунтіна не сказала ні слова. В'їхали в гай. Ассунтіна заговорила:
— Які чудові каштани! Яких жердин можна нарубати для веретен!
— Стій! — скомандував війську Тоніно. — Поїхали додому.
І все військо — кіннота, артилерія, піхота і обоз — рушило в зворотний шлях.
Тоді до батька прибігла молодша дочка — Фанта-Джіро.
— Ні, ні, — сказав король, — ти занадто молода.
— Дорогий батьку, невже ви любите мене менше, ніж сестер?
Король не встояв. Він видав третій указ і призначив генералом Фанта-Джіро.
— Якщо вже бути генералом, то справжнім, — сказала собі дівчина.
Вона надягла обладунки, підібрала довгі коси під шолом, підперезалася мечем і ще додала два пістолети. Генерал вийшов на славу.
Рушили в похід втретє. Проїхали очерет — Фанта-Джіро ні слова; проїхали каштановий гай — Фанта-Джіро наче води в рот набрала. Ось і кордон, а по той бік кордону стоїть вороже військо. Перед військом роз'їжджає на вороному коні молодий король, гарний і статний.
Тут Фанта-Джіро зупинила свої полки і сказала Тоніно:
— Перш ніж почати битву, я поговорю з сусідом. А ти скачи туди, де стояла гора, і сховайся в кущах. Якщо я під'їду до того місця і заговорю, повторюй за мною кожне моє останнє слово. Та голосніше, — чуєш?
Якби Фанта-Джіро, як раніше, була молодшою королівською дочкою, Тоніно, можливо, спробував би з нею сперечатися. Адже він не хто-небудь, а вірний зброєносець самого короля. Йому, мов зайцю, ховатися в кущах. Але тепер Тоніно стояв перед генералом. Тому він зробив ліворуч кругом і відправився в кущі.
А Фанта-Гіро під'їхала до ворожого короля і сказала:
— Ваша королівська величність, моє військо готове до бою. Коні ситі, гармати заряджені, рушниці начищені, шаблі наточені. Але давайте поговоримо — через що ми будемо воювати? Адже король, мій володар, міг робити зі своєю горою все, що йому заманеться.
— З горою так, — заперечив молодий король, — але ж він посягнув на чуже майно — на моє луно.
— Ах, ваша величність, я впевнений, що вам це лише здалося. Поїдемо до того місця, і ви переконаєтесь, що луно нікуди не зникло.
— Поїдемо, — погодився король.
Вони пришпорили коней і незабаром опинилися там, де ще недавно височіла гора. Тут вони зупинилися, і генерал Фанта-Гіро заспівав ніжним голосом:
Жило довго маленьке луно
На горі високій і крутій.
Чуло пісню, людям на потіху
Відповідало пісенькою простою...
— ...Простою-ою-ой! — заверещав із кущів Тоніно, так що король здригнувся.
Але він тут же забув про луно, бо генерал продовжував свою пісеньку:
Кажуть, тепер зникло луно,
Більше нема ні пісеньок, ні сміху...
Тільки правди в тому жодної нема.
Заспівай лише голосніше — луно дасть відповідь.
— Ого-го! — заревів зброєносець. — Та ще як дасть!
— О, пресвята мадонно! — вигукнув король, затуляючи вуха. — І через це я, божевільний, хотів воювати!
— Я можу заспівати ще, — чемно запропонував генерал.
— Тільки не тут, — поспішно сказав король. — Мені дуже подобається ваше співуче, але луно я більше не бажаю чути. Забудьмо всі наші суперечки і станемо друзями. Чи не погодитесь ви погостити в моєму замку?
— Охоче, ваша величність, — сказав генерал.
Ледь вони приїхали до королівського замку, король побіг до покоїв своєї матері.
— Матусю, я привіз із собою в гості ворожого генерала. Але він зовсім не схожий на вусатого вояку. Ах, які очі, який ротик, який ніжний голос! Здається мені, що це не генерал, а переодягнена дівчина. Ви мудра жінка, порадьте, як мені дізнатися правду.
— Заведи генерала до зброярні, — відповіла королева. — Якщо генерал і справді дівчина, вона й уваги не зверне на зброю.
Молодий король послухався поради матері. Але ледь генерал переступив поріг зброярні, він скрикнув від захоплення. Він хвалив довгоствольні мушкети, пробував, чи добре наточені мечі, чи загострені шпаги. Він схопив шаблю й почав розмахувати нею перед самим носом короля.
Тоді король знову поспішив до королеви.
— Матусю, — сказав він, — генерал поводиться, як справжній чоловік, але я ще більше, ніж раніше, впевнений, що це дівчина. І дівчина щоразу подобається мені все більше.
— Що ж, сину, — відповіла королева. — Заведи генерала до саду. Якщо це дівчина, вона зірве троянду чи фіалку й приколеть до грудей. Якщо це чоловік, він зірве гілочку жасмину й закладе її за вухо.
Молодий король запросив Фанта-Гіро прогулятися в саду. Він не зводив очей з генерала. А той навіть не глянув ні на пишні троянди, ні на сором'язливі фіалки. Зате, проходячи повз квітучий кущ жасмину, генерал недбало зірвав гілочку й сунув собі за вухо.
Король втретє постукав у покої старої королеви.
— Матусю, за всіма вашими прикметами генерал — чоловік, але моє серце каже, що це дівчина. Що ж мені робити?
— Ось тобі моя остання порада. Запропонуй генералу обід. Та дивись уважно. Жінка відрізає шматочки, притискаючи хліб до грудей, а чоловік ріже хліб навісу.
Почався обід. Генерал узяв ніж і навісу відрізав великий шматок хліба.
А після обіду мати сказала синові:
— Тепер ти остаточно переконався, що генерал — чоловік.
— Ні, матусю, це дівчина. І я сам випробую її.
Підійшовши до Фанта-Гіро, молодий король сказав:
— Я так зійшовся з вами, генерале, що хочу познайомити вас із моєю нареченою. Зараз ми трохи відпочинемо, а ввечері, якщо ви згодні, накажемо осідлати коней і поїдемо до неї в гості.
Ох, що сталося з генералом! Він поблід, потім почервонів і відповів тремтячим голосом:
— Охоче, ваша величність. Побачити вашу наречену буде для мене найбільшою радістю.
Потім король провів генерала до відведених йому покоїв. Коли ж години через дві він прийшов знову, генерала й слід простыл. Молодий король, не гаючи ні хвилини, стрибнув на коня й помчав до сусіднього королівства.
А Фанта-Гіро в цей час обіймала свого батька, який знову сидів на блакитному троні.
— Ах, дорогий батьку, — говорила вона, гірко плачучи, — я поїхала на війну, а привезла із собою мир.
— То про що ж ти плачеш, мила доню? — запитав її батько.
— Я залишила там своє серце! — відповіла вона, заплакавши ще жалібніше.
Раптом під вікнами палацу почувся тупіт копит, а через хвилину до тронного залу вбіг молодий король. Він підійшов прямо до Фанта-Гіро і сказав:
— Генерале, прошу вас стати моєю дружиною.
— А ваша наречена? — запитала дівчина.
— Мила Фанта-Гіро, коли я розповідав вам про наречену, ви були генералом. А ворожого генерала обдурити, право ж, не гріх. Ніякої нареченої у мене немає, окрім вас, якщо ви на те згодні.
— Згодна, вона згодна, — відповів старий король за свою доньку.
Незабаром відбулося весілля. Фанта-Гіро, забувши про бойові обладунки, вдягла сукню з довгим шлейфом і приколола до грудей троянду. Молодий король сяяв, дивлячись на свою красуню дружину. А старий король і стара королева так відплісували тарантелу, що любо-дорого було дивитися.
Інші казки
