Пастушок - маленький паросток
Жив-був на світі пастушок. Уродився він невисоким, і через це характер у нього став злим. Ось ішов він одного разу на пасовисько, і зустрілася йому птичниця, несе вона на голові кошик з яйцями на продаж. Він узяв та й кинув камінь у кошик, всі яйця й розбилися. Бідолашна жінка розлютилася і крикнула пастушкові вслід:— Не вирости тобі більше ні на ніготь, поки не знайдеш прекрасну Баргальїну з трьома співучими яблуками!
З того часу пастушок зовсім перестав рости, і, як його не годувала мати, він усе худнув і сохнув.
— Що це з тобою сталося? — запитала його мати. — Хіба хтось тебе не зачарував?
Довелося синові розповісти, як його прокляла птичниця: «Не вирости тобі більше ні на ніготь, поки не знайдеш прекрасну Баргальїну з трьома співучими яблуками!»
— Що ж, — каже мати, — ділати нічого, доведеться тобі йти шукати по світу цю саму Баргальїну.
Вирушив пастушок у дорогу. Ішов-ішов і дійшов до місточка, дивиться, а на місточку крихітна жінка — у гойдалці з горіхової шкаралупи гойдається.
— Хто йде? — питає вона.
— Друг, тітко. Я шукаю прекрасну Баргальїну з трьома співучими яблуками. Чи не чула ти про неї?
— Ні, не чула. На, візьми цей камінь, він тобі знадобиться.
Підійшов пастушок до другого місточка, а там інша крихітна жінка — у горіховій шкаралупі купається.
— Хто йде?
— Друг, тітко. Я шукаю прекрасну Баргальїну з трьома співучими яблуками. Чи знаєш щось про неї?
— Ні, не знаю. Візьми-но цей гребінець зі слонової кістки, він тобі знадобиться.
Поклав пастушок гребінець у кишеню і рушив далі. Дійшов він до гірського потоку. Сидів там на березі чоловік і збирав у мішок вечірній туман. Пастушок і в нього запитав про прекрасну Баргальїну. Незнайомець теж нічого про неї не знав, але подарував юнакові жменю густого туману.
Дійшов пастушок до млина, а там мельником — говорячий лис.
— Як же, — каже лис. — Чула я про прекрасну Баргальїну. Тільки здобути її буде нелегко. Іди все вперед, поки не зустрінеш ти домик з розчиненими дверима. Заходь туди сміливо і побачиш кришталеву клітку з дзвіночками, а всередині лежать співучі яблука. Стежить за цією кліткою стара відьма. Пам’ятай: якщо очі у відьми закриті, сну в неї — ні в одному оці, а якщо відкриті — спить вона. Тоді хапай клітку й тікай геть.
Дійшов пастушок до домика, побачив і кришталеву клітку, і стару поруч. Очі у неї були закриті — значить, не спала.
— Здоров, юначе прекрасний, — каже стара. — Зроби ласку — розчеши-но мені волосся.
Став пастушок розчісувати відьмі волосся, і вона поступово відкрила очі — задрімала, значить. Схопив пастушок клітку і давай Бог ноги. Але дзвіночки у клітці здригнулися, задзвеніли, і стара прокинулася. Злякалася відьма — сотню вершників у погоню за пастушком посилає. Скачуть вони, мчаться, ось-ось хлопця наздоженуть. Кинув пастушок за спину камінь, що був у нього в кишені. Обернувся камінь величезною горою зі скелями і проваллями. Коні там собі ноги поламали. Залишилися вершники без коней, повернулися пішки до відьми.
Послала вона вдогон пастушкові двісті вершників. Як побачив пастушок, що вони по п’ятах скачуть, кинув назад гребінець зі слонової кістки. У ту ж мить перетворився гребінець на гору, гладку, наче кістяну. Заковзали по ній копитами коні, і всі побилися. Втретє послала відьма погоню в триста вершників. Кинув пастушок позаду себе жменю туману, розлився він в’язкою пітьмою, заплуталися коні й зі шляху збилися.
Вийшов пастушок на дорогу додому, і захотілося йому пити. Вийняв він із клітки одне яблучко і почав його розрізати. Раптом чує він тоненький голосок:
— Ой, ріж тихенько! А то мене пораниш.
Пастушок обережно розрізав яблуко навпіл, одну половинку з’їв, а іншу в кишеню сховав.
Дійшов він до криниці біля рідного дому, сунув руку в кишеню за половинкою яблука, глядь, а там сидить крихітна дівчинка.
— Я і є прекрасна Баргальїна, — каже. — І дуже проголодалася. Принеси-но мені пшеничну коржицю.
Посадив пастушок Баргальїну на приступочку біля криниці і пішов додому за коржицею.
А тут до криниці прийшла служниця на прізвисько Бруднуля. Побачила вона красуню-малятко на приступочці і каже:
— Ух ти яка! Маленька, та гарненька! А я така велика, та негарна.
Схопила Бруднуля прекрасну Баргальїну і кинула її в криницю.
Повернувся пастушок, а прекрасної Баргальїни нема як нема. Зажурився хлопчина, та що тут вдієш...
Мати пастушка теж зазвичай брала воду з цієї криниці. Вийняла вона одного разу відро води, а в ньому рибка. Принесла мати рибку додому, засмажила. З’їли вони з сином рибку, а кісточки у вікно викинули. І там, де впали в землю риб’ячі кісточки, виросло дерево, та таке могутнє і розлоге, що весь світ у вікні заступило. Зрубав пастушок дерево, нарубав дров і став ними топити піч.
Минув якийсь час, і померла мати у пастушка. Жив він тепер самотньо, все такий же худий і невиразний. Щоранку йшов пасти худобу і повертався додому лише ввечері. І до його приходу — на диво — всі миски-сковорідки були почищені, чашки-тарілки перемиті, а чиїх це рук справа — невідомо. Ось одного разу сховався юнак за дверима — подивитися, хто ж ці чудеса творить. І бачить: вилазить із охапки дров крихітна дівчинка і давай ложки-миски мити, підлогу підмітати, ліжко застилати, скриню відчиняти, пшеничні коржики пекти. Тут і вискочив пастушок із-за дверей:
— Хто ж ти така? І як сюди потрапила?
— Я прекрасна Баргальїна, — відповідає крихітна дівчинка. — Пам’ятаєш, ти знайшов мене в кишені замість яблука. Кинула мене Бруднуля в криницю, я в рибку обернулася, потім риб’ячими кісточками стала, потім насінням, потім деревом виросла і перетворилася на дрова. А коли тебе вдома нема, я знову обертаюся прекрасною Баргальїною.
Як знайшов пастушок свою Баргальїну, одразу став рости, з кожним днем все вищий і кращий ставав. І малюк Баргальїна росла разом із ним. Перетворився пастушок на статного молодця і одружився з Баргальїною. І був веселий весільний бенкет.
А я сховався під стіл
І там кісточку знайшов.
Мене по носі штовхали —
В очах іскри засверкали.
Інші казки
