Вогонь, Вода і Честь
Тому, що тут розповідається, можете вірити, можете не вірити. Але дослухайте до кінця, і ви погодитеся, що це найповчальніша історія, яку вам коли-небудь доводилося дізнатися. Одного разу зустрілися на шляху Вогонь і Вода. Вогонь не любить сидіти на місці. Навіть коли його замикають у печі або вогнищі, він лише й думає, як би вискочити. Вода теж непосидюча, вічно кудись прагне. Ось вони й вирішили прогулятися у вільну хвилину.Лише вони привіталися, бачать – іде Честь. Здивувалися Вогонь і Вода, ніколи вони раніше Честь на дорозі не зустрічали. Не така це легковажна сеньйора, щоб бігати з одного місця на інше та блукати дорогами. Вони ж не знали, що сьогодні їй довелося покинути одного знатного кавальєре, який вчинив безчесний вчинок.
– Сеньйоро Честь, – сказали Вогонь і Вода, – чи не зробите ви честь прогулятися з нами?
– Дякую за запрошення, – відповіла Честь. – Я впевнена, що це буде приємна подорож. Але, вибачте, у моїх правилах завжди знати, чим займаються мої супутники.
– О, не турбуйтеся, сеньйоро Честь, – задзюрчала Вода, – вам не доведеться соромитися того, що ви йдете поруч зі мною. Я вгамовую спрагу мандрівників, мию, пралю, зрошую поля й обертаю млинові колеса.
Вода дзюрчала правду. Вона замовчала лише про те, що іноді її дзюрчання перетворюється на оглушливий ревіт, і тоді вона рве греблі, затоплює села й розбиває в тріски кораблі. Але кому ж приємно говорити про себе таке, та ще й при першому знайомстві?
– А я, – сказав Вогонь, – освітлюю й грію житла, варю обід і допомагаю ковалям кувати залізо.
Вогню не хотілося виглядати перед Честю гірше за Воду. Тому він теж дещо замовчав. Наприклад, про те, що, розгулявшись, може спалити ціле село або, впавши з неба, розколоти для забави поважний старий дуб, який простояв би ще триста років.
Честь, яка була дуже щепетильною, але довірливою, прийшла в захват від таких супутників.
– То підемо ж, друзі, гуляти втрьох! – вигукнула вона.
– Постривайте, – сказав Вогонь, – у дорозі хтось із нас може звернути вбік або відстати. Треба умовитися, за якими прикметами ми знайдемо один одного. Мене ось іздалека можна впізнати по диму, бо, як відомо, немає диму без вогню.
Вода сказала:
– Не шукайте мене там, де рослини пожовкли й похилилися, де земля потріскалася від спеки. Я там, де плакучі верби, вільха, очерет і висока зелена трава.
– А що до мене, – промовила Честь, – то в мене немає особливих прикмет. Якщо хочете дружити зі мною, неухильно стежте, щоб я не загубилася. Бережіть мене, як кривий береже свій єдиний око. Бо таке моє дивовижне властивість, сеньйори: хто мене втратить, той ніколи не набуде знову.
І Честь, єдина з трьох, сказала правду, ні про що не замовчавши.
Інші казки
