Лінива Бручоліна
Жила в одному селі дівчинка, яка не любила ходити ніжками. Звали цю ліниву дівчинку Бручоліна. І була в неї бабуся, старенька, сива.Одного разу пішла бабуся з онукою на лужок квіти збирати. Набрали вони великий букет ромашок і кульбабок і не поспішаючи вирушили додому. Але дуже скоро Бручоліні набридло йти самостійно, вона зупинилася й заплакала:
– Хочу на ручки, хочу на ручки!
Стала їй бабуся дорікати:
– І не соромно тобі! Адже ти вже зовсім велика! Не візьму тебе на руки! – повернулася й пішла. Сіла Бручоліна на землю й заплакала:
Хто мене віднесе додому?
Бабуся моя пішла...
Прибіг зайчик:
– Сідай, я тебе віднесу.
Сіла Бручоліна зайцеві на спину, і косий поскакав стежкою. Але ж зайці – народ боязкий. Ось і наш зайченя при кожному шелесті поспішав сховатися в лісок. Лежить за пеньком; не ворухнеться, тільки вуса ледве помітно тремтять. Втомилася Бручоліна чекати, поки у боягуза страх пройде. Стоїть вона біля пенька й кличе:
Хто мене віднесе додому?
Бабуся моя пішла,
Заєць усього боїться...
Тут підповзла до неї равлик:
– Я тебе віднесу. Залазь на дах мого домика. Домівка хоч і маленька, але міцна; залазь, не бійся.
Бручоліна влізла на дах домика, і равлик рушив у путь. Пригрівало сонечко, і дівчинка не помітила, як заснула. Прокинулася вона через годину, а може, і через дві, дивиться – а равлик ще від одного куща до іншого не доповз. Нічого не вдієш, довелося Бручоліні попрощатися й з равликом. Притулилася Бручоліна до дерева, стоїть зажурена, ось-ось заплаче. Дуже їй себе стало шкода. Вона й справді заплакала:
Хто мене віднесе додому?
Бабуся моя пішла,
Заєць усього боїться,
Равлик ледве повзе...
Підбігла козочка:
– Сідай, я тебе віднесу.
Сіла Бручоліна їй на спину, і коза поскакала вперед.
– Ой, зараз упаду! – злякалася Бручоліна. І тільки вона про це подумала, як і справді звалилася на землю.
Встала вона, відряхнулася, дивиться – а козочки й слід простыл. Тут уже Бручоліна не на жарт злякалася. Закричала вона що було сили:
Хто мене віднесе додому?
Бабуся моя пішла,
Заєць усього боїться,
Равлик ледве повзе,
Коза втекла...
Підскочила до неї конячка:
– Я тебе віднесу.
Конячка опустилася на коліна, почекала, поки Бручоліна влізла їй на спину. Потім піднялася й поскакала.
Бручоліна обома руками вчепилася за кінську холку, але все-таки не втрималася й упала прямо в траву. Лежить у траві й гірко плаче:
Хто мене віднесе додому?
Бабуся моя пішла,
Заєць усього боїться,
Равлик ледве повзе,
Коза втекла,
Конячка скаче що є сили...
Прилетів голуб:
– Я тебе віднесу. Тільки міцніше тримайся за шию. – І знявся в небо. Він піднявся так високо, що в Бручоліни голова закрутилася.
– Милий голубе, швидше спусти мене на землю! – попросила дівчинка.
Унизу тоненькою світлою смужкою тягнулася річечка. Голуб покружив над водою й плавно опустився на піщаний берег.
– Прощай, дівчинко, мене вдома дітки чекають, – сказав він. Махнув крилами й полетів далі.
Знову Бручоліна сама. Дивиться – повз човен пливе. Підбігла вона до води й тихенько так питає:
Хто мене віднесе додому?
Бабуся моя пішла,
Заєць усього боїться,
Равлик ледве повзе,
Коза втекла,
Конячка скаче що є сили,
Голуб летить надто високо...
Пристала човен до берега:
– Сідай, я тебе відвезу.
Сіла Бручоліна в човен, і вони попливли. Але човен був старий, розсохлий. Незабаром він почав протікати. Бідолашна Бручоліна промочила ноги й сукню. Вода в човні все прибувала й прибувала. Щастя ще, що берег був близько. Тільки Бручоліна встигла вистрибнути на берег, як човен захлинувся й потонув. Стоїть Бручоліна біля річки й плаче навзрид:
Хто мене віднесе додому?
Бабуся моя пішла,
Заєць усього боїться,
Равлик ледве повзе,
Коза втекла,
Конячка скаче що є сили,
Голуб летить надто високо,
Човен потонув...
Повз пролітала бджола.
– Ж-ж-ж-ж! Спробуй краще йти ніжками, – порадила вона Бручоліні. І полетіла.
Ніхто більше не хотів допомогти лінивій дівчинці. Довелося їй самій добиратися додому. Спочатку вона йшла повільно, потім все швидше й швидше. Коли вона вбігла в дім, бабуся вже накривала на стіл. Нічого не сказала вона онуці. Стояла й, посміхаючись, дивилася, як Бручоліна з апетитом їсть.