Хитра селянка
Одного разу один селянин обробляв землю у своєму винограднику, і раптом його мотика дзенькнула об щось тверде. Нахилився він – лежить гарна ступка. Підняв її, обтер полу та й бачить, що вся вона з чистого золота.– Та це ж ступка, гідна самого короля! – вигукнув селянин. – Віднесу-но я її до палацу, може, мені щось за це й перепаде.
Дома селянина чекала його донька Катерина; показав він їй ступку і сказав, що хоче віднести її до палацу.
– Дуже гарна ступка, – промовила Катерина, – нічого не скажеш. Але, якщо ви понесете її королю, він причепиться, що тут чогось не вистачає. І вам же буде погано.
– Чого ж тут не вистачає? Не до чого тут причепитися навіть королю. Що ти мелеш, басурманко?
І Катерина відповіла:
– Ось що він скаже:
Гарна ступка, велика.
А де ж пест, мужиче, ти не знаєш?
Селянин знизав плечима.
– Прямо так і скаже? Дурненька, він же розумніший за тебе.
Взяв він ступку під пахву і вирушив до королівського палацу. Спочатку варта не хотіла пускати селянина, але він сказав, що несе королю чудовий подарунок, і його провели до королівських покоїв.
– Ваша величність, – промовив селянин. – Цю важку золоту ступку я знайшов у своєму винограднику і подумав, що місце їй тільки в королівському палаці. Ось я й приніс її в подарунок вашій королівській величності, якщо ви, звичайно, соблаговолите її прийняти.
Король узяв ступку і став вертіти та розглядати її з усіх боків. Потім похитав головою і каже:
Гарна ступка, велика. А де ж пест, ти не знаєш?
Все, як казала Катерина, тільки король не сказав слово «мужик», бо був людина освічена. І селянин не втримався, щоб не вигукнути:
– Вона вгадала! Вона вгадала!
– Хто і що вгадав? – запитав король.
– Вибачте, – вибачився селянин, – моя донька. Вона вгадала, що ваша величність мені так і скажете, а я не вірив.
Тоді король зауважив:
– Ваша донька, мабуть, велика розумниця. Давайте-но перевіримо її здібності. Ось нате цей льон і передайте їй, нехай вона витче для моїх воїнів сорочки, та швидше.
Занепокоїв селянина такий наказ, але ж наказ-то був королівський. Взяв він простягнуті пасма льону, вклонився його величності і пішов додому. А ступка залишилася у короля, і той не дав за неї селянину жодного сольдо.
– Донько моя, – сказав селянин Катерині, – ти накликала на свою голову велике лихо, – і передав їй наказ короля.
– Нічого страшного, – відповіла Катерина. Взяла льон і ну його трощити.
Усі знають, що навіть у добре прочесаному льоні завжди є костриця. І ось три костриці випали з льону на землю. Вони були такі малі, що їх ледве було видно. Підібрала Катерина кострицю і каже батькові:
– Ідіть до короля, передайте йому ці три костриці і скажіть, що я виготовлю полотно для сорочок, але в мене немає ткацького верстата, нехай він зробить мені його з цієї костриці, тоді я виконаю все, що король побажає.
Страшно було йти селянину до короля, але Катерина так його благала, що він нарешті наважився.
Захотілося королю побачити хитромудру Катерину, і каже він селянину:
– Молодець ваша донька! Пришліть її до мене до палацу, я з радістю поговорю з нею. Та передайте, щоб прийшла вона до мене не гола і не одягнена, не голодна і не сита, не вдень і не вночі, не пішки і не верхи. Якщо вона не виконає мого бажання, не зносити вам своїх голів.
Повернувся селянин додому ні живий ні мертвий. А донька каже, ніби нічого й не сталося:
– Батьку, я все вже знаю. Зробити це дуже просто, тільки дістаньте мені невід.
Вранці Катерина піднялася до світанку, накинула на себе невід (і стала не гола і не одягнена), з'їла одну квасолину (і стала не сита і не голодна), взяла козу, сіла на неї – одна нога землі торкається, а інша повисла в повітрі (не пішки, не верхи), і в такому вигляді на світанку (ні вдень, ні вночі) прибула до королівського палацу. Вартові прийняли її за божевільну і не хотіли були впускати, але коли дізналися, що Катерина виконує наказ короля, провели її до його величності.
– Ваша величність, ви наказали мені з'явитися, ось я.
Король не міг втриматися від сміху і каже:
– Ну й Катерина! Ось така дівчина мені й потрібна. Хочу я на тобі одружитися і зробити тебе королевою. Але за умови, що ти ніколи не будеш втручатися в мої справи (король розумів, що Катерина розуміла більше за нього).
Розповіла Катерина все це батькові, а він і каже:
– Якщо король справді хоче на тобі одружитися, то не варто думати та вагатися. Тільки поводься розумно та не забувай, що його величність сьогодні скаже одне, а завтра інше (королі непостійні в своїх бажаннях).
На всякий випадок залиш свою домоткану одежу, я повішу її тут на цвяху, повернешся додому, то буде в що переодягнутися.
Катерина була на сьомому небі від радості. Через кілька днів відбулося весілля, і святкувало його все королівство.
У місті тим часом був ярмарок, і селяни, яким не було де ночувати, спали просто на вулиці, майже під самими королівськими вікнами.
Якийсь селянин пригнав на продаж корову, що мала телитися, і не знав, куди її подіти на ніч. Тоді господар готелю порадив поставити корову під навіс і прив'язати мотузкою до чужого воза. Вночі корова отелилася.
Радів селянин і пішов за коровою з телям. Але тут з'явився власник воза і каже:
— Корову свою бери, а теля не чіпай — воно моє.
— Як твоє, коли цієї ночі отелилася моя корова?
— Ну, то що, — сказав власник воза, — корова була прив'язана до воза, а віз мій; отже, і теля моє. — І розгорівся між ними спір, від слів до діла, і ну вони дубасити один одного. На шум зібрався народ, прибігли королівські стражники, розвели суперечливих і поволокли на королівський суд.
Колись у цьому місті був звичай, що на суді мала право висловити своє слово і дружина короля. Але тепер, коли королевою стала Катерина, король хоч і не виносив вироку, вона завжди була проти. Незабаром це набридло його величності, і він сказав дружині:
— Я тебе попереджав, щоб не втручалася в державні справи, віднині забороняю тобі з'являтися в суді.
Отже, селяни постали на суді перед одним королем.
Вислухавши обох селян, король виніс рішення:
— Теля належить возу.
Господар корови залишився дуже незадоволеним таким несправедливим рішенням, але побоявся заявити про це королю. Адже король сказав, що розпоряджається він, а його слово — закон для всіх. Господар готелю порадив ображеному селянинові піти до королеви — вона-то й допоможе йому.
І селянин вирушив до королівського палацу, підійшов до слуги й питає:
— Добрий чоловіче, скажи, чи можна мені поговорити з королевою?
— Не можна, — відповів слуга. — Король заборонив королеві приймати людей.
Тоді селянин став ходити під огорожею королівського саду.
Побачив він королеву, перестрибнув огорожу й у сльозах розповів їй про несправедливість її чоловіка. І королева відповіла:
— Ось мій порада. Завтра король їде на полювання. Там, де він буде полювати, є озеро, зараз воно пересохло, і в ньому немає ані краплі води. Зроби так: переодягнися рибалкою, візьми невід і роби вигляд, що ловиш рибу. Побачить це король, спочатку засміється, а потім спитає, як можна ловити рибу там, де немає води. Тоді відповідь йому: «Ваша величність, якщо віз може телитися, то чому не можна ловити рибу на суші».
Наступного ранку одягнувся селянин у рибацький одяг, взяв невід і пішов на озеро, де не було ані краплі води. Сів на березі, закинув сіть і ну її тягнути, ніби там риба. З'явився тут король зі своєю свитою. Побачив він селянина, засміявся і запитав, чи не збожеволів той. А селянин відповів королю так, як йому радила королева.
Почувши таку відповідь, король вигукнув:
— Добрий чоловіче, ця мука не з твого мішка. Напевно, ти був у королеви.
Селянин промовчав, а король переглянув вирок і наказав віддати селянинові теля, потім покликав Катерину й каже:
— Ти порушила мою заборону й втрутилася в мої справи. Так от, візьми собі в палаці те, що тобі найдорожче, сьогодні ж увечері йди до батька й продовжуй хліборобувати.
А Катерина покірно відповідає:
— Як буде угодно його величності, не можу не підкоритися. Але прошу лише про одне: чи не можна мені піти завтра. Сьогодні це було б надто соромно і для вас, і для мене — у народі підуть плітки.
Тоді король каже:
— Ну, то вже й бути. Пообідаємо востаннє разом, а завтра вранці йди.
Що ж зробила хитра Катерина? Вона наказала кухарям, щоб ті приготували смажене м'ясо, шинку та іншу їжу, яка не тільки викликає спрагу, але й важкує, і принесли до столу з королівських льохів найкращі вина. За обідом король наївся до відвалу, а Катерина все підливала й підливала йому вина. Спочатку у короля затьмарилися очі, потім він почав сопіти і, нарешті, захрапів, як кабан, прямо на троні.
Тоді Катерина сказала слугам:
— Беріть трон разом із королем і йдіть за мною. І про це мовчок.
Далеко за північ Катерина підійшла до батькового дому.
— Батьку, відчиніть, це я, — покликала вона. Старий селянин, почувши голос своєї доньки, миттю схопився:
— Що це ти так пізно? Я ж тобі казав! І добре зробив, що зберіг твій старий одяг. Він ось тут, у твоїй кімнаті, висить на гачку.
— Відчиняйте, та швидше! — закричала Катерина. — Годі балакати.
Селянин відчинив двері і бачить, слуги несуть трон, а на троні — сплячий король. Катерина наказала внести його до кімнати, роздягнути й покласти у своє ліжко. Потім відпустила слуг і лягла поруч із королем.
Опівночі король прокинувся: йому здалося, що матрац не такий м'який, як завжди, і простирадла не такі ніжні. Заворушився він, відчуває, поруч із ним дружина. Король і каже їй:
— Катерино, хіба я не говорив тобі, щоб ти йшла додому?
— Так, ваша величність, — відповідає вона, — але день ще не настав. Спи спокійно.
І король заснув, а рано вранці його розбудив рев осла, блеяння овець і промінь сонця, що проник крізь дах. І спросоння не впізнає він королівських палат. Запитує дружину:
— Катерино, де це ми? А вона відповідає:
— Ви ж мені сказали, ваша величність, щоб я поверталася до себе додому і забрала те, що мені найдорожче? Я так і зробила, я взяла з собою вашу величність.
Король засміявся і помирився з Катериною. Повернулися вони до палацу й живуть там і досі. З того часу король більше ніколи не з'являвся в суді без дружини.
Інші казки
