Пастух і місяць Березень
Три роки пас пастух панські отари. А коли строк минув, пан дав йому козу та козла, вівцю та барана.Тут пастух і каже:
– Більше не буду наймитувати. У мене тепер ціла отара – коза та козел, вівця та баран. Стану сам собі господарем.
Як він за своєю отарою доглядав – і розповісти неможливо. По травинці збирав корм і носив у полах свого кожуха – кошика ж у нього не було! А воду носив з далекого джерела у своїй шапці – відра ж теж не було!
І от через рік коза принесла йому двох козенят, а вівця народила двох ягнят.
Ще через рік кожна з трьох коз принесла по два козеняти, і кожна з трьох овець – по два ягняти.
Так і пішло: що рік – росте й множиться отара. Став пастух багачем. Живе в новому гарному домі, з бідними сусідами й вітатися перестав. Раніше пастух був і на жарт швидкий, і на допомогу іншому щедрий. А тепер ходить надутий, як індик, увесь час губами ворушить – собі бариші підраховує.
Якщо й чув хто від нього ласкаве слово, то це тільки брати місяці. Відомо – яка погода на дворі, така й у пастуха на сердці. А звідки погода береться? Та кажуть, брати місяці з собою в торбині її приносять.
Ось пастух і намагався братів задобрити. Кожному виходив назустріч, низько вклонявся, перед кожним у похвалах розсипався. Похвалить, похвалить, та й попросить, що йому треба. То йому місяць Травень має траву густішу й вищу виростити, то Липень спеки поменшати, щоб вівці не худіли, то Січень морози притримати, щоб кози не мерзли. Попросить, а потім знову нахвалює.
І дивна річ – чи вірили, чи ні, місяці, ніби він і справді їх так любить, тільки були до нього завжди прихильні. Що він просив, те йому й посилали.
Але найстрашніший для пастуха – мінливий місяць Березень. Березень для худоби – місяць недобрий: і дощем польє, і градом обсипле, а то й мор на отари нашле. Ось пастух і улещував його більше, ніж інших.
Так і того року, про який казка розповідає, як настав місяць Березень, пастух за своє взявся:
– Ти, місяцю Березень, і сильний, і гарний. А вже довгий як – ну куди тобі до Лютого!
Зранку до вечора пастух Березень вихваляє, а Березень і вуха розвісив. Розілється градом – град обійде стороною, у сусідів половину овець покалічить, а у пастуха вся отара цілесенька. Розлютиться Березень бурею – у сусідів отари по горах розметає, піди збери їх потім! У пастуха та ж буря овець і кіз у купу зіб’є, їм тепло, жодна не загубиться.
Так і минув Березень, ще один останній денек йому залишився – тридцять перший.
Вирішив Березень розгулятися напослідок. Засвистів, завив на різні лади, закрутив снігові вихори.
Прокинувся пастух, глянув у вікно й аж затремтів від злості. А вийшов на поріг – солодко посміхнувся.
– Ох, і жартівник же ти, місяцю Березень! Люди на тебе ображаються. А я завжди всім кажу: дурні ви, як такому богатирю не погуляти, не пограти на волі.
Сподобались Березню такі слова. Він ще дужче розігрався.
Ось і день скінчився, настав вечір. Скоро північ, а Березень не вгамується. Тут пастух не витримав.
– Ну чого ти лютуєш! Адже ти майже минув. Ох і набрид же ти, Березень, за цей місяць березень! Скажу тобі прямо: найгірший ти місяць. І злюка ти, і паскудник. Швидше б ти провалився!
Почув це місяць Березень, і від гніву у нього дух захопило, навіть хуртовина одразу стихла, вітер улягся. А коли опам’ятався Березень, йому й справді вже час іти! Взяв він свої речі – вітри та хуртовини, мокрець та ожеледь, склав усе в торбину й вирушив до себе.
А назустріч йому Квітень іде. Зустрілися брати на дорозі рівно опівночі. Тут Березень і каже:
– Квітень, молодший брате мій, поступись старшому братові три свої дні. У тебе характер м’який, весняні подарунки ти встигнеш роздати й за двадцять сім днів.
Місяць Квітень був і справді добрий, а вже для старшого брата й зовсім нічого не шкодував. Дуже він його поважав за твердий характер.
Отримав Березень від Квітня три дні в подарунок і взявся за справу. Мало йому здалося того, що в торбині за спиною лежить. Мигом облетів він землю. На вершинах гір розбудив стомлені від зимових праць бурі, погнав перед собою хмари з градом і зливами. А як пролітав над гнильними болотами, прихопив лихоманку. І все, що зібрав, обрушив на отару пастуха.
Першого дня поливав їх дощем, бив градом. Третина отари загинула.
Другого дня послав Березень на роботу бурі. Засвистіли вітри – розметали овець і кіз по скелях і ущелинах. Пропала ще третина отари.
Наприкінці напустив Березень лихоманку.
Ось і скінчився останній позичений день, настав весняний місяць Квітень. Зігрів землю, виростив траву, повіяв теплим вітерцем. Та до чого це пастухові? Адже залишилось у нього всього-навсього коза та козел, баран та вівця.
З чого пастух почав, при тому й залишився.
Інші казки
