Сни Гуальтьєро
Колись у Флоренції жив молодий дворянин на ім'я Гуальтьєро. Він був здоровий, гарний і не бідний, тому, як то кажуть, друзі за нього не хвилювалися, а вороги йому заздрили. Однак, якби Гуальтьєро розповів про себе більше, друзі засмутилися б, а вороги раділи.А все тому, що нещасний Гуальтьєро щоніч бачив страшні сни. Дійшло до того, що він боявся лягати спати. Після верхової прогулянки, хитаючись від втоми, він ішов на бал, а після балу знову йшов гуляти... Але без сну людина жити не може. Зрештою Гуальтьєро, наче підкошений, падав на своє ліжко.
І тут його починали мучити кошмари. Гуальтьєро кричав уві сні, обливався холодним потом, прокидався зі стогоном і більше не міг заснути.
Одного разу юнака відвідав старий друг його батька, сеньйор Рікардо. Сеньйор Рікардо жив у заміському будинку, далеко від шумної Флоренції, і дуже рідко приїжджав до міста. Він так ласкаво заговорив із Гуальтьєро, що той розповів йому про свою біду. Уважно вислухавши юнака, сеньйор Рікардо сказав:
– Бачиш, у моїй самоті я часто читаю стародавні рукописи, і мені відкрилися таємниці, невідомі іншим. Дехто назвав би мене чарівником, однак це зовсім не так – адже я ніколи не користуюся тим, що дізнався. Але твого батька я любив, як брата, а тебе люблю, як сина. Тому я спробую тобі допомогти. Слухай же: дочекайся ночі, коли народиться молодий місяць, і зірви в лісі три гілки папороті. Одну кинь у текучу воду, другу – у палаючий вогонь, а третю, перед тим як заснути, поклади під подушку. Що б тобі не привиділося, не бійся. Будь уві сні таким же сміливим, як наяву. А ось ще що. Ти ж знаєш – у найстрашнішому сновидінні нам інколи є щось прекрасне. Доторкнись до цього і скажи:
– Те, що я бачу, – я бачу уві сні, Але ти наяву приходь до мене!
Ось усе, що я можу тобі порадити. А там подивимося, що буде...
Із цими словами сеньйор Рікардо попрощався зі своїм юним другом і поїхав.
Гуальтьєро точно виконав усе, що наказав йому Рікардо. І тієї ж ночі йому приснився такий сон. Він опинився на балу, у великій, розкішно прибраній залі. Тут зібралося чимало роздягнених дам і кавалерів. Всі вони співали, танцювали, сміялися, але, ледь до них підходив Гуальтьєро, вони відступали, наче він був паршивою собакою. Дами з огидою підбирали шлейфи, а чоловіки так і норовили дати йому підніжку. Ох, яким нещасним і приниженим почував себе Гуальтьєро!
Раптом дами й кавалери розступилися, і Гуальтьєро опинився перед високим сеньйором. У залі було дуже світло, але Гуальтьєро, як не намагався, не міг розгледіти обличчя цієї людини. І це було так страшно, що юнак покрився холодним потом. Людина сказала глухим голосом:
– Пора покінчити з цією тварюкою!
Він витягнув із позолочених піхв меч із рукояткою, всипаною дорогоцінним камінням. Гуальтьєро, наче зачарований, не смів відвести очей від меча, який повільно і неминуче піднімався над його головою. Ще мить – і смертельний удар обрушиться. Тоді Гуальтьєро зібрав усю свою мужність. Він кинувся вперед, доторкнувся до блискучого леза і сказав:
– Те, що я бачу, – я бачу уві сні, Але ти наяву приходь до мене!
Тут же все зникло. Погасли вогні в залі, наче розтанули дами й кавалери, блиснув і зник меч...
Гуальтьєро спокійно проспав до ранку.
А вранці Гуальтьєро не міг повірити своїм очам. Меч із рукояткою, всипаною дорогоцінним камінням, висів біля його голови.
Наступної ночі Гуальтьєро приснилося, що він біжить нескінченним полем, як загнаний заєць. А за ним скаче на вороному коні вершник у розвіваному плащі, зі списом напоготові. Ноги юнака підгиналися, серце билося об ребра. Вершник наздоганяв його. «Зараз мені кінець!» – подумав юнак і впав на коліна, покірно чекаючи своєї долі. Тут він раптом згадав настанови сеньйора Рікардо. Гуальтьєро схопився на ноги і обернувся до переслідувача. Обличчя вершника було закрите плащем, але кінь... Пресвята Мадонно, який же гарний був кінь! Чорний, без єдиної плями, тонконогий, з розкішною гривою! Гуальтьєро доторкнувся до нього і швидко промовив своє заклинання. І знову все зникло.
Гуальтьєро прокинувся вранці. Він оглянув кімнату – нічого не змінилося. Але, коли юнак виглянув у вікно, він побачив, що біля ґанку б'є копитом чорний, без єдиної плями, кінь, тонконогий, з розкішною гривою.
– Навіщо мені кінь! Навіщо мені меч! – вигукнув Гуальтьєро. – Адже я не мрію про військову славу. Моє серце хоче лише спокою, а сни продовжують мучити мене, як і раніше.
Однак він усе ж таки вирішив ще раз виконати пораду сеньйора Рікардо. Коли настав час спати, він знову поклав під подушку лист папороті.
Тієї ночі йому приснилося, що він бродить у темній печері. Гуальтьєро хотів вибратися звідти, але не міг знайти виходу. Він ішов в один бік і натикався на глуху кам'яну стіну. Ішов в інший – і знову потрапляв у глухий кут. Йому здавалося, що він провів під цими низькими склепіннями цілу вічність. Тоді він у розпачі вдарив по стіні кулаком. Камені розступилися, і на Гуальтьєро потоком хлинули осліплюючо блискучі коштовності – золоті монети, рубіни та смарагди. Вони збили Гуальтьєро з ніг і все сипалися та сипалися. Задихаючись під їхньою вагою, юнак із останніх сил викрикнув заклинання.
Ледь Гуальтьєро відкрив вранці очі, як одразу знову заплющив їх: так яскро грали сонячні промені в купі самоцвітів. Ціла купа їх, наче насипана після молотьби пшениця, лежала посеред його кімнати.
Гуальтьєро, піднявшись на лікті, дивився на червоні, зелені та сині переливаючі вогні. Раптом у двері постукали. І не встиг Гуальтьєро вигукнути: «Увійдіть!» – як двері повільно відчинилися, і в кімнату увійшов маленький важливий чоловічок. У нього була така довга борода, що кінчик її, наче мітла, підмітав підлогу, ніс був схожий на соснову шишку, а оченята – як два свердла. Одягнений чоловічок був із такою розкішшю, що йому позаздрив би будь-який придворний франт.
Як не здивувався Гуальтьєро, він не міг стриматися від сміху.
А чоловічок тим часом спритненько, наче білка, вліз по ніжці на ліжко і вдерся на коліно Гуальтьєро. З цього високого місця він вклонився і заговорив пронизливим голосом:
– Сеньйоре Гуальтьєро! Мій володар, його величність король країни сновидінь, дуже занепокоєний тим, що відбувається в його королівстві. Ви присвоїли собі меч такої краси, яка тільки може наснитися уві сні! Ви забрали скакуна, який скаче швидше за думку. А сьогодні вночі ви спустошили королівську скарбницю, і вона тепер порожня, як сон новонародженого немовляти, яке ще не вміє бачити снів. Так більше тривати не може. Мій король послав мене, щоб домовитися з вами.
– Ось як! – закричав у люті Гуальтьєро. – А як ваш король поводиться з нещасними людьми, які проти своєї волі потрапляють до королівства сновидінь! Нарешті я розплачуся з ним! Стільки років я боявся закрити очі вночі, а тепер нехай він тремтить, коли я лягаю спати. Той, хто танцює, повинен платити музикантові, хто розрізав диню, повинен її купити, хто доїть корову, той і годує її. Не було ще собаки, яка б мене вкусила й не отримала б від мене підніжки. А ваш король дражнив, зводив, терзав, мучив мене, пив кров із мого серця та сльози з моїх очей. Осине гніздо – ось що таке ваше королівство, у ваших ріках тече не солодка вода забуття, а цибульний сік!..
Тут Гуальтьєро зупинився, щоб перевести подих. Тоді чоловічок, оглушений цією бурею слів, швидко сказав:
– Але мій король обіцяє більше не посилати вам поганих снів.
– Дешево ж він хоче від мене відкупитися! – відповів Гуальтьєро.
– Ну, тоді ми можемо домовитися інакше, – сказав посол. – Ви віддасте все, що вже забрали у мого короля, і поклянетеся ніколи більше не забирати у нього жодної речі. А король натомість буде посилати вам найкращі свої твори, ті, які він сам любить бачити.
– Йде! – відповів, розвеселившись, Гуальтьєро.
– У такому разі найприємніших снів! – пискнув чоловічок і миттю зник.
Разом із ним зникли коштовності, не стало меча, спорожніла стайня.
З того часу Гуальтьєро зажив спокійно. Він весело проводив дні, а лягаючи спати, заздалегідь радів снам. Сни й справді були найприємніші. Іноді смішні, так що юнак, згадуючи їх удень, раптом починав сміятися; іноді такі чудові, що шкода було прокидатися.
Так минуло три роки. І ось Гуальтьєро одного разу вночі побачив себе на квітучому лузі. Поруч із ним йшла дівчина. Ніколи Гуальтьєро не був таким щасливим, як зараз. Він слухав її ніжний голос, дивився у променисті очі і відчував, що серце його гріється гарячою любов'ю. Раптом він згадав, що це лише сон, і засмутився. Він сказав:
– Ідемо повільніше! Я боюся, що, коли ми дійдемо до краю лугу, ти зникнеш. Я завжди з радістю чекав настання дня, але сьогодні мені хотілося б, щоб сонце не сходило і ніч не закінчувалася. Одним словом, я люблю тебе.
– Адже у твоїй владі зробити так, щоб ми не розлучалися! – вигукнула дівчина. – Чого ж ти вагаєшся? Швидше доторкнись до мене і скажи свої чарівні слова.
– Але я поклявся вашому королю ніколи не забирати з його країни жодної речі.
– Хіба я річ? - Здивувалася красуня. - Я легка хмара, що тане у висоті, сонна мрія, що йде з зорею. І якщо ти доторкнешся до мене, я теж не стану річчю. Я буду живою дівчиною, яка тебе любить.
– Ти любиш мене! – вигукнув Гуалтьєро. Забувши про все на світі, він міцно обійняв свою кохану і промовив:
- Те, що я бачу, - я бачу уві сні, Але ти наяву приходь до мене!
Хмара, що тане в небі, сонна мрія стала дійсністю. Гуалтьєро одружився з дівчиною, і вони зажили щасливо.
Але ось дивовижна справа - Гуалтьєро з того часу не бачив снів, ні поганих, ні хороших. Правильно, король країни сновидінь наказав сторожам не впускати їх у своє королівство. Однак Гуалтьєро не сумував. Адже з ним була та, яку він зустрів уві сні та любив наяву.
Інші казки
