Принц-краб

Жив-був рибалка. На гроші, які він отримував за свій улов, йому ніяк не вдавалося нагодувати свою велику родину навіть полентою. Одного разу тягне він з моря сіті й відчуває, що вони дуже важкі. Ледь витягнув. Дивиться – краб, такий величезний, що оком не охопиш.

– Оце так улов! – зрадів рибалка. – Тепер-то я нагодую полентою своїх діточок!

Прийшов він додому й наказав дружині поставити на вогонь каструлю: скоро, мовляв, буде борошно для поленти. А спійманого краба поніс до короля в палац.

– Ваша величність, – почав він, – зробіть ласку, купіть у мене цього краба. Дружина вже кип’ятить воду для поленти, а в мене немає грошей.

– Нащо мені твій краб? Продай його комусь іншому, – відповів король.

Але тут увійшла принцеса. – Ах, який гарний, який чудовий краб! Таточку, любий, купи краба, купи, прошу тебе! Ми його пустимо у басейн разом із кефаллю та золотими рибками!

Принцеса дуже любила рибок. Вона годинами сиділа біля басейну в саду, дивилася, як плавають кефаль та золоті рибки. І король, який обожнював свою дочку, звичайно, виконав її прохання.

Рибалка пустив краба в басейн із рибками й отримав гаманець золота. Тепер він цілий місяць міг годувати своїх дітей полентою.

Принцеса любила дивитися на краба і довго не відходила від басейну. Вона вже знала всі його звички й помітила, що рівно опівдні він кудись зникає на три години. І ось одного разу, коли вона сиділа біля басейну й милувалася своїм крабом, почувся дзвін дзвіночка. Принцеса вийшла на балкон і побачила жебрака, який просив милостиню. Вона кинула йому гаманець із золотом, але жебрак не встиг його впіймати, і гаманець впав у глибокий рів, наповнений водою.

Жебрак спустився в рів, сподіваючись знайти гаманець, пірнув і поплив під водою. Підземний канал вів із рову в басейн і йшов далі, а куди – невідомо. Продовжуючи плисти під водою, жебрак опинився в прекрасному водоймищі, посеред великої підземної зали, прикрашеної розкішними килимами. У залі був накритий стіл. Жебрак виліз із води й сховався за килим. Рівно опівдні з води показалася русалка на спині величезного краба. Русалка торкнулася краба чарівною паличкою. У ту ж мить із крабового панцира вийшов прекрасний юнак. Він сів за стіл, а русалка торкнулася чарівною паличкою стола, і тут же страви наповнилися найрізноманітнішими ласощами, а пляшки – вином. Закінчивши трапезу, юнак знову увійшов у крабовий панцир; русалка торкнулася його чарівною паличкою, сіла крабу на спину, і вони обоє зникли під водою.

Жебрак вийшов із-за килима й теж пірнув у водойму, поплив під водою й опинився в басейні принцеси. У цей час вона милувалася своїми рибками. Побачила королівська дочка жебрака й дуже здивувалася. – Що тобі тут потрібно?

– Тихіше, принцесо, я розповім вам дивовижну історію. – Він виліз на край басейну й розповів усе, як було.

– Тепер я знаю, куди рівно опівдні на три години зникає мій краб, – промовила принцеса. – Добре, завтра опівдні ми разом відправимося туди.

Наступного дня через підземний канал вона разом із жебраком дісталася до зали з водоймою й сховалася за килимом. Рівно опівдні з’явилася русалка на крабі. Чарівною паличкою вона торкнулася крабового панцира, з’явився прекрасний юнак і тут же направився до столу. Принцеса давно вже милувалася крабом у своєму басейні, але варто було їй побачити юнака, який вийшов із панцира, як вона тут же закохалася. Вона підкралася до панцира й непомітно забралася в нього.

Коли юнак повернувся в панцир, він побачив там принцесу.

– Що ти зробила? – прошепотів він. – Якщо русалка дізнається про це, ми обоє загинемо.

– Я хочу звільнити тебе від злих чар, – прошепотіла у відповідь принцеса. – Скажи, чим тобі допомогти!

– Навряд чи ти мені чимось допоможеш. Від злих чар мене звільнить лише дівчина, яка полюбить мене більше за життя.

– Я готова на все, – промовила принцеса. Поки всередині панцира йшла така розмова, русалка сіла на краба, і він, перебираючи лапками, виніс її підземним каналом у відкрите море. Русалка й не підозрювала, що в панцирі сховалася й дочка короля. Русалка відпливла в море, і принцеса з юнаком залишилися самі. Міцно обійнявшись, вони вирушили в зворотний шлях. Дорогою принц – а це був справжній принц – розповів коханій, як його звільнити.

– Знайди на березі моря велику скелю, стань на неї й співай і грай там на скрипці, поки в хвилях не з’явиться русалка, – вона обожнює музику. Вона вийде з води й скаже: «Грай, красуне, мені так добре!» А ти відповіси: «Добре, буду грати, а ти дай мені квітку, яка у тебе в волоссі». Коли ця квітка опиниться в твоїх руках, я буду вільний: у ній моє порятунок.

Краб повернувся в басейн і відпустив принцесу.

Жебрак теж повернувся з підземної зали в басейн і, не знайшовши принцеси, вирішив, що вона потрапила в біду. Але тут дочка короля вийшла з басейну, подякувала жебракові й щедро нагородила. Потім вона пішла до батька й сказала, що хоче вчитися музиці й співу. Король ніколи не відмовляв дочці в жодному її бажанні. Він одразу ж наказав покликати найкращих співаків і музикантів.

Навчилася принцеса співати й грати й каже королю:

– Я хочу піти до моря й, стоячи на великій скелі, пограти на скрипці.

– На скелі, на березі моря? Ти з розуму з’їхала, – вигукнув король. Але, як завжди, виконав її бажання. Разом із нею він послав вісім покоївок у білих сукнях, а слідом, на випадок несподіваної небезпеки, – загін воїнів і наказав їм не спускати з принцеси очей.

Принцеса стала на великій скелі, а вісім її фрейлін – на восьми скелях навколо неї.

Легенько залунали звуки скрипки, і в хвилях з’явилася русалка.

– Яка чудова музика! Грай, грай, мені так добре!

– Я буду грати, але подаруй мені квітку, яка у тебе в волоссі. Найбільше на світі я люблю квіти!

– Достанеш цю квітку звідти, куди я її закину – вона твоя.

– Достану, – сказала принцеса й знову почала співати й грати. Закінчила й каже русалці: – А тепер дай мені квітку.

– Тримай, – сказала русалка й кинула її далеко в море.

Принцеса кинулася в воду й поплила назустріч хвилям, туди, де хиталася прекрасна квітка.

– Принцесо! Принцесо! На допомогу! – закричали всі вісім фрейлін, стоячи на скелях. Вітер розвівав їхні білі сукні. Але принцеса плила й плила: вона то зникала, то знову з’являлася серед хвиль. І коли сили почали залишати її, набігла хвиля й принесла квітку прямо їй у руки. З-під води донісся голос:

– Ти врятувала мене. Тепер ти станеш моєю дружиною. Нічого не бійся, я допоможу тобі, зараз ми вийдемо на берег. Але нікому ні слова, навіть рідному батькові. Сьогодні я порадую своїх батьків, а завтра попрошу у короля твоєї руки.

– Так, так, звичайно! – лише вимовила принцеса, переводячи дух. І краб підплив із нею до берега.

Дома принцеса лише сказала королю, що їй було дуже весело, і більше ні слова.

А наступного дня рівно о третій годині перед королівським палацом почувся тупіт копит, звуки труб і гуркіт барабанів. Посланець з іншої держави оголосив, що син їхнього короля просить прийняти його.

Принц попросив у короля руки його дочки, а потім розповів усе, як було. Король спочатку розлютився, що від нього все приховували, але потім наказав покликати дочку. Принцеса кинулася в обійми принца.

– Мій коханий чоловік!

І король зрозумів, що іншого виходу немає, як зіграти весілля.

↑ Догори

Принц-краб

Інші казки