Принцеса з апельсина

Жив-був на світі принц, гарний двадцятирічний юнак. І захотілося йому одружитися. Став король запрошувати до двору різних принцес, одна краща за іншу. Але ніхто з них не сподобався юнакові.

— Ця, батьку? Та хіба ви не бачите, які в неї волосся! Ніби вуса на кукурудзяному качані! Ця? Чорна, як казан для поленти. А в цієї ніс картоплею.

Одним словом, жодна його не вдовольнила, і бідолашні принцеси, розчаровані та ображені, зі сльозами повернулися додому.

— Все ж, сину мій, треба тобі на комусь одружитися, дітей завести...

— Звичайно, батьку. Набридло мені жити самотньо. Але ж не можна ж одружитися на першій-ліпшій, як ви вважаєте?

— То що ж тепер робити?

— Дайте мені грошей та доброго коня, поїду я світом шукати собі наречену. Дивишся, знайду. А якщо ніхто не сподобається, навіки бобылем залишуся.

Сказав — і вирушив у дорогу. Об'їхав край з кінця в кінець, та все марно.

Одного разу їде він глухим лісом, бачить — у заростях ожини стара жінка притулилася — жалюгідненька та зів'яла, вся в лахмітті, від холоду тремтить. Принц був добрий душею, як добрий наш італійський хліб. Зіскочив він з коня і питає старушку:

— Не холодно тобі, бабусю, в такій ветхій одежі?

— Ох, як же холодно, як же холодно, що й сказати не можу!

— Ось, візьми. — І принц простягнув старушці свій розкішний плащ, весь перлинами та діамантами вишитий. А потім і каже: — Прийми й цей гаманець із грішми.

— Дякую, добрий чоловіче. Скажи, куди путь держиш? — промовила старушка.

Розповів принц, що шукає-шукає, та ніяк не знайде собі нареченої, доведеться йому, мабуть, повертатися додому ні з чим.

— Ого, знаю я одну красуню, звуть її принцесою з Апельсина. Побачив би ти її! Личко смугляве, рум'яне, очі темні! А губи червоні! Красуня!

— Скажи швидше, добра жінко, де знайти цю принцесу! Здається мені, я вже закохався в неї.

— Так слухай. Їдь прямо цією дорогою, поки не дістанешся до глухої гущавини, там хатинка стоїть. Як увійдеш — сам зрозумієш, що треба робити. Але спочатку поїдь у місто і купи різної жіночої одежі. Вона тобі знадобиться. Не забудь про гребінці та шпильки. Щасливої дороги, синку!

Помчав принц у місто, наряди купував — грошей не шкодував і помчав у ліс, до хатинки.

Тук-тук-тук!

— Заходьте.

Увійшов принц у дім. Кухня вся чорна-чорна від сажі, в одному куті трухлява шафа стоїть, в іншому — старенька старушка біля вогнища сидить, палицею попіл перевертає.

— Що тобі треба в моєму домі? — питає.

— Ось вирішив заглянути на вогник, привіз тобі різної одежі, — відповідає юнак.

— Який же молодець! — зраділа старушка.

Накинув принц їй на плечі гарну хустку, допоміг умитися, зачесати волосся шпильками і навіть вставити в вуха сережки. Вмиг перетворилася старушка. Виглядненька, статна, як єсть королева!

— Ох, дякую, таке дякую тобі! Чого ж ти бажаєш за все, що для мене зробив?

— Нічого не хочу. Скажи тільки, де мені знайти прекрасну принцесу з Апельсина?

— Ах, ось чого ти хочеш...

Підвелася старушка на ноги, дійшла до шафчика і витягла звідти три апельсини.

— Слухай мене уважно. Візьми ці апельсини і по одному очисть від шкірки. Тут твоя наречена і з'явиться. Та дивись: очищай їх обов'язково біля струмка.

Подякував принц старій жінці, взяв апельсини і поїхав.

Їде-їде, і так йому захотілося розкрити хоча б один апельсинчик! Став він шукати поруч якийсь струмочок, та ніде не знайшов. А в нього вже й терпіння не стало... "Шкода, звичайно, що немає тут води поруч, — подумав він. — Дуже мені хочеться подивитися, яка вона, дівчина". І почав здирати шкірку з плода.

Ось з'явилася одна дівоча рука, потім друга. І, скинувши апельсинову шкірку, постала перед принцем прекрасна дівчина.

— Швидше дай мені води напитися! — просить вона.

Збентежився принц, стоїть, озирається, немає ніде жодної краплі води!

— Вибач, немає в мене води!

— На жаль, значить, я повинна померти. — І з цими словами дівчина зникла.

Прикро було принцеві впустити таку красуню, та робити нічого, поїхав він далі. Тримає в руках другий апельсин, проклята цікавість так його і розбирає. Не втримався юнак, очистив апельсин, постала перед ним дівчина ще прекрасніша, ніж перша.

— Швидше подай води напитися, — просить вона.

— Та немає в мене води...

— На жаль, значить, я повинна померти. — І з цими словами дівчина зникла.

— Ну, тепер уже нізащо не доторкнуся до апельсина, поки не знайду джерела, — сказав собі принц.

І ось нарешті дістався він до джерела. Радісний, зіскочив з коня і почав повільно знімати шкірку з третього апельсина. З'явилася йому третя дівчина — прекрасна, як сонце, і з очима, як блакитне небо. Просить красуня юнака:

— Принц, дай мені швидше води!

Кинувся юнак до джерела, набрав у жмені ключової води і дав дівчині напитися.

— Дякую, — сказала вона і поцілувала юнака.

Зрозумів принц: вона-то і є його суджена. Щасливий і веселий, посадив юнак наречену на коня і повіз із собою. До вечора дісталися вони до заїжджого дому біля Риму і заночували. Вранці принц каже красуні з Апельсина:

— Хочу я купити тобі найпрекрасніші наряди, а ти чекай мене тут.

Поцілував він красуню, вийшов у двір і просить господиню:

— Дивись, бережи мою наречену, щоб до мого повернення ніхто їй зла не заподіяв. Я швидко повернуся.

Кинув їй гаманець із грішми і помчав у місто.

А господиня-то була злою чаклункою. Лише принц поїхав, відкликала вона в куток свою дочку, потворну, як опудало, і шепоче їй:

— Та хіба це діло, щоб не ти вийшла заміж за такого красеня! Хочеш бути його дружиною?

— Само собою, хочу.

— Гаразд. Покладися на мене.

Піднялася чаклунка в кімнату принцеси з Апельсина і каже:

— Принц просив, щоб я тебе зачесала.

— Дякую, але я завжди сама зачісуюся.

— Як же ти справляєшся з такими косами до п'ят?

— Та вже справляюся, — усміхнулася дівчина.

— Давай все-таки я тебе зачешу.

Добре, погодилася дівчина. Стала зла чаклунка розчісувати їй волосся. А як розчесала, воткнула принцесі шпильки прямо в голову. Не прості шпильки, зачаровані. Перетворилася тут дівчина на ластівку, зірвалася пташка, покружилася по кімнаті і вилетіла у вікно.

— Швидше йди сюди, — крикнула чаклунка дочці. — Сиди в кімнаті, чекай принца.

Опівдні повернувся юнак додому. Підбіг по сходах, увірвався в кімнату, побачив дочку чаклунки і остолбенів:

— А де ж моя наречена?

— Я це і є. Лише зів'яла від туги, тебе чекаючи, — відповідає дочка чаклунки. І давай зітхати і плакати.

Ніяк не вірить принц, що перед ним наречена. "Не в тузі тут річ, — думає. — У цієї потвори зле серце". Але слова свого він порушити не міг і сказав ошуканці:

— Що ж, їдемо до палацу, нас там чекають.

Поїхали вони до Риму. Король із королевою на радощах, що син нарешті вирішив одружитися, навіть не роздивилися, як зла і потворна собою майбутня невістка. Того ж дня призначили весілля і влаштували велике свято. Обід приготували на славу. І морозиво на столі, і горішки, і всілякі солодощі. На королівській-то кухні каструльок багато!

Кухар на кухні страви готує, королівських гостей частувати поспішає. Раптом чує, чийсь тоненький голосок співає:

Кухаре, кухаре біля плити,
Закляття слухай ти:
Щоб жарке підгоріло,
Щоб відьма не поїла!

Остовпів кухар. Оглянувся — нікого немає, лише ластівка на підвіконні сидить. Вийняв він жарке з духовки — а воно все згоріло.

Приготував він швидше іншу страву, поставив смажитися, а голосок знову співає:

Кухаре, кухаре біля плити,
Закляття слухай ти:
Щоб жарке підгоріло,
Щоб відьма не поїла!

Обернувся кухар до вікна, а там знову ластівка сидить і на нього пильно дивиться. І знову жарке перетворилося на попіл.

Перелякався кухар, кинув усі каструльки й сковорідки, побіг до принца і розповів йому, що діється на кухні.

— Та тобі не наснилося? — здивувався юнак.

— Яке там, принце, чиста правда!

— Ну-мо підемо, подивимося.

Дочка чаклунки відчула недобре і шепоче принцеві:

— Куди ж ти? Кидаєш наречену в день весілля? Залишся зі мною!

Але принц її не слухав — на кухню пішов.

Втретє поставив кухар смажитися шматок м'яса. Коли страва була майже готова, голосок заспівав ту саму пісеньку. І знову м'ясо до чорна підгоріло. А на вікні — знову ластівка сидить...

— Я хочу спіймати її, — каже принц.

— Не чіпай ластівку, це ж відьма! — кричить наречена; миттю примчала вона на кухню вслід за принцем.

Підійшов юнак до вікна, і ластівка сама далася йому в руки. Став він гладити пташку і намацав щось тверде у неї в головці. Витягнув одну шпильку — показалася одна дівоча рука, витягнув другу — друга рука, витягнув третю шпильку — постала перед ним красуня з Апельсина. Кинулася вона в обійми юнакові і розповіла все, як було.

— Ах ти, ошуканко! — крикнув принц дочці чаклунки.

Схопили чаклунку, міцно зв'язали і кинули до темниці. А принц із принцесою одружилися і влаштували таке весілля, що й словами не описати.

Ну, а я заліз під стіл

І там кісточку знайшов.

Мене по носу штурхали -

В очах іскри заблищали.

Але хоч я не пообідав,

Все ж вам казочку розповів.

↑ Догори

Принцеса з апельсина

Інші казки