Розіна в печі

У одного бідняка померла дружина і залишила йому гарненьку доньку на ім’я Розіна. Бідняк з ранку до ночі працював, а доглядати за дівчинкою було нікому. Отож він і вирішив одружитися знову. Друга дружина також народила йому доньку, і назвали її Ассунта. Була вона некрасивою і з поганим характером. Дівчатка разом росли, разом ходили до школи, але щоразу Ассунта поверталася додому зла-презла.

– Мамо, – говорила вона, – не хочу я більше ходити з Розіною! Хто нас не зустріне, усі тільки її й хвалять: і гарна вона, і привітна, а мені кажуть, що я бука і чорна, як головешка.

Мати дуже любила Ассунту. Бачить, що та від заздрощів майже лопається, і одного разу питає:

– Ну, як же мені допомогти твоєму горю?

– Пошліть Розіну пасти корів, – відповідає Ассунта. – І накажіть їй спрясти моток пенькової куделі. А якщо повернеться вона додому без пряжі та з голодними коровами, задайте їй лупцю. Сьогодні лупця, завтра лупця – так вона швидко погіршає, і привітність з неї злетить.

Мати поступилася капризам доньки, покликала Розіну і каже:

– Не смій більше ходити з Ассунтою. Тепер ти будеш пасти корів і заготовляти для них траву, а ще щодня прясти моток куделі. Дивися, якщо ввечері повернешся без пряжі, а корів приженеш голодними, задам тобі доброго лупця. Моє слово тверде.

Розіна від подиву й слова не могла вимовити, але мачуха вже схопилася за палицю, і дівчині довелося підкоритися.

Взяла вона пряслице, повне куделі, і погнала корів у поле. Іде й примовляє:

– Корівоньки ви мої, корівоньки! Як заготовлю я вам трави, коли мені треба прясти кудель? Хоч би хто мені допоміг!

Тут найстарша корова повернула до неї голову і каже:

– Не журися, Розіно. Іди за травою, а ми тобі кудель спрядемо і змотаємо. Ти тільки скажи:

Корівонько-корівко,
Прядіть мою кудельку,
Рогами допомагайте,
У клубок пряжу намотуйте!

Під вечір корови напаслися вдосталь. Розіна пригнала їх додому і поставила в стійло. На голові вона принесла велику охапку трави, а в руці тримала клубок пряжі.

Як побачила це Ассунта, від злості мало не задихнулася. Каже вона матері:

– Завтра знову пошліть Розіну корів пасти, але дайте їй два мотки куделі, а якщо вона не спряде все, нехай відчує палицю.

Але й цього разу досить було Розіні сказати:

Корівонько-корівко,
Прядіть мою кудельку,
Рогами допомагайте,
У клубок пряжу намотуйте! – і ввечері корови були ситі, трава заготовлена, і два мотки куделі спрядено та змотано в клубки. Ассунта вся позеленіла від злості:

– Як це ти все встигаєш зробити за один день?

– А так, – відповідає Розіна. – Є на світі добрі серця. Мені допомагають мої корівоньки.

Ассунта швидко побігла до матері.

– Мамо, нехай завтра Розіна сидить вдома і господарює, а я піду з коровами. Дайте і мені куделі.

Отож зранку Ассунта погнала пасти стадо. У руці вона тримала хворостину і лупцювала корів, що було сили. Як дійшли вони до лугу, Ассунта навила кудель на роги коровам. А корови стоять собі, не рухаються.

– Що ви! Прясти не хочете? – закричала Ассунта. – Ось я вам!

І давай бити їх хворостиною ще сильніше. Корови замотали головами і миттю сплутали всю кудель. Залишився від неї клубок паклі. Ассунті це не подобалося. Отож одного вечора вона каже матері:

– Мамо, щось мені захотілося редьки. Нехай Розіна нарве її у сусіда в городі.

Щоб догодити доньці, мати наказала Розіні піти за редькою до сусідського городу.

– Та що ж це таке? – зойкнула Розіна. – Невже ви хочете, щоб я крала? Ніколи я такого не робила! Адже якщо сусід побачить, що до нього вночі через паркан лізуть, він злодія вб’є!

А Ассунті тільки того й треба. Стала вона тепер сама в домі командувати і каже сестрі:

– Іди, іди, а то палицею пригостю!

Пішла в темряві бідолашна Розіна, перелізла через паркан у чужій город, але замість редьки вхопила ріпу. Тягне-потягне вона ріпу, нарешті витягла; шукає, а під нею кротова нірка, а в нірці п’ятеро маленьких миленьких кротенят.

– Ой, які ж вони гарненькі! – сказала Розіна і стала збирати їх у фартух.

Але тут ненароком вона впустила одного кротеня на землю, і він ушкодив собі лапку.

– Ох, прости мене, миленький, я ж ненавмисно, – сказала Розіна.

І стала вона гладити та пестити кротове сімейство. Сподобалася Розіна тим чотирьом кротам, що сиділи у її фартусі, і вони кажуть:

– Мила дівчинко, ти така добра і ласкава, ми хочемо зробити тобі подарунок. Ти станеш прекраснішою за всіх на світі і сяятимеш, як сонечко. Так тому й бути.

Але кульгавий крот буркнув:

– Яка вже там ласкава, я через неї мало ноги не втратив! Нехай же, як тільки на неї впаде промінь сонця, вона перетвориться на змію, а знову стане людиною, лише коли потрапить у палаючу піч.

Повернулася Розіна додому, було їй і радісно, і страшно. А навколо неї, хоча й була ніч, стало світло, як удень, – так яскраво сяяла її краса. Подивилися на неї мачуха і сестра, таку прекрасну і сяючу, як сонце, і тільки роти роззявили. Розіна розповіла їм усе, що сталося в городі.

– Нема тут моєї провини, – каже вона. – Тільки змилуйтеся надо мною, не посилайте на сонце, бо я змією стану.

З того часу Розіна виходила з дому лише ввечері або в похмурий день. Вона проводила весь час у затінку біля вікна, працювала і співала. А з вікна розходилося сяйво далеко-далеко.

Одного разу повз їхав королевич. Сяйво осяяло його, він підняв голову і побачив Розіну. «Звідки така краса в селянській хатині?» – подумав королевич і зайшов у дім.

Так вони і познайомилися. Розіна розповіла принцу свою історію, розповіла і про закляття, що нависло над нею.

Королевич і каже:

– Що буде, те буде. Негоже такій красуні жити в хаті. Ви станете моєю дружиною – я так вирішив, і моє слово тверде.

Тут втрутилася мачуха:

– Ваша величність, будьте обережні, а то в біду потрапите. Самі подумайте: як тільки на Розіну впаде промінь сонця, вона миттю перетвориться на змію.

– Це вже моя справа, – відповідає королевич. – Здається мені, що ви не любите цю дівчину. Наказую відправити її до палацу. А щоб сонце не освітило її дорогою, я пошлю закриту карету. Дивіться, щоб усе було виконано. А тепер – щасливо залишатися!

Мачуха з Ассунтою не посміли не послухати королевича і почали збирати Розіну в дорогу. Але в душі затаїли злобу.

Нарешті приїхала карета – старовинна, зовсім закрита, тільки маленький віконце зверху, а на запятках слуга, весь у стрічках, у капелюсі з пір’ям і зі шпагою на перев’язці.

Розіна зайшла в карету, і мачуха сіла разом із нею – провести до палацу. Але спочатку відвела вона слугу вбік і каже йому:

– Добрий чоловіче, якщо хочеш заробити десять паоло на чай, відкрий у кареті віконце, коли сонце буде над головою.

– Добре, синьйоро, – відповів слуга. – Як накажете!

І карета рушила. А в полудень, коли сонце стояло прямо над головою, слуга, не знаючи таємниці і злого умислу, відкрив у кареті віконце, і сонячний промінь упав на голову Розіни. У ту ж мить дівчина перетворилася на змію і з шипінням повзла в ліс.

Розчинив королевич двері карети біля воріт свого замку, а Розіни там нема! Як почув він, що сталося, заплакав, закричав і мало не вбив мачуху. Але тут усі наперебій почали говорити йому, що така вже, мабуть, доля Розіни: якби ця біда не сталася зараз, вона сталася б пізніше. Перестав королевич сумувати, але залишився сумним і невтішним.

А тим часом кухарі на королівській кухні вже давно пекли, варили і смажили в печах, на плитах і на вертелах страви для весільного бенкету, і гості вже сиділи за столом. Дізналися вони, що наречена зникла, і вирішили так: «Раз ми вже тут, повеселимося». І слугам було наказано підігріти страви.

Тут із лісу принесли в’язку хмизу, і один із кухарів кинув її в палаючу піч. Раптом бачить, у в’язці змія! Не встиг він її витягти – хмиз миттю спалахнув! Став кухар дивитися в піч, як згорить змія, коли з полум’я вистрибнула на підлогу дівчина, рум’яна, як троянда, і сяє яскравіше за сонце.

Кухар просто онімів, а потім як закричить:

– Сюди! Сюди! Із печі дівчина вистрибнула! На крик прибіг королевич, а за ним і всі придворні. Впізнав принц свою Розіну і міцно обійняв її.

Того ж дня відсвяткували весілля. Розіна зажила щасливо, і її вже ніхто не ображав.

↑ Догори

Розіна в печі

Інші казки