Як чернець рятував свої вуха
Жили чоловік і жінка. У всьому в них була повна згода, якби не одне. Щойно жінка готувала на обід щось смачніше, чоловік вибігав на вулицю і тягнув за стіл першого-ліпшого перехожого. Такий вже він був чоловік, що шматок, не приправлений розмовами та жартами, не ліз йому в горло.Ну, а жінка? Що ж їй радіти, коли на її частку діставалися від обіду лише обгризані кісточки. Приправу-то вона отримувала нарівні з чоловіком, та одними жартами ситим не будеш. Вона і умовляла чоловіка, і сердилася, і погрожувала. Але чоловік їй лише відповідав:
– Дорогая жінко, хіба я винен, що ти така гарна господиня? Мені всьому світу хочеться показати, як ти чудово готуєш.
Яка жінка встоїть перед такою похвалою! Почувши ці слова, жінка переставала сердитися.
Але ось одного разу вона купила на ринку пару надто жирних перепелів. Повернулася додому і каже чоловікові:
– Сьогодні, будь ласка, нікого не запрошуй. Перепелів лише двоє, якраз нам із тобою. Зараз я їх випотрошу, нагостри мені ножа гостріше.
– Гаразд, жінко, буде по-твоєму, нікого не запрошу, – відповів чоловік, взяв ножа і вийшов на вулицю, щоб нагострити його об камінь біля порога.
Як на лихо, проходив повз товстий монах. Чоловік не втримався і запросив його на обід.
Він увів його в кімнату і сказав:
– Займи, жінко, святого отця гідною розмовою, поки я догострю ножа.
Тут терпінню жінки прийшов кінець, і вона вирішила проукти чоловіка.
– Ох, святой отче, – сказала вона тихенько монаху, – страшно й подумати, що зараз ви втратите найкращу свою прикрасу. Ви знаєте, навіщо цей злодій гострить ножа? Він запрошує невинних людей до дому, відрізає їм вуха, смажить і їсть.
Почувши таке, монах підхопив полати сутани і, хоч був товстіший за кабана, помчав вулицею, як легконогий олень.
– Що з ним сталося? – закричав здивований чоловік.
– З ним-то нічого не сталося, – відповіла жінка, – зате наші перепели влетіли. Забрав їх із собою монах, навіть дякую не сказав.
Тоді чоловік кинувся наздоганяти монаха.
– Гей, святой отче, – кричав він на бігу, – хіба це по-чесному! Навіщо тобі одному двоє? Віддай хоч одного!
Але монаху не хотілося втрачати навіть одного вуха. Тому він прискорив ще більше.
– Послухай, святой отче, я замирюся хоч на половинці!
Даремно кричав бідолаха. Монах скоро зовсім зник з очей.
Чоловік був так засмучений, що сів на камінь біля дороги і просидів аж до самого вечора. А жінка тим часом засмажила перепелів і з’їла все до останньої кісточки.
З того часу чоловік став запрошувати на обід лише добрих друзів, та й то по святах.
Інші казки
