Срібний Ніс
Жила-була праля. Залишилася вона вдовою з трьома дочками.Як мати й дочки ні гнули спину, як ні старалися заробити більше — усі жили в злиднях. От старша дочка й каже:
— Краще вже служити самому дияволові, ніж жити в цьому домі.
— Не кажи так, — перелякано прошепотіла мати. — Накличеш ти біду на свою голову.
Минуло кілька днів, і ось з’явився до них синьйор, одягнений у все чорне. Він ввічливо й приємно говорив, тільки ніс у нього був срібний.
— Я знаю, що у вас є три дочки, — звернувся він до матері. — Відпустіть одну до мене на службу.
Мати хоч зараз готова була відпустити будь-яку з дочок, але її бентежив срібний ніс. Відвела вона вбік старшу дочку й каже:
— Вирішуй, доню, сама. Якийсь він дивний: у всіх людей носи як носи, а в нього срібний. Не довелося б тобі потім каятися...
Але дівчині так остогид рідний дім, що вона погодилася йти з незнайомцем хоч на край світу. Шлях їхній був довгим. Вони пройшли вже ліси й гори. І ось попереду показалося яскраве зарево.
— Що це там, внизу? — занепокоїлася дівчина.
— Не бійся, — сказав Срібний Ніс. — Це мій дім, туди ми й прямуємо.
Дівчина пішла далі з Срібним Носом, але в її серці закралася тривога.
Дім Срібного Носа виявився величезним замком. Господар відразу повів дівчину своїми покоями, де одна кімната здавалася чудовішою за іншу, і від кожної дав ключа. Нарешті вони зупинилися біля дверей останньої кімнати.
— Ось такий мій дім, — сказав Срібний Ніс. — Тут ти повновласна господиня, але не наважайся відкрити ось ці двері. Відкриєш — пеняй тоді на себе. — І простягнув їй останній ключ.
Дівчина взяла ключ і подумала: «Мабуть, там щось дуже цікаве. Ось залишуся в домі сама, обов’язково відкрию».
Вночі, коли дівчина міцно спала в своїй кімнаті, несхоже увійшов Срібний Ніс, підійшов до її ліжка й приколов до волосся живу троянду. Після чого так само безшумно вийшов.
Наступного ранку Срібний Ніс пішов по своїх справах. Дівчина залишилася в замку сама, схопила всю зв’язку ключів — і прямо до заборонених дверей. Але ледве вона відчинила їх, як звідти вирвалися язики полум’я й хмари диму: там, у вогні й диму, корчилися приречені душі. Тепер вона все зрозуміла. Срібний Ніс — диявол, а за цими дверима — пекло. У жаху вона верескнула, захлопнула двері й побігла геть від цієї пекельної кімнати, але полум’я вже обпалило троянду в її волоссі.
Повернувся Срібний Ніс додому, дивиться, а троянда в волоссі дівчини зів’яла.
— А-а! Ти насмілилася не послухати мене! — закричав він. Потім схопив дівчину, розчинив двері пекла й кинув її у вогонь.
Наступного дня він знову з’явився у домі вдови.
— Твоя дочка просила передати, що їй дуже добре у мене. Тільки от роботи забагато, і вона потребує допомоги. Чи не могла б ти віддати мені на службу свою середню дочку?..
У палац Срібний Ніс повернувся з середньою сестрою. І їй він віддав усі ключі й показав усі кімнати, окрім самої останньої, яку заборонив відкривати.
— Ось ще, — сказала дівчина, — стану я її відкривати, яке мені діло до ваших секретів!
А ввечері, коли вона лягла в ліжко й заснула, Срібний Ніс підкрався до неї в кімнату й до волосся приколов живу гвоздику.
Наступного ранку, як тільки Срібний Ніс пішов, дівчина не витримала й відкрила заборонені двері. Звідти вирвалися дим і язики полум’я. Там вили грішники. У вогні вона впізнала й свою сестру.
— Сестро, сестро, врятуй мене з цього пекла! — почула вона її голос.
Дівчина замерла, захлопнула двері й кинулася тікати. Вона бігла й не знала, куди сховатися. Все ясно, Срібний Ніс — сам диявол. Нема їй порятунку!
Повернувся Срібний Ніс у палац. Бачить, квітка в волоссі дівчини зів’яла. Схопив він грішницю й, не кажучи ні слова, теж кинув у пекло.
Наступного дня Срібний Ніс у вбранні важливого вельможі знову з’явився в домі пралі.
— Роботи в моєму домі так багато, що дві ваших дочки не можуть з нею впоратися. Відпустіть до мене й молодшу дочку!
Так у палаці опинилася й молодша сестра, Лючія, найхитріша з усіх.
Диявол і їй показав увесь замок, віддав ключі й заборонив відкривати останні двері. Ледве Лючія заплющила очі, як він приколов до її волосся квітку жасмину. Вранці дівчина підійшла до дзеркала розчісати коси й побачила квітку.
«Подумати тільки, — усміхнулася вона, — Срібний Ніс приколов до мого волосся квітку жасмину. Як це мило! Поставлю-но я її у воду», — і поставила квітку у склянку з водою. Вона не поспішаючи розчесалася й, коли переконалася, що залишилася в палаці сама, подумала: «А тепер подивимося, що за таємничими дверима».
Відчинила вона двері, звідти вирвалися дим і язики полум’я. У вогні вона побачила страждальні обличчя мучеників і серед них обох своїх сестер.
— Лючія! Лючія! — кричали вони. — Врятуй нас! Вирви нас звідси!
Лючія перш за все добре зачинила двері, а потім почала думати, як врятувати сестер.
До повернення диявола Лючія знову приколола до волосся квітку жасмину, і вигляд у неї був такий, ніби нічого не сталося. Срібний Ніс глянув на жасмин і мимоволі вигукнув:
— О, як він свіжий!
— Звичайно, а чому б йому зів’янути! Хто ж носить у волоссі зів’ялі квіти?
— Звичайно, звичайно, — поспіхом відповів Срібний Ніс. — Це я так... А ти славна дівчина, — продовжив він, — якщо так піде й далі, ми з тобою поладимо. Подобається тобі у мене?
— Дуже! Та не дає мені спокою одна турбота.
— Яка ж?
— Від матері що-то немає вісточки. Коли ми прощалися, вона неважко себе почувала.
— І це все, що тебе турбує? — запитав диявол. — Сьогодні ж я загляну до неї.
— Дякую, хазяїне. Але якщо ви такі добрі до мене, загляньте до неї завтра, я б зібрала мішок брудної білизни. Якщо мати почуває себе краще, вона все випере. Але чи не буде вам важко?
— Які дурниці, — засміявся диявол, — зрозуміло, віднесу, скільки б мішок не важив.
Щойно Срібний Ніс вийшов із замку, Лючія відчинила двері пекла, витягла старшу сестру, посадила в мішок і наказала:
— Сиди тихо, Карлотто, зараз повернеться диявол і на своїх плечах віднесе тебе додому. Але якщо ти почуєш, що він збирається опустити мішок на землю, скажи: «А я бачу! А я бачу!»
Коли прийшов Срібний Ніс, Лючія сказала:
— У цьому мішку білизна для прання. То ви справді віднесете її моїй матері?
— Ти не віриш? — здивувався диявол.
— О, що ви, звичайно вірю. Тим більше що в мене є особлива здатність: я бачу так далеко, як ніхто на світі. Якщо раптом ви опустите мішок на землю, я обов’язково це побачу.
Диявол усміхнувся — він не дуже-то повірив у її здатність бачити так далеко.
— А важкувато брудна білизна, — крякнув він, навантаживши мішок на спину.
— Ще б, — спокійно відповіла дівчина. — Скільки років ви не віддавали її в прання?
І Срібний Ніс закрокував дорогою. Пройшовши півшляху, він подумав: «Чи не заглянути мені в мішок? Чого доброго, під виглядом прання красуня задумала спустошити мій дім?» І він уже хотів скинути мішок на землю й подивитися.
— А я бачу! А я бачу! — одразу ж закричала старша сестра з мішка.
— Прокляття! Вона й справді бачить так далеко, як ніхто на світі, — пробурчав Срібний Ніс, знову навантаживши важкий мішок і — прямою дорогою до дому пралі.
— Донька тут прислала вам білизну для прання й наказала запитати, як ви себе почуваєте.
Залишившись сама, праля розв’язала мішок. Можете собі уявити її радість і подив — перед нею стояла її старша дочка.
Через тиждень Лючія знову вдала, що сумна, і попросила диявола принести їй вісточку від матері. Вона послала його додому з другим мішком брудної білизни.
Так Срібний Ніс потягнув додому й середню сестру й знову не наважився заглянути в мішок. Щоразу, як він збирався опустити мішок на землю, лунав голос: «А я бачу! А я бачу!»
Тепер уже праля знала, хто такий цей Срібний Ніс, і страшенно перелякалася, коли він знову до неї завітав. А раптом запитає про чисту білизну! Але диявол поклав мішок на підлогу й сказав:
— Чисту білизну заберу іншим разом. Цей проклятий мішок добре пом’яв мені спину, додому я хочу повернутися налегку...
Срібний Ніс пішов, а схвильована праля розв’язала мішок і давай обіймати середню дочку. Але тривога за Лючію не давала їй спокою, адже дівчина залишалася в руках нечистого.
А що робить Лючія? Минуло трохи часу, і знову повторилася прохання дівчини принести їй вісточку від матері.
Дияволу вже порядком набридло тягати мішки з брудною білизною, але дівчина була така слухняна й старанна, що не можна було відмовити їй. Напередодні ввечері Лючія вдала, що захворіла, і рано пішла спати.
— Я залишу мішок з білизною біля дверей. Якщо завтра вранці почуватиму себе погано й не встану, забирайте його.
Тут треба сказати, що Лючія пошила з клаптиків велику, з себе зростом, ляльку, поклала її у своє ліжко й накрила ковдрою. Потім відрізала собі коси й пришила їх до голови ляльки, а сама сховалася в мішок.
Вранці диявол бачить, дівчина лежить у ліжку під ковдрою, і вирушив у дорогу з мішком на плечах.
«Сьогодні вона хвора,— вирішив він,— і не стежитиме за мною! Ану, перевірю, чи справді в мішку брудна білизна».
Обережно зняв він мішок і вже зібрався розв'язати його, як почувся голос Лючиї:
– А я бачу! А я бачу!
- Прокляття! Голос так близько, наче вона сама тут! З цією дівчиною краще не жартувати. — Він знову закинув мішок на спину і пішов далі. Постукав до пральні і каже:
– Білизна заберу потім. Поспішаю додому, Лючія захворіла...
Так вся сім'я знову зібралася разом, а оскільки Лючія не забула захопити з дому диявола добру мошну грошей, мати і сестри зажили у щастя та достатку. А щоб не прийшов диявол, перед дверима поставили хрест.
Інші казки
