Пастух при дворі
Одного разу хлопчик пас отару овець. Одне ягня впало в глибоку канаву з водою й потонуло.Батьки не любили сина, і коли хлопчик повернувся додому, вони били його й лаяли, а потім вигнали з дому, хоча вже була темна ніч. Довго хлопчик бродив у сльозах по горах. Потім знайшов щілину в скелі й накидав туди листя. Він закостенів від холоду, але марно намагався зігрітися в них і заснув.
Глибокої ночі до його схованки прийшов чоловік і сказав:
– Ти зайняв моє ліжко, зухвалий! Що ти тут робиш у такий час?
Хлопчик, не пам’ятаючи себе від страху, розповів, як його вигнали з дому, і благав залишити його тут на ніч.
– Ти наносив сюди сухого листя, – сказав чоловік, – а мені це ніколи не спадало на думку... Гаразд, залишайся. – І ліг поруч.
А хлопчик зігнувся в клубок, щоб не заважати незнайомцю, і лежав, не рухаючи жодним пальцем. Він удавав, що спить, але не закривав очей і все поглядав на свого сусіда. А той теж не спав і бурмотів собі під ніс, думаючи, що хлопчик заснув.
– Що б мені подарувати цьому хлопцеві, адже він приніс сухого листя в мою щілину, а тепер влаштувався осторонь, щоб не турбувати мене? Подарую-но я йому скатертину. Варто лише розстелити її, як на ній з’явиться стільки їжі, скільки побажаєш... А ще подарую шкатулку. Кожного разу, як її відкриваєш, всередині з’являється золота монетка... І, мабуть, губну гармоніку. Варто на ній заграти, як всі зараз же запляшуть...
Під це бурмотіння хлопчик заснув. На світанку він прокинувся. Спочатку він подумав, що все це приснилося. Але поруч із собою знайшов скатертину, шкатулку й губну гармоніку. Незнайомця не було, він навіть не пам’ятав його обличчя!
Після довгої дороги наш герой прийшов у місто, де готувалися до великого турніру. Переможцю турніру король обіцяв руку принцеси й усі багатства королівства.
«Ось тепер саме час випробувати мою шкатулку, – подумав пастушок. – Якщо вона справді карбує гроші, я теж візьму участь у турнірі».
І він почав відкривати й закривати її. Завжди, ледве він відкривав її, всередині шкатулки з’являлася блискуча монетка. Пастух купив коней, багаті обладунки й одяг принца, завів зброєносців і слуг і пустив чутку, що він син португальського короля. Він переміг у всіх змаганнях, і король мусив оголосити його нареченим своєї дочки.
Однак хлопець виріс серед овець, і при дворі відразу про це здогадалися: він їв руками, витирав їх об скатертину, а графинь фамильярно похлопував по плечу. Все це викликало підозру у короля. Він послав гінців до Португалії. Незабаром вони привезли звістку: португальський принц нікуди не виїжджав зі свого палацу, бо хворів на водянку. Тоді король наказав, щоб ошуканця негайно кинули до в’язниці. Королівська в’язниця знаходилася якраз під бенкетною залою. Щойно за пастухом зачинилися тюремні двері, дев’ятнадцять в’язнів зустріли його хором насмішок, вони вже чули про нареченого принцеси, але пастух не звертав на них уваги.
Опівдні тюремник приніс в’язням миску квасолі. Юнак підбіг до миски, перевернув її ногою й вилив усю квасолину на землю.
– Божевільний! Що ж ми тепер їстимемо? Ти нам дорого заплатиш за це!
А він їм у відповідь:
– Мовчіть і дивіться, – вийняв із кишені скатертину й сказав: – На двадцять персон! – і розгорнув її.
І в одну мить на скатертині з’явився чудовий обід на двадцять осіб: суп, печеня, солодощі й чудове вино. Усі прийшли в захват.
Миску з квасолею в’язні щодня перевертали догори дном, а були ситі й веселі, як ніколи раніше. Тюремник розповів про все королю. Його охопила цікавість. Він спустився до в’язниці й запитав, що тут відбувається.
Пастух вийшов уперед:
– Знайте, ваша величність, це я годую й напуваю своїх товаришів! Вони їдять краще, ніж ви за королівським столом. І з вашого дозволу я запрошую вашу королівську величність пообідати з нами й упевнений, ви залишитеся задоволені.
– Гаразд! – погодився король. Пастух розгорнув скатертину й сказав:
– На двадцять одну особу, та по-королівськи! З’явився обід, розкішнішого якого ще ніхто не бачив. Король широко розплющив очі, потім сів за стіл разом із злочинцями й із великим задоволенням взявся за їжу. Щойно обід закінчився, король сказав:
– Продай мені цю скатертину!
– А чому б і ні, ваша величність? – відповів пастух. – Але за однієї умови: ви дозволите мені провести одну ніч із вашою дочкою, моєю нареченою.
– А чому б і ні, в’язню? – відповів король. – Але за умови: всю ніч ти пролежиш на краю ліжка мовчки й нерухомо, у присутності восьми вартових, при відкритих вікнах і при запалених свічках; влаштовує це тебе – чудово, не влаштовує – до побачення.
– А чому б і ні, ваша величність? По руках! Таким чином, король отримав скатертину, а юнак провів усю ніч із принцесою, не торкнувшись її пальцем і не промовивши ні слова. На ранок він знову був у в’язниці.
Коли в’язні побачили, що він повернувся, вони почали голосно сміятися над ним:
– Подивіться-но на принца Португальського! А чи знаєш ти, осле, що тепер ми знову їстимемо пусту квасолю. Хорошу угоду ти уклав із королем, нічого сказати!
– А хіба ми не зможемо купити на гроші все, що нам заманеться? – відповів він, ніби нічого не сталося.
– Гроші? А в кого з нас є гроші?
– Заспокойтеся, – сказав пастух і почав діставати зі шкатулки золоті монети. З цього дня в’язні почали замовляти смачні обіди в сусідній корчмі, а квасолю, як і раніше, виливали на землю.
Тюремник знову розповів про все королю. Король спустився до темниці, дізнався секрет шкатулки й захотів купити її.
– Не продаси мені шкатулку? – запитав він.
– А чому б і ні, ваша величність? – І пастух знову запропонував королю ті самі умови, і король знову погодився.
Так пастух віддав свою шкатулку й провів усю ніч із принцесою, не торкнувшись її й не сказавши ні слова.
В’язні, як тільки побачили його, знову почали глузувати:
– Тепер-то ми нікуди не втечемо від квасолі. Ото буде весело!
– Весело має бути завжди. Не ємо – танцюватимемо.
– Як це накажеш розуміти?
Хлопець вийняв із кишені губну гармоніку й заграв. Тут усі в’язні заплясували навколо нього, задзвеніли своїми кайданами. Менуети, гавот, вальси... Зупинитися вони не могли. На шум прибіг тюремник, але почув музику й теж пустився в танець, дзвенячи зв’язкою ключів.
У цей час король і його гості сіли за стіл. Але щойно з темниці роздалися звуки губної гармоніки, усі схопилися на ноги й заплясували. Танцювали вони, як одержимі: пані – з лакеями, кавалери – з кухарками. Танцювала навіть меблі, келихи стикалися з тарілками й з дзенькотом розбивалися, а печені курчата розправляли крила й відлітали. І вже не можна було розібрати, хто з танцюристів налітав головою на стіну, а хто підстрибував і вдарявся головою об стелю. Пританцьовуючи, король кричав, щоб усі негайно припинили танці. Несподівано юнак перестав грати, і танцюристи попадали на підлогу. У всіх крутилася голова й тремтіли ноги.
Захеканий король спустився до темниці.
– Хто цей жартівник? – кричав він гнівно.
– Це я, ваша величність, – вийшов уперед пастух. – Чи не хочете переконатися в цьому? – Ледве він заграв, король підняв ногу, щоб зробити перший крок.
– Годі, годі, – взмолився король. – Краще продай мені гармоніку.
– А чому б і ні, ваша величність? Але на яких умовах?
– На тих самих, що й раніше.
– Е-е, ваша величність. Тут потрібна нова умова, або я знову заграю!..
– Не треба! Не треба! Говори, чого хочеш?
– Дозвольте мені вночі розмовляти з принцесою.
Король подумав і погодився.
– Тільки я подвою варту, – сказав він, – і накажу запалити дві люстри.
– Як вам буде завгодно, ваша величність. Ввечері король покликав свою дочку і по секрету прошепотів:
– Запам’ятай добре – на всі запитання цього розбійника ти повинна відповідати лише «ні». І диви мені, нічого іншого, крім «ні».
Принцеса пообіцяла.
Настав час лягати спати. Пастух, як і раніше, увійшов у освітлену й повну варти спальню принцеси й розтягнувся на краю ліжка на пристойній відстані від своєї нареченої.
– Дружино моя, – сказав він, – чи подобається вам, що в таку холодну погоду ми маємо спати з відкритими вікнами?
– Ні, – відповіла вона.
– Варта, чули? – гукнув юнак. – За бажанням принцеси негайно закрийте вікна!
І варта закрила вікна.
Не минуло й чверті години, як юнак знову:
– Дружино моя, чи подобається вам, що ми лежимо в ліжку, оточені вартою?
– Ні, – відповіла вона.
– Варта! Чули? За бажанням принцеси йдіть геть і більше не показуйтеся тут!
Варта, не вірячи своїм вухам, вийшла зі спальні принцеси й пішла спати.
Ще через чверть години:
– Дружино моя, а чи подобається вам лежати в ліжку ось так, при обох люстрах?
– Ні...
Тоді він загасив люстри, і стало темно-темно. Він ліг, як і раніше, на край ліжка й сказав:
– Люба моя, ми – законні подружжя, а далекі один від одного, ніби нас розділяє паркан із терену. Чи подобається тобі це?
– Ні, – відповіла принцеса.
Тоді він обійняв її й поцілував. Коли настав ранок і король увійшов до кімнати принцеси, вона сказала:
– Я зробила все так, як ви наказали мені, але що сталося, те сталося, – цей юнак все-таки став моїм чоловіком. Пробачте нас...
Королю нічого не залишалося, як влаштувати пишне весілля з балом та змаганнями на турнірі. Так пастуху випало щастя: він став спочатку спадкоємцем короля, та був – королем.
Інші казки
