Чарівне слово «кусукэ»
Сталося це давним-давно. Якось пізньою дощовою вечіркою йшла дівчина на ім'я Ямато з поля додому. А дорога її пролягала повз сільського кладовища. Ішла Ямато, ішла, як раптом почула, ніби десь немовля плаче. Озирнулася вона навкруги, бачить — лежить на занедбаній могилі дитина, придивилася краще — а це й не дитина зовсім, а велика чорна кішка.Не встигла Ямато налякатися, як роздався з занедбаної могили хрипкий страшний голос:
— Гей, кішко, що ти тут розпищалася?!
Перестала кішка нявкати — прислухалася. А Ямато сховалася за деревом. Стоїть — не шелохнеться.
— Ну от що,— продовжив хрипкий голос,— у перший же ясний вечір, поки в селі ліхтарі не запалять, відправляйся-но ти до великого будинку з кам’яною огорожею. Сядь біля воріт і почни нявкати, та жалібніше. Нехай думають, що дитина плаче. І тоді немовля, що в тому будинку недавно народилося, почне чхати. Як чхне тричі, душа його вилетить геть, він і помре.
— Так, значить,— замуркотіла кішка,— немає йому порятунку, якщо тричі чхне?
— Немає,— відповів хрипкий голос.— Хоч від цих людей можна всього очікувати. Знай, що коли дитина почне чхати, а хтось вимовить чарівне слово «кусуке», не діятимуть наші чари. Тікай тоді геть!
Знову заплакала кішка голосом немовляти, зістрибнула з могили й зникла в темряві.
Стоїть Ямато за деревом — ні жива, ні мертва. Страшно їй стало. Зачекала дівчина, поки затихнуть усі звуки навколо, непомітно вибралася зі схованки й побігла до села. «Яке дивне чарівне слово я дізналася»,— думає.
Вирішила Ямато нікому в селі нічого не розповідати й стала чекати першого ясного вечора. Дуже їй хотілося врятувати дитину, яка недавно народилася в великому будинку з кам’яною огорожею.
З ранку до вечора працювала дівчина в полі. І ось, нарешті, настав перший ясний вечір. Лише почало смеркатися, підійшла вона до будинку з кам’яною огорожею.
— Гей, Ямато, чого ти сьогодні так рано з поля повернулася?— здивувався господар будинку.
— Чула я, що дитина у вас нездорова,— відповіла дівчина,— от і вирішила її провідати.
— Добра ти, Ямато! Дякую тобі за турботу,— сказав господар,— а дитина наша й справді хвора.
Вийшла тоді господиня, запросила Ямато до хати. А тим часом на дворі зовсім стемніло. Ось-ось запалять ліхтарі. У хлівах корови замукали. А на вулиці пусто — нікого не видно.
Глянула Ямато за кам’яну огорожу, бачить — крадеться вздовж неї чорна кішка, та сама, що дощовим вечором на кладовищі з темними силами розмовляла. Все ближче до будинку підбирається, а очі злісним синім блиском сяють. Сичить кішка, вигинається. «Прийшла-таки»,— зі страхом подумала Ямато.
А кішка тим часом зовсім близько підійшла, сіла біля воріт і заніяла жалібно-прежалібно.
— Ой, що це? Дивіться — кішка! А плаче, немов немовля!— схвилювалася господиня і ще міцніше обняла свою дитину.
— От лиходійка! Та ще й чорна! — скрикнув господар і нахилився через кам’яну огорожу.— Іди геть! Кыш! Кыш!
Але тут дитина чхнула.
— Апчхі!
— Кусуке! — швидко промовила Ямато.
— Апчхі! — знову чхнула дитина.
— Кусуке! — знову сказала Ямато.
— Апчхі!
— Кусуке!
Щойно вимовила вона чарівне слово втретє, перестала чорна кішка нявкати, злісно подивилася на Ямато й кинулася геть.
— Ха-ха-ха! — засміялися господарі.— Що це за дивні слова ти кажеш?
— Ха-ха-ха! — раптом засміялася дитина.
— Дивіться, ваша дитина одужала! — зраділа Ямато.— Навіть сміється!
Тепер могла дівчина розповісти про все, що чула на кладовищі.
— Ось чому я сьогодні прийшла з поля раніше,— закінчила вона.
— Які страшні речі ти розповідаєш! — скрикнули господарі.— Тобі ми зобов’язані життям нашої дитини. Будь же завжди в нашому домі жданим гостем!
Стали вони Ямато дякувати, частувати та подарунки дарувати.
З тих пір, кажуть, і з’явився на островах Рюкю звичай: якщо дитина чхне — обов’язково хтось вимовляє чарівне слово «кусуке».
Інші казки
