Дивний мандрівник

Сталося це дуже-дуже давно. Жив у одному селі багач. Грошей у нього було й добра всякого — видимо-невидимо. І все б було нічого, якби не був той багач скупердякою, яких світ не бачив.

Ось якось раз у самий канун Нового року постукав до нього в дім сивоволосий мандрівник.

— Пусти мене погрітися, — попросив він. — Замерз я, та й голодний. Пусти переночувати.

— Переночувати? — розсердився багач. — Не годиться мені всяких бродяг у дім пускати, та ще й перед Новим роком. Кожен знає: хто першим у твій дім увійде, таким і весь рік буде. Мені тільки жебрака й не вистачало! Іди, діду, геть!

Покликав багач слуг. Схопили вони палиці, побили мандрівника, а потім за ворота виштовхнули.

Зітхнув дід і далі пішов. Бачить — стоїть на краю села хата — халупка халупкою. Постукався мандрівник:

— Пустіть, добрі люди, на нічліг. Не дайте замерзнути.

Відкрили мандрівнику двері дід із бабою, старі-престарі, років сто, мабуть, на світі живуть.

— Заходь, погрійся, — кажуть, — тільки не ображайся: дуже ми бідні. Частувати тебе нічим.

Увійшов мандрівник у хату, оглянувся. «Оце бідність», — думає.

А дідусь із бабою знову за своє:

— Вибач нас, дуже у нас неприглядно, бідно. Може, тобі краще до багача піти, там, напевно, сьогодні знатне новорічне частування готують!

— Частували мене в тому домі палицями та лайкою, — відповів мандрівник. — Дозвольте у вас залишитися, бачу я, дружно ви живете.

— Що правда, то правда, — посміхнулися дід із бабою. — Грошей нема — не біда, зате ми одне одному у всьому допомагаємо, шкода тільки, що старими стали.

— Новий рік незабаром прийде. Давайте чай пити, — заметушилася баба.

Принесла вона окріп та всім розлила. Напився гість чаю і каже:

— Пора тепер і мені вас частувати. Неси, діду, хмиз, а ти, бабо, казанок, та побільше.

Здивувалися дід із бабою: що це мандрівник задумав, що варити збирався? Але сперечатися не стали, усе, як він наказав, виконали.

Розпалив мандрівник вогонь, казанок поставив, рукою по ньому провів, дивиться — а в казані рис із червоними бобами! Та й так багато — аж до самого верху!

Схопилися дід із бабою, очі витріщили, слова вимовити не можуть.

— Сідайте, скуштуйте моє частування, — засміявся мандрівник. — Мене потім розглядатимете.

Наїлися дід із бабою до сита, подякували гостеві та й лігли спати.

Вранці встали — немає мандрівника.

— Слухай, бабо, — каже дід, — не простий це мандрівник був. Думаю я, що сам Бог Нового року до нас приходив.

— Оце дожили! — здивувалася баба. — З самим божеством рис їли!

Подивувалися дід із бабою та й до божниці пішли помолитися, щоб Новий рік не гірший за старий був. Тільки підійшли — засяяла божниця, загорілася. Дивляться — сидить на ній учорашній гість, привітно посміхається.

— Вітаю вас з Новим роком, — каже. — Не впізнали ви мене тоді — а я Бог Нового року і є.

— Вибач нас, що бідністю тебе зустріли, — почали вибачатися дід із бабою.

— Не бідністю, а теплом і добротою, — відповіло божество. — Дуже мені у вас сподобалося. Знайте ж, що приходжу я до людей, щоб злих карати, а добрих захищати. Вирішив я виконати будь-яке ваше бажання. Кажіть, чого від мене хочете отримати.

— Та що ти, Бог Нового року, — замахали руками дід із бабою, — нічого нам не треба!

— Зовсім нічого? — здивувалося божество.

— Зовсім, — кивнули дід із бабою. — Усе у нас добре, тільки от здоров’я замало: ноги вже не ходять.

— Знаю я, як вас віддячити, — сказав Бог Нового року. — Поверну я вам молодість. Живіть щасливо та радісно.

Покликав він бабу, руку їй на голову поклав, і в той же миг перетворилася стара баба на юну дівчину, статну та вродливу. Покликало божество діда, дивиться — стоїть поряд із красунею юнак — волосся як сміть чорне, очі веселістю сяють. Засміялися хлопець і дівчина, один на одного дивлячись. А потім до божниці повернулися — немає мандрівника. Зник, як і не було.

Рознеслася вістка про дивовижне перетворення по всьому селу. Дізнався багач, розсердився:

— Ви що, негідні, зрозуміти не могли, що не жебрак до нас приходив, а сам Бог Нового року? — став лаяти він слуг. — Ідіть куди хочете, але діда цього хоч із-під землі дістаньте та сюди приведіть!

Побігли слуги по околицях і селах — ніде знайти діда не можуть. Раптом бачать — сидить він під великим деревом, відпочиває.

— Пане Боже Нового року, завітайте до нас у гості, — стали запрошувати його слуги. — Дуже наш господар радий буде вас бачити.

— Гаразд, так і буде, зайду до вашого господаря, — погодилося божество. — Хіба що в мене досі боки болять.

Тільки увійшов Бог Нового року в дім багача, кинувся господар йому в ноги.

— Вибач, — каже, — що не пустив я тебе ночувати, я ж не знав, що ти божество. А тепер, коли прийшов, омолоди мене швидше, та й дружину мою теж.

— Добре, — усміхнулося божество. — Клич усіх, хто в домі є.

Зрадів багач, домочадців своїх зібрав, та й слуг не забув.

Погладив Бог Нового року багача та його дружину по голові, і почали вони вкриватися шерстю, поки не перетворилися на великих мавп. Закричали мавпи: «кя, кя, кя!» — і в гори втекли. А слуг багача перетворило божество на мишей. Розбіглися миші по кутах.

Спорожнів дім багача. Пішов Бог Нового року до бідняків і каже:

— Більше немає у того дому господарів. Ідіть туди і живіть. Дозволяю я вам забрати худобу та поля, які раніше багачу належали. Працюйте старанно та живіть у злагоді.

Сказав і зник. Переїхали бідняки в дім багача. Тільки ось біда: стали мавпи по ночах із гір прибігати та кричати злобно.

Набридло божеству слухати, як багач і його дружина по-мавп’ячому лаються. Розвів він на доріжці з гравію вогонь. Прибігли мавпи, перед домом сіли, зади собі й обпалили. Злякалися вони, закричали й геть утекли.

Стали бідняки жити спокійно та щасливо. А у мавп із тих пір зади червоні залишилися, ніби обпалені.

↑ Догори

Дивний мандрівник

Інші казки