Дурний Сабуро
Колись у одному селі жив хлопчик на ім’я Сабуро. Він був настільки дурний, що сусіди прозвали його Дурний Сабуро. Якщо йому доручали одну справу, він якось її виконував, а якщо дві – все плутав. Він постійно потрапляв у халепу. Батьки дуже засмучувалися, але все ж сподівалися, що колись Сабуро поумнішає. Одного разу батько каже йому:– Піди, Сабуро, викопай батати. Усе, що витягнеш із землі, розклади на грядці і просуши на сонечку.
– Добре, – відповів Сабуро і пішов у поле. Тільки почав він копати батати, як раптом мотика вдарилася об щось тверде. Сабуро копнув глибше і витягнув великий горщик. Відкрив, а там повно золотих монет – ціле багатство.
«Батько сказав, щоб усе, що я витягну з-під землі, поклав сушитися», – згадав Дурний Сабуро і розклав монети на грядках.
Потім пішов додому і каже:
– Знайшов сьогодні я горщик із золотом, тепер золоті монети на грядках сушаться.
Батьки лише руками розвели. Прибігли у поле, а золота вже й слід простыл.
– Наступного разу, – наказав батько, – як знайдеш щось, так загорни й додому принеси.
– Добре, – відповів Сабуро.
Наступного дня побачив він на дорозі дохлу кішку. Загорнув її і додому приніс.
– Ну не можна ж бути таким дурним! – розсердився батько. – Треба було викинути її в річку.
Вранці побачив Сабуро величезний пень. Страшно важкий був пень, але Дурний Сабуро добре пам’ятав наказ батька – схопив він пень і потягнув до річки.
У цей час повз ішов сусід.
– Що ти робиш, дурнику! Цей пень ще для топки згодиться. Треба було розрубати його і додому віднести.
– Добре, – сказав Сабуро, – наступного разу я так і зроблю.
Пішов він додому, раптом бачить – на узбіччі дороги лежить гарна чашка. Видно, хтось її загубив. Підняв Сабуро чашку та як ударить об землю! Розлетілася чашка на шматки. Зібрав їх Дурний Сабуро і поніс додому.
– Подивись, мамо, що я сьогодні знайшов!
Поглянула мати: та ж це ж уламки чашки, яку батько взяв із собою в поле!
Вранці батьки вирішили:
– Усе, що ти робиш, нікуди не годиться. Ми сьогодні на поле підемо, а ти вже вдома сиди.
І залишили Сабуро одного. «Не розумію, чому люди звуть мене Дурний Сабуро? – подумав хлопчик. – Адже я ж усе-все роблю так, як вони мені радять».
Інші казки
