Дві сестри
Колись давно жили в одній місцевості дві сестри. Старша була гарна і добра дівчинка, а молодша — зла і жадібна.Одного разу в ясний осінній день молодша сестра сказала старшій:
— Сестро, підемо в гори збирати жолуді.
— Добре, вони, напевно, вже дозріли й осипалися. Підемо позбираємо, — відповіла старша сестра. Вони взяли по мішку й вирушили в гори. У горах їм траплялося багато потрісканих жолудів. Сестри старанно збирали їх і клали в мішки. Але молодша потай зробила в мішку старшої дірку, і скільки б та не збирала жолудів, її мішок ніяк не наповнювався: жолуді випадали через дірку й падали на землю. А позаду йшла молодша сестра й, не розгинаючи спини, підбирала їх.
— Я вже наповнила мішок, сестро. Підемо додому, — сказала вона.
А старша відповіла:
— Ох, ти вже набрала? Як швидко! А мій мішок ще не повний.
— Тоді не поспішай, збирай. А я повернуся додому, — сказала молодша й швидко пішла.
Старша сестра залишилася сама. Шукаючи жолуді, вона непомітно зайшла далеко в гори й незабаром збилася з дороги.
— Ох, що ж мені тепер робити?
З плачем блукала вона горами. Тим часом зовсім стемніло. Несподівано дівчинка побачила старенький маленький храм. У ньому самотньо стояв Дзідзосама (Дзідзосама — божество, що опікується дітьми). Обличчя в нього було ласкаве, добре. Старша сестра опустилася перед Дзідзосама на коліна й шанобливо вклонилася йому.
— Дзідзосама, Дзідзосама, у горах стемніло. Я, бідненька дівчинка, не знаю, що робити. Дозволь мені, будь ласка, переночувати цю ніч тут.
— Гм, гм! Залишайся, я не проти. Але останнім часом із настанням ночі звідкись збирається сюди багато червоних і синіх чортів; вони бенкетують і галасують. Чи не буде тобі страшно ночувати тут? — відповів Дзідзосама.
— Ой! — скрикнула старша сестра. — Але мені більше нікуди йти!
І вона заплакала. Дзідзосама пожалів її:
— Добре, добре. На цю ніч я сховаю тебе за своєю спиною. Але ти теж маєш дещо зробити.
— А що мені треба зробити?
— За моєю спиною на стіні висить шапка з осоки. Коли настане північ, зберуться чорти, напиються саке й почнуть танцювати, ти кілька разів вдари по цій шапці й заспівай, як півень: «Кукареку!»
— Добре, я зрозуміла, — сказала старша сестра й сховалася за спиною Дзідзосама.
Опівночі звідкись з'явилася юрба червоних і синіх чортів. Це справді були страшні чорти з жахливими пиками й рогами на головах. Верещачи, бурмочучи щось незрозуміле, вони дістали цілу гору золотих і срібних монет і почали їх рахувати. Потім почали пити саке. Напившись, вони почали танцювати:
— Скок-стриб, трам-тарарам, скок-стриб, трам-тарарам!
«Тепер саме час», — подумала старша сестра й, як їй наказував Дзідзосама, сильно застукала рукою по шапці з осоки й заспівала, як півень: «Кукареку!»
Чорти, які з захопленням кружляли в танці, аж підскочили.
— День настає! Лихо! Лихо! Вже півень заспівав!
— Світає! Лихо! Лихо!
— Біжимо! Біжимо!
Голосно кричачи й штовхаючи один одного, у страшній метушні вони кинулися тікати.
А незабаром і справді розвидніло. Старша сестра щиро подякувала Дзідзосама й зібралася йти додому. Але Дзідзосама гукнув її:
— Гей, послухай! Не можна залишати невідомо кому те, що тут лежить. І золото, і срібло — тепер твоє. Забирай усе!
Старша сестра наповнила золотими й срібними монетами кишені, взяла в руки стільки грошей, скільки могла понести, знайшла лісову стежку й повернулася додому.
Дома батько й мати дуже хвилювалися. Коли вона розповіла їм про Дзідзосама й виклала гроші, вони зраділи й сказали:
— Ось і добре! Це нагорода за твій скромний характер і добре серце.
Лише одна людина не раділа успіху старшої сестри — це була зла й жадібна молодша сестра. Вона хотіла зробити сестрі неприємність, а вийшло навпаки — сама допомогла їй здобути багатство. Їй стало нестерпільно досадно.
І ось одного разу молодша сестра взяла дірявий мішок і знову покликала старшу в гори за жолудями. Цього разу скільки б вона не збирала жолудів — всі вони випадали через дірку. А старша сестра одразу ж наповнила свій мішок жолудями.
— У мене вже повний! А в тебе? — запитала вона.
— У мене ще майже порожній, — відповіла молодша.
— Тоді давай позбираємо разом.
— Не треба. Не лізь не в свою справу!
— Ну, давай поділимо мої.
— Ще чого! Не кажи дурниць. Якщо наповнила мішок, повертайся швидше додому, — сказала молодша сестра й сердито надула губи.
Робити було нічого, старша сестра вирушила додому.
— Ось і добре! — сказала молодша, залишившись сама, і швидко пішла далі в гори. — Хай би швидше стемніло! Ох, це сонце, як же воно повільно рухається!
Незабаром почало смеркати. Прийшовши на місце, про яке розповідала старша сестра, молодша знайшла маленький старий храм.
— Ось він! Ось він! Тут! І Дзідзосама стоїть. А чи на місці шапка з осоки?
Вона заглянула за спину Дзідзосама: шапка з осоки була там.
— Тут! Тут! Добре було б по ній вдарити!
— Добрий вечір, Дзідзосама. Чому в тебе таке дивне обличчя? Усі кажуть, що Дзідзосама дуже привітний. До речі, дозволь мені сьогодні переночувати тут. Я ніяких чортів не боюся, а наслідувати півня вмію дуже добре. Це зовсім просто. Якщо сьогоднішній вечір буде вдалим, я теж зроблю тобі, Дзідзосама, невелику послугу.
Почувши це, Дзідзосама дуже здивувався й подумав: «Що це за дивна дівчинка сюди прийшла?»
Не звертаючи ні на що уваги, молодша сестра швидко зайшла за спину Дзідзосама.
— Хочеш ти чи ні, але я тут переночую. Ох, який ти пильний і брудний, Дзідзосама! Дуже неприємно було б провести навіть одну ніч у такому брудному місці й не отримати ніякої нагороди. Ну, та вже добре!
Бурмочучи, вона дістала принесені з собою колобки й почала їсти.
— Мабуть, смачно! Не даси мені одного? — запитав її Дзідзосама.
Молодша сестра скривилася.
— Що ти говориш? Адже божества не їдять. Тебе б назвали ненажерою. А ти зовсім не такий спокійний. Фу, огидно! — сказала вона й злісно поглянула на Дзідзосама.
Після цього Дзідзосама більше нічого не говорив.
Настала північ, і почувся вереск чортів.
— Прийшли! Прийшли-таки! — зраділа молодша сестра.
Цієї ночі теж зібралася велика юрба чортів — червоних і синіх; вони перераховували золоті й срібні монети й бенкетували.
Жадібна молодша сестра, побачивши купу грошей, не змогла стриматися. Вона передчасно вдарила по шапці з осоки, що висіла за спиною Дзідзосама, і заспівала не схожим на півня голосом:
— Кукареку! Кукареку! Кукреку! Кукреку!
Але чорти ще не нап'ялися.
— Ой, хіба вже світає?
— Ні, ще не повинно світати. Занадто рано. Як дивно!
— Так-так, дуже дивно! Давайте пошукаємо, чи нема тут кого.
І чорти зайшли за спину Дзідзосама.
— Ось! Ось людина! Якась дівчинка!
Вони побачили тремтячу від страху молодшу сестру й витягли її з кута.
— Дурна! Безглузда! Надумала півня зображати! Розірвемо її на шматки й з'їмо на закуску до саке!
— Простіть! Ой-ой-ой! Допоможіть! Я… я буду хороша! Тільки не… не… не вбивайте мене! — обливаючись слізьми, благала молодша сестра.
Ледь-ледь врятувалася вона і ледве жива прибігла з лісу додому.
Інші казки
