Як акула старого врятувала
Жив колись на світі один старий. Мав він дві дочки та три сини. Видав він дочок заміж, розлетілися вони з рідного гнізда. Залишився старий із синами жити. Тільки ось біда: зовсім він осліп, нічого без допомоги синів робити не міг. Якось раз зібралися брати в поле, а старому й кажуть:— Ми орати підемо, а ти на подвір’ї сиди й пшеницю стережи, щоб птахи не поклювали.
— Не під силу мені така робота, — відповідає старий. — Не встигну я сліпим за птахами наглядати.
— А ти слухай краще, — повчають сини, — ти ж не глухий: прилетять птахи, крилами по мішках забиють, ти й почуєш.
Дали вони батькові довгу бамбукову палицю — птахів відганяти, посеред подвір’я посадили й пішли геть.
Повернулися вони ввечері, бачать: сидить старий, палицею в різні боки махає, а птахи все одно пшеницю клюють.
Розсердилися сини:
— Навіщо ми тебе сторожити залишали? Яка від тебе користь?
Заплакав старий, але нічого синам не відповів. А ті між собою раду взяли.
— Від нашого батька лише збитки! — каже старший.
— Немає від нього жодної користі! — підтверджує середній.
— Зажився наш батько на цьому світі! — піддакує молодший.
«Ось якби він помер, — стали мріяти брати, — поділили б між собою все його багатство, зажили б без клопоту». Так і задумали вони лихе.
Прийшли сини якось раз вранці до батька й кажуть:
— Вирішили ми сьогодні, батьку, на далекий острів вирушити — порибачити трохи. Поїдь з нами. Свіже повітря та юшка тобі не зашкодять.
Зрадів старий:
— Давно хотів я юшки пахучої поїсти!
Сіли вони в човен і до скелястого острова попливли. Наловили там риби, смачна юшка вийшла. А як смеркати почало, кажуть сини батькові:
— Втомився ти, мабуть? Лягай, поспи трохи, а ми, як назад збиратимемося, тебе й розбудимо.
Повірив старий синам, ліг і заснув. А як на ранок прокинувся, кликати їх став. Та ніхто йому не відповів. Зрозумів батько, що покинули його діти на дикому острові голодної смерті дожидати. А тут і море закипіло, піднялися хвилі високі, задув вітер холодний. Стали хвилі об скелі битися, а одна аж до самої вершини острова піднялася й старого в море змила.
А в цей самий час із міста дочки старі приїхали — батька провідати. Привезли вони йому гостинців всяких — чимало. Постукали в дім — немає відповіді. Здивувалися дочки, до сусідки пішли.
— Чи не трапилася з батьком нашим біда? — питають. — Обіцяв він нас вдома дожидати.
Знизала сусідка плечима:
— Не знаю, не відаю, що з вашим батьком сталося. Тільки бачила я, як учора він із синами на риболовлю збирався, а ввечері діти без батька повернулися. Може, захворів він у дорозі?
Побігли дочки до моря. Вирішили вони, що загинув їхній батько у морській безодні. А як так, винесе море його тіло на берег. Оглянули вони всі прибережні скелі — нічого не знайшли. Сіли біля води й заплакали. Раптом бачать — стирчить у морі недалеко від острова самотня скеля, а на тій скелі... батько сидить, зажурившись.
— Батьку, батьку! — закричали дочки. — Живий! Живий!
Найняли вони човен і батька додому привезли.
— Як ти на скелі опинився? — стали розпитувати дочки. — Що з тобою сталося?
Зітхнув старий і каже:
— Не думав я, що сини мої мене погубити задумали. Заманили вони мене на дикий острів і покинули, а самі додому попливли. Піднявся на морі шторм, змила мене зі скелі велика хвиля, ледве я не загинув.
— Як же тобі врятуватися вдалося? — здивувалися дочки.
— Тільки я в море впав і тонути почав, — розповів старий, — підплила до мене велика акула, на спину мене посадила й до самотньої скелі довезла.
— Дякуємо тобі, акуло, — стали дякувати дочки, — що батька нашого врятувала.
Вийшли вони на берег, бачать — у далині й справді велика акула плаває.
— Треба б нам її подякувати, — сказав старий.
Привели дочки на берег молодого бичка. Підпливла акула, бичка взяла й у морській безодні зникла. І в той же миг прозрів раптом старий і став бачити не гірше, ніж колись. Не було кінця радості! Взяли дочки батька за руки і додому повели.
А сини батька й не думали шукати, поділили вони старече багатство й вирішили відсвяткувати несподівану удачу. Завантажили страви різні в човен і в море попливли за рибою. Вибралися вони в відкрите море, але тільки сіть закинули, зтемніло навколо, піднявся вітер. Захитав човен з боку в бік, а потім і зовсім перевернувся. Барахтаються брати у воді, на допомогу кличуть, та хто їх почує? Так і загинули злі сини у морській безодні. А дочки старого до міста жити забрали. І жили вони разом довго й щасливо.
Інші казки
